43.Рання творчість т. Шевченка.*Кобзар* 1848 його епохальне значення для укр.. Літ. Жанрово- естетичний аналіз.

«Кобза́р» — назва збірки поетичних творів Тараса Шевченка

У наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії.

Перше видання

Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло всього вісім творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», що написана спеціально для цього збірника і є своєрідним  епіграфом не тільки до цього видання, але і до усієї творчості Тараса Шевченка.

Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко після своїх деяких повістей починав підписуватись «Кобзар Дармограй».

Зі всіх прижиттєвих видань творів перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: хороший папір, зручний формат, чіткий шрифт. Примітна особливість цього «Кобзаря» — офорт на початку книги за малюнком Василя Штернберга:народний співак — кобзар із хлопчиком-поводирем. Це не ілюстрація до окремого твору, а узагальнений образ кобзаря, який і дав назву збірці. Вихід цього «Кобзаря», навіть урізаного царською цензурою, — подія величезного літературного й національного значення. У світі збереглося лише кілька примірників «Кобзаря» Т. Шевченка 1840 року.

Перше видання «Кобзаря» надруковано ярижкою.

Друге видання

1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки».

Третє видання«Кобзар» 1860 року надруковано коштами Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко  познайомився під час своєї останньої подорожі  Україною  в 1859 році у Млієві. Платон Симиренко — відомий в Україні цукрозаводчик і меценат виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портретТараса Шевченка.

Того ж 1860 року вийшов «Кобзарь» у перекладі російських поетів (СПБ, 1860; переклад російською мовою за редакцією М. Гербеля). Це останнє видання «Кобзаря» за життя автора.

44. Ідейно-естетичний аналіз творів т. Шевченка («Сон», «і мертвим і живим», «Великий льох», «Розрита Могила»).

Розрита могила Три душі. Через село Суботів летіли три білі пташки — три людські душі, що їх через гріхи святий Петро не пускає до раю, і сіли на хресті старої церкви. Перша душа, як була людиною, звалася Прісею. Вона народилася й виросла в селі Суботові, родовому гнізді Богдана Хмельницького. Всі любили гарну дівчинку. Пріся гралася із сином гетьмана Юрком, сам Хмельницький носив її маленьку на руках. А як виросла, почали до неї свататись, вона вже готувала рушники для старостів. Одного разу пішла по воду й перейшла дорогу з повними відрами Богдану Хмельницькому, коли він їхав присягати Москві. За це її не пускають до раю. Друга душа згадує про те, як війська Петра І взяли Батурин і залили його кров’ю. Було вбито матір дівчинки, а її віддали москалям для розваги. Дівчина втекла, сховалася на пожарищі. Коли вона несла воду, їхав цар і попросив напоїти коня. За те, що вона дала води коню Петра І, її не пускають до раю. Третя душа карається за те, що коли була немовлям, посміхнулася цариці Катерині II, лютому ворогові України. Та саме пливла Дніпром до Канева. Душі полетіли в ліс на нічліг. Три ворони. На місце розкопок прилетіли три ворони — українська, польська і російська. Перша похвалилась, що спалила гетьманську столицю Батурин, загатила Сулу козацькими старшинами, знищила силу козаків у війні зі Швецією, на будуванні Петербурга, задушила в тюрмі славного гетьмана Полуботка. Друга ворона сказала, що допомагала польським магнатам, Радзівіллу та Потоцькому, які повстали проти царя, а потім зрадили свій народ і втекли в Париж. Своєю зрадою вони "... розлили з річку крові Та в Сибір загнали Свою шляхту..." Третя ворона похвалилася, що передушила шість тисяч душ на будівництві залізниці Петербург-Москва, добре служила московським царям — Мучителю (Івану Грозному) та Петру І, перетворила селян на кріпаків, розвела страшну силу "дворянства в мундирах" (чиновників). Три лірники. Три лірники-каліки йшли в Суботів співати людям про Богдана, про козацькі перемоги під Яссами, під Жовтими Водами, під Берестечком. Поки старці спали, почалися розкопки льоху І (погреба, склепу). Хотіли знайти там скарби, що залишилися від Богдана Хмельницького, а знайшли самі кістки. Ісправник, який керував роботами, дуже лютував, побив козака, калік-лірників. Мабуть, якби Богдан був живий, і йому б перепало. "Москва розкопала в Суботові лише малий льох, а Великого ж того льоху Ще й не дошукалась". У поемі-містерії "Великий льох" автор в алегоричній формі висловлює категоричний осуд найменших відступів від почуття національної єдності. Ті, хто вільно чи невільно сприяють, допомагають ворогам України, заслуговують на осуд, вони грішники, яким не місце у раю. Цей твір довгий час був невідомий читачам, бо зачіпав гострі проблеми, які не втратили своєї актуальності й донині.

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕНИМ… поема      Коли минає Божий день, усі потомлені люди спочивають. Тільки оповідач, ліричний герой твору, і день і ніч плаче, бо кругом нього Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають. Людей запрягають В тяжкі ярма...      Ліричний герой просить своїх земляків — ліберальних панів — схаменутися, «полюбити щирим серцем» рідну країну, не шукати щастя й волі у чужих краях, бо «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».      Однак ті, що найбільше кричать про своє прагнення не коритися неправді, нічого не роблять для України. Більше того, вони, як перше,«деруть шкуру» з «братів незрящих гречкосіїв».      Краще б лжепатріоти, які шанують лише все іноземне, і не поверталися додому. Звертаючись до ліберального панства, поет закликає, поки ще не пізно, замислитися над тим, що чекає його в майбутньому:      Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люди. Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших...      Гіркою іронією пройняті рядки твору, де йдеться про властиве українському панству плазування перед іноземними авторитетами. Відсутність національної свідомості проявляється, зокрема, і в перекрученні власної історії, засвоєнні хибних концепцій історичного розвитку країни:      Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав'яне». «Слав'яне! слав'яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані!

А реальна історія складалася не лите зі слави та з витяжних подвигів, адже були в ній і ганебні сторінки:      Раби, подножки, грязь Москви Варшавське сміття — ваші пани, Ясновельможнії гетьмани.      Не слід пишатися з того, що українці виборювали колись славу Москві і Варшаві, адже обидві ці держави прагнули поневолити Україну:      Так от як кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву, І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу!      І хіба не ганьба для України, що на Запорозькій Січі, де земля щедро напоєна козацькою кров'ю, німці—колоністи садять картоплю.      Поет закликає згадати про чорні часи, коли Україна позбулася волі, коли розпинали борців за її незалежність. А вивчаючи чужу славу і історію, не слід забувати й своєї:      Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, І свого не цурайтесь.      На закінчення твору поет висловлює думку, що тільки в національній єдності і братерстві майбутнє його Вітчизни: І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє... Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!

СОН (Поема (комедія)) пит. 36 45. Цикл «В казематі» Т. Шевченка

  Цикл складається із 13 віршів «Ой одна я, одна», «За байраком байрак», «Мені однаково, чи буду», «Не кидай матері! — казали», «Чого ти ходиш на могилу?», «Ой три шляхи широкії», «Н. Костомарову», «Садок вишневий коло хати», «Не спалося, — а ніч, як море», «Рано-вранці новобранці», «Неволі тяжко, хоча й волі», «Чи ми ще зійдемося знову?», «Косар».Весь цикл Шевченко переписав до «Малої книжки» (захалявної книжечки 1847) в Орській фортеці, додавши як заспів новостворений вірш «Згадайте, братія моя». До "Більшої книжки поет вніс цикл у Москві 18 березня 1858, надавши йому назви й присвяти «В казематі. Моїм соузникам посвящаю». Вірш «Не спалося, — а ніч, як море» до «Більшої книжки» не переписано.

«В казематі» — цикл поезійТараса Шевченка, написаних, крімвірша«Згадайте, братія моя», в казематі «Третього відділу» вПетербурзіпід час слідства над учасникамиКирило-Мефодіївського братстваміж17 квітнямі30 травням1847.

Публікування

Протягом 1858—1867рр. всі вірші циклу опубліковано в різних виданнях. Казематним циклом розпочинається новий період творчості Тараса Шевченка — від арешту1847до звільнення з заслання.