27.Особливості розвитку жанру байки в українській літературі 20-60-х років 19 століття

Гулака-Артем. другий класик Нової Укр.Лі-ри,після Ів.Котляревського.Зачинатель байки та балади в лі-рі.Один із зачинателів укр.романтизму.Письменник,який за життя не видав жодної книжки,друкувався в журналах:1817-1819р.в «Українском Веснике»;1824-25р-в «Укр.журналі»;1827-в »Веснике Європи».Творчість Гулака-Артем.кількісно невелика і вміщається в одному томі,який було видано у 1963р.,і де його творчість ділиться на три жанрові підгрупи:байки,балади,лірика.Ім»я його найбільш відоме як письм.-байкара.Це реалістичні байки.В його байках багато національного в»чужому одязі».Інколи він повністю переробляв сюжет,а інколи просто перекладав інших байкарів.Байка Гул.-Артем.є явищем Укр.Просвітництва і відповідає його духові:має яскраву антикріпосницьку спрямованість,показує суспільні негаразди і разом з тим,своєю метою,все-таки має не так зміну тогочасного суспільного ладу,як звернення до совісті жорстоких панів.

Ха-ні риси байок Гул.-Артем.:поширеність сюжету;поширена образна система;антикріпосницький і просвітницький ха-тер;елементи побуту присутні;укр.звичаї;укр.пейзажі;етнічні особливості характеристик персонажів-українців;використання фольклору;мовний укр..фактор;легко читається;вищий худ.та мистецький рівень.

Байка»Пан та Собака»надрук.в«Укр.вестнике»1818р.,генетично пов’язана з невеличкою,всього на чотири рядки,байкою Красінського»Пан і Пес».Гулак-Артем.розгорнув сюжет своєї байки на 183рядки.Тут він показав низку реалістичних побутових картин.з яких зримо проглядають соціальні взаємовідносини між паном та кріпаком.В алегоричному образі Рябка,якого нещадно лупцюють панські слуги,знайшло своє відображення безправне життя кріпаків.У цьому образі показано життя кріпака:працьовитого,наївного,безправного,який вірить у панську «добрість».У гостро сатиричному плані гу.-Артем.ха-зує панів,їхнє самодурство і деспотизм,аморальність і неробство,підкреслює необмеженість панської сваволі.В творі чуються нотки суспільного протесту проти гнобителів панів,причому цей протест,за ха-кою письмюйд ез глибин народних.Надрукув.цей твір,а ще й укр..мовою,було нелегко.Гул.-Артем.виявив неабияку рішучість,поета чекали неприємності,гнів начальства.Байку було набрано дрібними літерами і підписано ост.літерами імені і прізвища письм.

Твір є зразком укр..класичної байк.Гуманний,прогресивний зміст,художня майстерність,зумовили популярність її в Укр.й за кордоном.Вона відіграла помітну роль у посиленні антикріпосницьких настроїв,була розповсюджена в численних рукописних списках.Байка Гул.-Артем.викликає інтерес і своїми реалістичними малюнками побуту укр. села.Автор байки,підкреслюючи ретельність служби Рябка,вказує на те,що вона викликана необхідністю вберігати пана від «москалів».Безсонна ніч Рябка зіставляється в байці з панською грою у карти.Колоритність типових побутових описів передається називанням таких реалій як:каганець,курник,клуня, обора,комора. Ця байка акцентує увагу читача на становищі кріпаків,на поруш. паном христ.заповіді: Люби ближнього свого,як самого себе.

Байка»Солопій та Хівря,або горох при дорозі»(1819)-гуморист.оповід.про селянина,який,щоб уберегти горох від людей,не послухався жінки і посадив горох між житом і пшеницею,що й призвело до розорення його господарства.Автор мав на меті висміяти химерні проекти недотепних господарів,їх гонитву за модними нововведеннями.

У своїх байках письм.застосовує і гумор,І сатиру,і сарказм.

Євген Гребінка(1812-48) народ.на Полтавщині.Відіграв важливу роль в організації укр.літерат.процесу.Брав участь у викупі Шевч.з кріпацтва,в організації видання його»Кобзаря»,писав ліричні поезії укр.та рос.мовою.Байкарська практика Гребінки(усього27творів)є найціннішою частиною його творчого доробку.Його байки стали художнім виявом народної мудрості,у них чітко представлені симпатії та антипатії автора.який глибоко розуміє естетику нар.життя,побуту, звичаїв:»Ячмінь» »Ведмежий суд»,»Рожа та Хміль»,»Рибалка»,»сонце та хмари».Байки Гребінки представляють всі різновиди цього жанру:власне байку,байку-казку,байку-приказку

Байка»Ведмежий суд»спрямована проти жорстокої сваволі поміщиків.Віл був звинувачений Лисицею за те,що пив брагу,їв сіно,овес,сіль.Віл не зробив нічого протиправного, проти при- родного чи злочинного,проте це не завадило Судді Ведмедю і Підсудкам Вовкам його по-своєму судить.Судді могли б зрозуміти Вола,коли б він їв м'ясо,При розгляді справи важливу роль відіграло те,що Віл був ситий і це позначилося на його вироку:вбити і м'ясо розділити між суддями. Близька до «Ведмежого Суду» байка »Зозуля та Снігур». Мораль:Те, що дозволено панам ,ніколи не буде прощено простому люду.

Байка »Ворона і Ягня»:Орел безкарно вкрав Ягня,підняв його й геть потеребив за гори. Ворона і собі вирішила наслідувати приклад Орла,однак їй не вдалося цього зробити,а лише потрапила в руки пастуха. Закінчується байка словами:Мабуть Господь так світ создав,Що менший там не втне, Де більший геть-то зможе.

У байці «Будяк та Коноплиночка» говориться про безпровність народу,будяк не тільки всю землю з-під коріння Коноплиночки забрав,але ще й у боки попихає бідну росиночку.Мова тут йде не лише про людську несправедливість та невдячність,а й про пригнічення та пригноблення простого народу правителями великими.

28.-29 Своєрідність українського романтизму. Українська романтична проза (Є. Гребінка, М. Костомаров, П. Куліш, М. Шашкевич, М. Устиянович)

Романтизм-це,передусім,напрям у лі-рі,але не тільки.Це спосіб думання,мислення.Він утверджував героїчні ха-ри,героїчний дух.Спершу виник у Нім.,Англ.,у Франції в ост.десятир.18стол. Поширився на Австрію,Польщу,Росію(кін.18поч.19стол.).

1827рік-умовний початок Українського романтизму балядами Л.Боровиковського,Гулака-Артем.Романтиків цікавив внутр.світ людини,прагнули розкрити національну душу.Романтики змальовували виняткові ха-ри у виняткових обставинах,бо саме у виняткових обставинах можна пізнати людину.Романтики цікавились фольклором, Ходили у народ,досліджували душу людини за піснею, казкою.

Поступовий відхід від міфології в сферу реальних(хоч і драмат.) людських відносин приводить у романт.укр.поезії до появи балади, вільної від фантастики,основаної на реальному побутовому матеріалі. Вивільнення з пут фантастичної умовності,як правило,йде поряд із зростанням худ.майстерності,з посиленням психологічного аналізу.Найбільш показовими творами є «Преданіє», «Молодиця», «Вивідка»1834р.Л.Боровиковського, «Причинна»Шевченка.Усім їм властива наявність сильного пісенного елемента.Межі романтизму в укр.лі-рі –кінець20-х-60ті роки 19ст.-від публікації в «Вестнике Європи» в1827-28р.творів Гулака-Артем.«Твардовський» і «Молодиця» Я.Борови- ковського,появи у 1827р. «Малороссийских песен»М.Максимовича до виходу у світ1862р.збірки «Поезії Іосифа Федьковича», «Укр.оповідань» О.Стороженка та романт.казок Марка Вовчка(60ті роки).

Є три школи укр.романтизму: 1.Львівська;2.Харківська;3.Київська.

1.Львів.школа заснована у 1833р.До неї належ.:представники «Руської Трійці»:Шашкевич,Вагилевич,Головацький,Устиянович,Антін Могильницький,Олекс.Духнович.У діячів «Руської трійці»романтичне оспівування старовини поєднувалося з просвітницькою вірою у відродженя народу.Так,зокрема,у вірші «Мадей»Вагилевич зображає боротьбу проти іноз.загарбників та створює романтичний образ вождя, який і в смертельну хвилину не втрачає віри в перемогу народу. Незважаючи на відхід молодшого покоління від ідеалів «Руської трійці», громадянські мотиви зберігаються у творчості М.Устияновича( «До перемишлян», «До Зорі Галицької», «Жебрак», «Реекрутка»)та А.Могильницького( «Ученим членам Руської Матиці»,заспіви до першої і другої частин поеми «Скит Манявський»)Ха-но,що у нього виникає зовсім інша концепція істор.минулого-ненастанна боротьба ,смутний час,гірший,ніж сьогодення.

2.Київська школа ром.-1840р.:Мих.Максимович,Панько Куліш,Віктор Забіла,Чужбинський,ранній Шевченко.

3.Харківська школа романтиків умовно розпочала свою ді-сть у 1827р. На початку 19ст.Харків став першим центром справжнього лі-ного життя в країні.Сталося це завдяки відкриттю в1805р.у-ту.На той час Україна втратила всі свої колишні вольності і перетворилася на звичайну провінцію Росії.За таких умов у 30-х роках 19ст.у Харкові виникає гурток,який об»єднав бажаючих працювати в наукових галузях і лі-рі для того,щоб не дати імперським чиновникам остаточно знищити укр..ку-ру.Він одержав назву «Харківської школи ром.», складався переважно з людей,безпосередньо пов’язаних з у-том,і став видатним явищем у сусп.житті.До його складу ввійшли Л.Борови- ковський,А.Метлинський,М.Костомаров,І.Срезневський,Я.Щоголів.Треба зазначити,що на той час епоха класицизму вже зак.,а провідним напрямом у рос.та європ.лі-рі став романтизм.Тому до Харк.школи ром.тяжіла більшість укр.і рос.письм.Вони виявляли великий інтерес до іст.Укр.,націон.трад.,фо-ру.

Одним із найактивніших членів школи був Мик.Костомаров,історик, політ.діяч,письм..поет.Це його перу належить «Книга буття укр.народу» -найважливіший програмний твір Кирило-Меф.то-ва.Перший друкований твір його-трагедія «Сава Чалий»(1838),написана на матеріалі істор.думи.Пізніше видає «Укр.балади»(1839),зб.укр.поезій «Вітка»(1840)і ост.публікацію харківського періоду-трагедію «Переяславська ніч»,надрук.в альманасі «Сніп»1841.

Амвросій Метлинський,професор «руського язика и словесности»,у своїх творах,які підписував псевдонімом «А.Могила»,оспівував улюблені образи:козака,гайдамаку,чумака,стару бабусеньку,яка «мне покохала,піснями пеленала,рідним словом кормила,рідній мові учила».Тугою за славним минулим рідного краю були сповнені його «Думки і пісні та ще дещо»(1839).Як у цій збірці,так і в інших символами славних часів минувшини виступають старець, гетьман, могили,списи,рушниці,бандури,степ,вітер.

Найстарішим з гуртка Харк.романт. був Ізмаїл Срезневський,який видав у 1831р. «Укр. альманах».Пізніше,у 1833-38р.,вийшли у світ шість збірників «Запорожской старини».Думи,вміщені в них,являють собою найкр.зразки укр..епосу.Крім того,літерат.матеріал «Запор.старини»став безцінним джерелом у дослідженнях укр.старовини.

Передавши романтичні ідеали наступному поколінню поетів,самі учасники гуртка згодом відійшли від творчої праці.Гурток розпався,але він дав поштовх утворенню цілої лі-ної школи і уславив історію Харкова.

Течії

В цілому, у поетичній творчості українському романтизмі помітні дві течії — національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно-ліричний у таких його представників, як М. Петренко, В. Забіла, згодом Я. Щоголів. В порівнянні з російським, український романтизм вирізняється історичністю в епічних жанрах, ідеалізуванням минулого й національними мотивами, неособистої печалі в ліриці та нахилом до форм пісенної творчості в стилі. В цьому український романтизм має більше спільних рис із польським романтизмом.

Відкриваючи значення й вагу народної поезії і народного мистецтва для розвитку й зростання літератури та історичних пам'яток і досліджень для національного самовизначення, український романтизм спричинився одночасно з цим до вироблення й усамостійнення української літературної мови й до удосконалення поетичних засобів. Проте, обмежуючися здебільша жанрами балади і ліричної поезії, українські романтики не збагатили своїми творами інших жанрів: романтичної поеми, історичного роману і драми. Винятком були ранні поеми Т. Шевченка і «Чорна Рада» П. Куліша. Історичні драми М. Костомарова «Сава Чалий» (1838) і «Переяславська ніч» (1841) залишилися тільки слабими спробами. Позитивним фактором було те, що українські теми й сюжети у творах російських, польських і українських романтиків вплинули деякою мірою на ознайомлення з Україною, українською історією й культурою в західній літературі й науці.

Елементи романтизму наявні в ранніх творах Т. Шевченка.

До перших творів романтичної поезії, що спиралася на народність та фольклор, належали балади П. Гулака-Артемовського “Твардовський”, “Рибалка” (переспіви з Міцкевича й Гете), вірші Л. Боровиковського,Є. Гребінки,М. Маркевича, А. Метлинського, М. Шашкевича. В. Забіли. Утверджуються жанри ліро-епічної поеми, балади, елегії, романтичного оповідання, історичного роману, історичної драми і трагедії. Поети-романтики часто пишуть у стилі народної пісні. У творах М. Максимовича, М. Костомарова, М.Шашкевича ідеальним героєм стає український козак, що тужить і плаче за часами козацької вольності. Бандурист для українських романтиків є носієм пам’яті про старовину, віщого поетичного слова, ясновидцем. В оптимістичних громадянських віршах Шашкевича (“Дайте руки, любі друзі”), Метлинського, Вагилевича – заклик позбутися туги і об’єднатися. Романтики створювали ліричні вірші народнопісенного типу: В. Забіли ”Не щебечи, соловейку”, “Гуде вітер вельми в полі”, “Дивлюсь я на небо” М. Петренка.

Твори, присвячені славному минулому України, писав Микола Маркевич. Історична наука представлена М. Костомаровим з його працями”Богдан Хмельницький”,“Руина”, “Мазепа”з зображенням широких народних мас як творця історії. О. Лазаревський висвітлює історію Лівобережної України (“Люди старой Малороссии”). Фольклорні збірники пісень уклали Михайло Максимович (перший ректор Київського університету), В. Залеський,Ізмаїл Срезневський, Микола Костомаров (двоє останніх – Харківський університет).

У художній прозі переважає етнографічно-побутова традиція, близька романтизмові, представлена творами П. Куліша (роман “Чорна рада”, поезії “Досвітки”), Ганни Барвінок (“Сирітський жаль”,“Нещаслива доля”),Олексія Стороженка (“Закоханий чорт”), Марка Вовчка(оповідання-казки “Кармелюк”, “Невільничка”, побутові оповідання “Козачка”, “Горпина”, “Сестра”), Ю. Федьковича (“Люба-згуба”).