Лекція 2
Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні
Поняття про функціональні стилі мови.
Стилістична диференціація української мови. Основні ознаки функціональних стилів.
Специфіка мови професійного спілкування. Мовна компетенція фахівця.
Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.
1. У сучасному мовознавстві лексемою «стиль» прийнято позначати своєрідну манеру спосіб усного і писемного висловлювання, реалізовуваного за однотипних умов спілкування і з однаковою метою. Цей самий термін уживається і як найменування багатьох вужчих мовних і мовленнєвих явищ, понять, зокрема різних галузей науки, мистецтва, сфер громадської діяльності, побуту тощо. Інакше кажучи, словом «стиль» у лінгвістиці прийнято називати один з найбільших за обсягом різновидів мови. Кожен із них формується певною сукупністю особливих мовних ознак – лексико-семантичних, фразеологічних і граматичних. Отже, стиль – це одна з підсистем мови, яка відрізняється від інших її підсистем лексично, фразеологізмами, структурою речень, мовних зворотів тощо. Найчастіше виокремлюють такі стилі мови і мовлення: розмовно-побутовий, науковий, офіційно-діловий, науковий, художній, публіцистичний, конфесійний, епістолярний. Термін «стиль» використовують і в багатьох інших значеннях: романтичний стиль, стиль письменника, стиль інтелігента, людина старого стилю, стиль керівництва, архаїчний, високопарний, діалогічний, народнопоетичний тощо. Словом «стиль» також послуговуються також як назвою літочислення: новий стиль (Григоріанський), старий стиль (Юліанський).
Становлячи явища винятково суттєві, мовні стилі широко розглядаються у лінгвістиці. Їх коментують і формулюють неоднозначно, наприклад, стиль мови - це:
об’єднана певною функціональною спрямованістю система мовних елементів,способів їх відбору, вживання, взаємного поєднання і співвідношення, функціональний різновид літературної мови (Ю. Бєльчиков);
різновид, видозміна літературної мови; манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування; мистецтво слова (С. Ярмоленко);
один із диференційованих різновидів мови, мовна підсистема із своєрідним словником, фразеологічними словосполученнями, зворотами і конструкціями, які відрізняються від інших різновидів в основному експресивно-оцінними властивостями елементів, які й складають стиль і звичайно пов’язані з певними сферами вживання мови (О. Ахманова);
спосіб вибору різних засобів для вираження своїх думок і впорядкування їх в одне ціле (І. Томан).
Ще в давніх Греції та Римі оратори свідомо пристосовували мову,її стиль до різних ситуацій, аудиторій, слухачів. Вони вже тоді розрізняли три види стилю – звичайний, середній(елегантний) і піднесений.
Отже, стиль мови є сукупністю однотипних за певною ознакою мовних одиниць (морфемних, морфологічних, особливо синтаксичних, лексичних і фразеологічних), які характеризують переважно окремий різновид мовлення і позначені своєрідною емоційністю, поєднані із загальномовними одиницями – явищами, які однаково чи майже однаково властиві усім стилям.