3. Специфіка мови професійного спілкування. Мовна компетенція фахівця.

Більшість слів сучасної української літературної мови є загальновживаними. Ними користуються в усіх сферах життя і діяльності. Значно менше слів вузькоспеціальних, які вживаються окремими групами людей у різних галузях господарства, науки, культури тощо.

Слова або звороти, властиві мовленню людей певної професії, називають професійними.

Професійні слова (або професіоналізми) – це назви понять певної галузі виробництва, роду занять і под. за межами певного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Наприклад, слова та словосполучення із мовлення шахтарів: штрек, антрацит, терикон, видавати на гора; із мовлення рибалок: кльов, улов, насадка.

Значна частина професіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів. Як утворюються професіоналізми?

По-перше, завдяки вживанню слова загальнонародної мови у специфічному значенні, наприклад: вікно у мовленні вчителів – не заповнений між заняттями час; човник – деталь швейної машинки.

По-друге, шляхом усічення основ слів на зразок кібер (кібернетик), термоядер (термоядерна реакція); скорочення слів та словосполучень, як-от: мехмат (механіко-математичний факультет), білокоса (білокоса пшениця).

По-третє, через зміни в наголошенні слів. Порівняйте нормативні та професійні наголоси в таких словах як: атомний – атомний, компас – компас, рапорт – рапорт.

По-четверте, звичайна потреба професіоналів визначити деталі виробничого процесу чи виробу приводить до появи фахових назв, зокрема, частин глечика: дно – нижня частина, утір – лінія, що окреслює дно, пук – середня опукла частина виробу, а також вінця, пелюстка, плечі, карнизик.

По-п’яте, шляхом зміни деяких граматичних законів літературної мови. Наприклад, професійній мові властиве вживання іменників абстрактних та речовинних назв у множині: масла, олії, жири.В інших випадках такі іменники мають тільки форму однини.

Професійні слова можуть утворюватися відомим способами творення – шляхом префіксації та суфіксації. Це. Наприклад, доукомплектувати, дообладнання (префікс до-), недопромисел, недовнесок (префікс недо-), пливучість, бойовитість (суфікс -ість), типаж (суфікс -аж) і под.

Де ж вживаються професіоналізми? Найчастіше в усному мовленні людей певної професії. У писемному мовленні професіоналізми вживаються в науково-технічних професійних виданнях, призначених для фахівців (журналах, буклетах, інструкціях). Найбільше інформації професіоналізми несуть тоді, коли ними користуються фахівці. У практиці ділового спілкування треба бути обережним щодо їх уживання у службовому папері. Діловий документ може перетворитися із офіційного в неофіційний або викликати непорозуміння, ускладнити ділові стосунки.

4.Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності.

Спілкуючись усно чи письмово, монологічно чи діалогічно, ми виступаємо творцями різних форм тексту. Але не будь-яке висловлювання можна назвати текстом, а тільки таке, що відповідає загальновизнаним ознакам тексту. До них відносять цілісність, зв’язність, структурну організацію, завершеність.

Термін «текст» має латинське походження і перекладається як «тканина, сплетіння, з’єднання».

У мовознавстві немає однозначної думки про те, що таке текст. Дехто вважає, що ним може бути й одне речення, наприклад, прислів’я, крилатий вислів, афоризм, гасло, заклик: Як дбаєш, так і маєш; Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування (Антуан де Сент-Екзюпері).

Інші – об’єднання речень, зв’язаних між собою за змістом і граматично. Звернемося до такого прикладу: На краю яруги стоїть стара черешня. Черешня має тверду, червону деревину, що, зокрема, використовується для виготовлення паперу, у художньому промислі. Сучки на ній обламано, кора облізла. На стовбурі видніється дупло.- перед нами низка пов’язаних між собою речень. Є смисловий зв'язок між першим, третім і четвертим реченнями, що одне за одним розкривають поняття «стара черешня». І все ж ця сукупність не є текстом, оскільки усі чотири речення не утворюють тематичну єдність, що завжди дає змогу визначити до нього назву (заголовок). Іншими словами, тематична єдність, тема – це зміст у гранично стислому, сконцентрованому вигляді. Надзвичайно важливим є послідовність розташування тематично пов’язаних речень.

Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить у собі певний обсяг фактичних даних, інформацію. Текст виконує певні комунікативні завдання. Наприклад, особистий лист є засобом спілкування між близькими людьми, оголошення про щось повідомляє, пейзажний вірш впливає на естетичні почуття читача, викликає у нього захоплення красою природи. Важлива й стильова єдність компонентів тексту.

Домінуюча функція тексту визначає його стиль. Стиль, комунікативні функції стилю визначають його мовне оформлення.

Уся сукупність лінійно, горизонтально розташованих мовних одиниць тексту становить контекст. Створюючи текст, автор орієнтується на певного читача, на певну підготовленість адресата, на певний рівень розвитку читача.

Отже, можемо узагальнити, що текст – мовний витвір, що відзначається завершеністю, смисловою та змістовою цілісністю, зв’язністю,який має структурну організацію (складається із заголовка і речень, абзаців) складових частин, об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, і має певну цілеспрямованість.

Вимоги до побудови тексту. Як речення утворюється з одного слова або з групи граматично зв’язаних між собою слів, так і текст утворюється з одного речення або певної кількості зв’язаних між собою речень.

У суцільному тексті кожне наступне речення повинне доповнювати, уточнювати або заперечувати думку, висловлену в попередньому. Особливо це помітно в текстах, що належать до офіційно-ділового чи наукового стилів. Те, про що говориться в реченні, може стосуватися не попереднього речення, а більш чи менш віддалених фрагментів тексту.

Кожен текст складається із трьох частин: вступної, яка готує до сприйняття наступної розповіді; основної, або викладу, у якій реалізується основна розробка теми; закінчення, що завершує текст і, до речі, містить основну його думку.