2. Народні легенди та перекази.

«Народна легенда – це прозова художня розповідь, поширена в народі, зміст якої прямо чи опосередковано пов'язаний з панівною релігією. Для легенди характерний зв'язок не з тотемічною чи іншою добожеською релігією (такий зв'язок мають первісні міфи) чи з релігією багато божеською (античні міфи), а з релігією єдино божеською, якою в Європі є християнство»(ВолодимирПропп). «В широкому розумінні фольклорна легенда – це прозовий твір, який фантастично осмислює (на основі поширених у народному середовищі міфологічних, релігійних, етичних, соціальних, утопічних, історичних та інших поглядів) події, що стосуються явищ природи, стихій, фауни, флори, міфологічного або історико-героїчного минулого племен, народів, окремих осіб, котрі відігравали вирішальну ролю в становленні тієї чи іншої етнічної групи, надприродних явищ та істот (Бог, Ісус Христос, Богородиця, святі, янголи, нечисті духи). На відміну від казок легенда сприймалась в народі як достовірна розповідь»

Легенди умовно поділяють на міфологічні легенди, легенди апокрифічного змісту, історичні легенди.

До міфологічних легенд відносять короткі фантастичні оповідання про чудодійні перетворення людей у звірів, птахів, у різні квіти й рослини, оповідання про домовиків, водяників, перелесників, русалок, вовкулаків і т. ін… Під апокрифічними легендами розуміють усні оповідання, в яких досить вільно, а часом пародійно, трактуються біблійні та євангельські теми… Класифікація легенд Михайла Драгоманова у праці «Малорусские народные предания и рассказы.Свод М.Драгоманова»

«1) природа; 2) міфологія, мерці; 3) люди, наділені чудесною силою; 4) скарби; 5) родинне і суспільне життя; 6) особи й події історичні; 7) місцевість; 8)бувальщини».

Переказ — подібне до легенди усне оповідання про видатні події минулого, але більш достовірне, ніж легенда. Перекази за змістом близькі до народних легенд і сказань, але відзначаються більшою фактичною достовірністю, відсутністю казково-фантастичних елементів, а також тим, що моральні сентенції висловлюються прямо, без алегоричності, властивої легендам. Та провести чітку грань між переказами і легендами буває дуже важко.Поряд із легендами існують перекази про події визвольної війни на чолі з Богданом Хмельницьким, про Семена Палія, про ватажків антикріпосницької боротьби Олексу Довбуша, Устима Кармалюка, Лук'яна Кобилицю та ін. Особливо багато переказів про пізніші історичні події, зокрема про події Громадянської й Вітчизняної воєн.Часто своїх ідеальних героїв народ наділяв невловимістю, богатирською си­лою, винятковою хоробрістю, а іноді й безсмертям

Переказ «Боротьба з ординцями» розповідає про заходи українського війська щодо охорони кордонів рідного краю.Описи козацького війська (одяг, озброєння) та військової майстерності запо­рожців знаходимо в переказі «Запорожці в урочищі Сагайдачному».Переказ «Козацьке житло» — це опис загального вигляду січової фортеці та інтер'єру козацьких бурдюг (землянок) і побуту запорожців. Утворі підкрес­лено їхню безкорисливість, доброту й гостинність.Іван Сірко, про якого розповідається в легенді «Як Сірко переміг татар», — один із найбільш шанованих кошових отаманів. Народ уславлює свого героя й наділяє його надприродними якостями. Чимало переказів розповідають про заснування в давнину міст і сіл та про походження їх назв.

Хронологічна класифікація переказів:

1) перекази староруських часів і Київської Русі (княжого періоду); 2) перекази періоду половецьких та турецько-татарських нападів; 3) перекази доби козаччини та національно-визвольної війни 1648-1654 рр.; 4) перекази періоду руїни та національно-визвольних змагань 18 ст. (Коліївщина, Гайдамаччина, опришківський рух); 5) перекази про національно-історичні події новітньої доби (національно-визвольні армії і рухи УСС, УГА, УПА; події Першої та Другої світових воєн)» (Мар'яна Лановик, Зоряна Лановик). «Переказ історичний – жанр, у якому оповідається про події та особистостей, що зафіксовані в письмових історичних джерелах. Однак характерною рисою переказу історичного є те, що в ньому вимисел переважає над фактами… «Переказ місцевий – жанр, який дуже близький за своїм змістом та жанрологічним характером до переказу історичного. Різниця між ними полягає в більшій широті побутування переказу історичного. Окрім цього, звичайно, події та історичні постаті переказу місцевого рідко коли фіксуються в історичних письмових джерелах. Їх значення локальне. Вони відомі лише в якомусь окремому населеному пункті чи невеликому регіоні…

«Переказ міфологічний – різновид жанру переказів, головні персонажі якого міфологізовані народною уявою. Ця міфологізація відбувається згідно зі своєрідністю архетипного міфологічного мислення того чи іншого етносу. Як правило, перекази міфологічні присвячені видатним постатям та великим подіям далекої давнини.

3. Календарно-обрядова творчість .

Народна творчість, народна поезія, народна словесність, або фольклор — колективна уснопоетична творчість, яка у своєрід­ній художній формі відображає життя, працю, боротьбу за кращу долю, історію, побут, думки, прагнення й погляди народу, а також побутує в його середовищі.

Фольклорні твори групуються в три основні роди: народна лірика, народна драма, народний епос. У межах кожного фольклорного роду розрізняють жанри та під-жанри.

Основні жанри (види) народної лірики такі: трудові пісні, календарно-обрядові, родинно-побутові, соціально-побутові.

Зміст і форму обрядової поезії великою мірою визначали трудова діяльність людей, насамперед хліборобів, матеріальні потреби, суспільні й родинні відносини.

Розрізняють обрядову поезію календарну і родинно-побутову. Календарна обрядова поезія була пов'язана з порами року, з сільськогоспо­дарським календарем і відповідними трудовими процесами. У родинно-побутових піснях відтворено всі важливі моменти сімейного життя. Основні теми цих творів: щасливе й нещасливе подружнє життя, вірність і зрада, удівство, сирітство, трагічні випадки, перебування на чужині, стосунки між члена­ми родини.

Різновидами родинно-побутових пісень є колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні й голосіння.

Пісня — невеликий (здебільшого з 3-5 куплетів) ліричний вірш, що викону­ється співом. Часто куплети пісні мають приспіви — рефрени (повтори). Народні пісні, передаючись із уст в уста, весь час удосконалювалися: поглиб­лювався їх зміст, гнучкішою та яскравішою ставала форма. Народні пісні дуже різноманітні за своїми жанрами.

Тож до календарних належать (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, обжинкові),

Колядки — давні за походженням обрядові величальні пісні, які церква при­урочила до зимових,різдвяних свят, хоч у них велике місце посідають мотиви весняної сільськогосподарської праці. Ці пісні виконувались групами колядників, які обходили хати, іноді навіть з «козою» (один із колядників у вивернутому кожусі з дерев'яною головою кози), і в піснях прославляли господаря, його дру­жину та дітей, бажали їм добробуту, великого врожаю, приплоду худоби, здоро­в'я та сімейного щастя. За колядування господар давав колядникам подарунки.

Щедрівки — старовинні обрядові величальні пісні, що співалися під Новий рік. Змістом і формою вони нагадують колядки. У «щедрий вечір» групи молоді ходили від хати до хати і піснями славили господарів, бажали їм усяких щедрот і достатку, доброго врожаю й багатого приплоду худоби, а за це в жартівливій формі просили винагороди. «Я щедрик, Петрик, дайте вареник» — дитяча щедрівка коміч­ного змісту. В ній перелічені страви для щедрої вечері в селянській родині.

Веснянки — давні за походженням обрядові, переважно танкові, дівочі пісні, що виконувалися на святах на честь весни й початку польових робіт. У них — заклик весни з її дарами, буянням природи і співом птахів, мрії про одруження, згадки про хліборобські роботи й імітація цих робіт рухами (сіяння й поління)Веснянка «З-за гори, з-за високої»,«Ой,ти, соловей­ку, та ранній пташку». Веснянка «Весно, весно, що ти нам принесла?» побудована у формі запитань-відповідей. Вона прославляє щедроти весни, що є одним із провідних мотивів пісень цього піджанру обрядової поезії. Веснянка «Ой весна, весна...» теж побудована у формі «запитання—відповідь». У ній відображені радісні почуття народу, викликані приходом весни та сподіваннями багатого врожаю.

Жниварські (обжинкові) пісні — обрядові величальні пісні, які співалися в день закінчення жнив. Дожинаючи ниву, залишали трохи збіжжя на корені, колосся ж виминали і розсіювали. Женці сплітали вінок із збіжжя, польових квітів і калини, одягали його на голову дівчині й з останнім снопом, співаючи величальних пі­сень, ішли додому. У піснях вихвалялась нива за багатий урожай, бажалося, щоб і в новому році добре вродило збіжжя, величалися господар, господиня і женці.У пісні «Ой рано, рано женчики встали» виражені радісний настрій, сподівання доброго врожаю; возвеличується родюча нива. «Жніте, женчики, жніте» — жартівлива пісня про жнива на достиглій ниві. Пісня «Нуте, нуте до межі» розповідає про почуття женців, їх радість від близького закінчення важкої роботи й очікування винагороди за неї. «Сидить ведмідь на коні» — жартівлива пісня під час звивання «бороди» після закінчення жнив. У пісні «Ко­тився віночок по полю» поетично висловлюється думка про безперервну цик­лічність сільськогосподарських робіт на полі.

Руса́льні пісні́ — окремий рід української народної обрядової пісенності з частими згадками про русалок, зустрічі з ними і їх «проводи», подекуди з мотивами веснянок: про ворожіння з голосу зозулі, звивання вінків, про милих і нелюбів тощо.Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня, в час найбільшого замаювання землі зелами, квітами й травами (впродовж Русального тижня). У християнстві це свято відоме як Трійця і відбуається із значним запізненням через відставання ортодоксального календаря (зміщується від початку до кінця червня, 50-й день після Пасхи.

Купальські пісні — обрядові пісні, які співали в час літнього сонцестояння, на Івана Купала, біля ритуального вогнища. Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.

4 Пісні  літературного  походження  - 

це твори, що увійшли в народну словесність із професійної літератури.Явище впливу літератури на фольклор почало фіксуватися орієнтовно в 17 ст, коли в літературі виокремлюється світська тематика. Найчастіше така взаємодія і взаємовплив стосувалися пісень, створених певними авторами, популярними серед народу настільки, що їхнє авторство поступово втрачалося.Пісні літературного походження мають певні відмінності від народних. Серед таких відмінних рис дослідники відзначають рівень індивідуалізації: ліричний герой має власне, філософське бачення світу, його „почуття виходять за рамки народної психології, драматизуються, поетизуються" (З. і М.Лановик), що підтверджуються нетрадиційними для фольклору порівняннями, епітетами, метафорами,наявністю елементів пейзажу, оригінальної ритмомелодики тощо. До  найдавніших пісень літературного походженняфольклористи відносять пісні  „Ой  біда,  біда мені, чайці", „Перепеличенька я невеличенька",  „Засвіт встали козаченьки", „В кінці греблі шумлять верби", „Чого вода каламутна",  пісню  C.Климовського  „Їхав  козак  за  Дунай" та ін. Як правило,  це  пісні  ліричні,  про  кохання.  Пісня  „Грицю, Грицю, дороботи" - жартівливого характеру. Народними  піснямистали і твори поетів: „Всякому городу нрав і права" Г.Сковороди,  „Ой  доля  людськая"  І.Котляревського,  „За Немань іду" C.Писаревського,  „Ой  казала мені мати" Г.Гулака-Артемовського та ін.Особливої  популярності  набули  пісні  М.Петренка  „Взяв  я бандуру", В.Забіли  „Взяв би я бандуру", цикл пісень Т.Шевченка: „Реве та стогнеДніпр широкий", „Зоре моя вечірняя", „Садок вишневий коло хати", „Нащомені чорні брови", „Така її доля".   Поети  другої половини ХІХст. подарували такі пісні, як „Повій, вітре,   на  Вкраїну"  C.Руданського,  „Журба"  Л.Глібова,  „Ніч  яка  місячна,   зоряна,    ясная"    М.Страрицького,    „На   вулиці   скрипка   грає"    М.Кропивницького,  „Чорнії  очі,  карії  очі"  К.Думитрашка,  „Ой  ти,   дівчино,  з  горіха  зерня"  І.Франка, „Стояла я і слухала весну" Лесі   Українки.   Початок   ХХ   ст.   приніс   зміни   в  змістове  наповнення  пісень,    національними  гімнами  стали  поезії  О.Кониського „Ой у лузі червона   калина",  „Боже,  великий,  єдиний",  І.Франка  „Вічний революціонер", патріотичні,  філософські,  любовні  мотиви пронизують пісні Б.Лепкого„Чуєш,   брате   мій",  Р.Купчинського  „За  рідний  край",  „Дівчино- рибчино", М.Гайворонського „Їхав стрілець на війноньку".   Покоління  середини  і  другої половини ХХст виросло на піснях О.Олеся    „Сміються,   плачуть   солов'ї",  „Рідна  мати  моя",  „Моя  стежина",    „Вчителько  моя" А.Малишка, „На білу гречку впали роси" М. Рильського,    „Виростеш  ти,  сину"  В.Симоненка,  „Марічка"  М.Ткача , „Чорнобривці"    М.Сингаївського,  „Два  кольори" Д.Павличка, „Червона рута" В.Івасюка"    та ін.5.-6.Українські народні ліричні пісні. Коломийки і частівки як жанри українського фольклору.

Характеризуючи ліричні пісні та їх різновиди, то їх по праву можна вважати наймолодшим родом пісенного фольклору. Їх становлення відбулось переважно у XVI - XIX століттях. Усі ліричні пісні українського народу можна згрупувати у два великі розряди: соціально-побутові і родинно-побутові.

До першої групи належать зокрема козацькі, рекрутські, чумацькі, наймитські, емігрантські пісні.

До родинно-побутових зараховують практично усі пісні про родинне життя, а також ті, що стосуються особистого життя людини (пісні про кохання, жіночу долю, сирітство, гумористичні, колискові, пісні дітей, молоді і дорослих). Частиною, так би мовити, українських ліричних пісень можна вважати найвизначнішу частину українського усного епосу думи.

Цікавими зразками побутової пісенної лірики є також танкові (танцювальні, до танцю) пісні та українські коломийки, що поділяються на групи "до танцю" і "до співу", їх науковці і ми відносимо до такого підвиду ліричних пісень як жартівливі та сатиричні. Ця так звана "коломийкова" форма виникла найраніше в порівнянні з попередніми видами народної.

6.Коломийки - коротенькі пісеньки, що часто використовуются як приспівки до танцю, але також можуть виконуватись не залежно від нього. Коломийки часто об’єднуються у в’язанки, які не мають сталого змісту, а залежать від вподобань виконавця та обставин виконання. Яким би важким не було повсякдення, у коломийках воно завжди оспіване в жартівливому та веселому тоні.

Справжня коломийка має спеціальну будову - вона повинна складатись з 2 рядків, так щоб у кожному рядку було 14 складів. Преший рядок практично завжди підсилює значення думки, висловленюї в другому рядку.

Частівки — один з найпоширеніших видів народнопісенної і музичної творчості росіян, зрідка зустрічається у фольклорі українців і білорусів, є традиційним і дуже поширеним у фольклорі інших народів.

Вірш частівки — хореїчний, строфа — дво- і чотирирядкова. Найпоширенішою є монологічна форма з однією парою рим. Частівці притаманне використання засобів виразності мови. Нерідко у частівках вживається ненормативна лексика.

Музичною основою частівок є короткі одночастинні, рідше — двочастинні мелодії. Найчастіше частівки виконуються під акомпанемент балалайки та гармоні. У поволзьких народів майже завжди частівки носять танцювальний (плясови́й) характер.

Зазвичай частівки односюжетні, вони акцентують увагу на якомусь одному моменті, події. Їх характерними рисами є злободенність, документальність, лаконічність, тобто вміння декількома словами у два поетичні рядки повідомити про якісь актуальні подію, явище, рису людського характеру тощо.

В Україні українські частівки є радше копіюванням російської традиції, проте вони є окремим жанром українського пісенного фольклору, в той же час на користь несталості частівки як жанру варто відзначити, що в українській мові є багато інших народних назв для подібних жартівливих коротеньких пісень— витребеньки, дрібушки, триндички та інші.

В українських частівках відобразилися са́ме почуття і реалії українського народу, його злободенні проблеми, болі і переживання.

Українські частівки близькі до значно популярнішого жанру українського фольклору — до коломийок.