32.П.Куліш і його творчість.Аналіз роману «Чорна рада»

Пантелейм. Олекс.Куліш народ.7 серпня 1819 р.в м.Вороніж.у сім'ї заможних хліборобів. У 1831-40р. навчався в Новгород-Сіверській гімназії,потім у Київ. у-ті св. Володимира. У 1841-47р.викладав у різних навчальних закладах Укр.і Росії. 1845-46р.Куліш написав роман«Чорна рада».У1847-50р. письм. заарештовано,ув'язнено в справі Кирило-Мефодіївського братства,вироком стало адміністративне заслання в Тулу. Після повернення до Петерб.займається активною лі-ною, науковою, видавничою, освітницькою ді-тю. 1860р.впорядковує альманах «Хата», 1861-засновує укр.журнал «Основа».1862 р.вийшла друком його поет. збірка «Досвітки»; 1873р.-3-томне дослідження«История воссоединения Руси». У 1883-97р. усамітнюється на хуторі Мотронівка для лі-ної праці, істор. досліджень.Помер14 лютого 1897 року за робочим столом. Похований на своєму хуторі.П. Куліш-особистість багатогранна, до певної міри суперечлива, захоплена невтомною ді-тю над пробудженням сусп.-націон. свідомості Укр. Він був письм.-мислитилем, перекладачем укр. мовою Біблії, Байрона,Шекспіра,Гете, справжнім першим укр.критиком, видавцем, співредактором першого загальноукр.журналу «Основа», ученим-українознавцем широкого профілю. Як автор істор.романів, поем, драм, лірики розвивав фольклорно -історичну течію укр.романтизму 40-х рр.Він розробив фонетичний укр.правопис,який назвали кулішівкою. Ця орфографічна система лежить в основі нашого сучасного правопису.1857 року вийшла його «Граматка»-один з перших ук­р. букварів,що також використовувався і як читанка.

За висловом Франка,Куліш був у плеяді укр.літературних корифеїв «перворядною звіздою».

Пантелеймон Куліш видав п'ять поетичних збірок: «Досвітки»,«Хуторна поезія», «Дзвін» ,«Позичена кобза», «Хуторні недогарки».Він автор понад десяти великих поем: «Україна», «Маруся Богуславка»,«Сторчак і Сторчаниха», «Кумейки»,«Грицько Сковорода» ,«Дон Жуан», «Магомет і Хадиза», «Солониця», «Куліш у пеклі», «Настуся», «Великі проводи». Традиційним для Кулішевої поезії є використання образу кобзи або бандури як символу своєї творчості.

«Чорна рада» (1846)-перший україномовний істор.роман.У цій «хроніці 1663 року»Куліш відтворив відомі істор.події -Чорну раду,яка відбулася в Ніжині в 1663 році.Він з глибоким знанням доби й законів істор.романістики зобразив у творі події Руїни,коли на Правобережжі гетьманував П.Тетеря ,а на Лівобережжі наказним гетьманом був Я.Сомко.З ним змагалися за булаву полковник І. Золотаренко і запорізький кошовий І.Брюховецький, який спритно її й захопив на Чорній раді під Ніжином у червні1663 року й скарав супер­ників на смерть.Основним істор. джерелом для Куліша став Літопис Самовидця,літературним зразком -романтичні історичні романи Вальтера Скотта.

Описуючи час кривавого розбрату,автор«Чорної ради»раз по раз згадує недавнє,а то й давнє минуле Укр.та її славетних лицарів- Петра Конашевича-Сагайдачного і Самійла Кішку,Тараса Трясила і Павлюка,Остряницю і Наливайка,Нечая і Морозенка.Куліш акцентує свою увагу на суперечносях між простими козаками і старшиною, між міщанами і шляхтичами; між городовими козаками і запорожцями.Визначальним сюжетним «полігоном» для характерологічного увиразнення героїв є дорога,у яку вирушає священик Шрам із своїм сином Петром,прямуючи з Правобережної України на Лівобережну до гетьмана Я.Сомка.На цій дорозі стрічаються їм люди різні за своїм соціальним походженням і політичними поглядами. Автор зумів вибудувати майстерну романтичну композицію з пригодницькими перипетіями (викрадення Лесі, лицарський двобій, запорізькі суд і кара), кульмінаційною сценою самої ради з її багатоголоссям. У ній підступність демагога Івана Брюховецького бере гору.У розв'язці Шрам рятує рідну Паволоч від Тетері ціною власної голови. Та все ж фінал роману звучить оптимістично: хоч історична завірюха зламала старе дерево,та будуть рости і цвісти нащадки Петра й Лесі. Найбільшу вартість роману Б.Лепкий побачив у тому «смутку -тузі за якимись кращими часами, в тій охоті вискочити з ярма,в тім пориві до героїчних учинків, котрі будяться в серці укра.читача під впливом «Чорної ради...»,а скрізь розбурхані пориви присланої душі голосить до нас, мов архангельська труба, сильне Шрамове слово: «Блюдітеся, да не порабощені будете!»

Центральним у романі є образ соц..низів,черні,автор показує величезну енергію низів народу,також і їхню несвідомість,їхню легковірність.Автор вводить читача на територію Січі,де «усі рівні»,нема там ні панів,ні мужиків,ні багатих ,ні бідних.Усі істор.персонажі роману,крім Сомка,- Брюховецький, Васюта, Гвинтовка -позначені владою і користолюбством,зажерливістю і підступністю.І.Брюховецький-політ.авантюрист,безчесна людина, яка загубила свою гідність.

Матвій Гвинтовка-поган.одруж.з пол.княгинею,запров.у маєтку аристократичні порядки,стає жорстоким.Шрам і Сомко засмучені недолею рідного краю.Сомко як рподовжувач справ Хмельн.Образ Шрама,як коз.полковника і свящ.-узагальнення ха-ру запорожців, старшин,їхніх звичаїв і патріотизму.Петро- «орел,не козак»,мужній і хоробрий.

33. Проблематика художня майстерність ранніч історичних поем .«Іван Підкова»

Поет намаг.пробудити в нащадків гідність,колишню звитягу,запорізьке лицарство,честь.«Іван Підкова».Поему присвяч. бо-бі укр.народу з турецько-татар.завойовник.У поемі йдеться про морські походи запорожців. Агресивна політика султанської Туреччини й Кримського ханства була спрямив.на спустошення укр.земель.Поема склад.з двох частин.У першій автор оспівує козацькі часи в Україні, а в другій уже безпосередньо зображує морський похід запорожців до столиці султанської Туреччини-Царграда. Перша част.оповита смутком за минулими коз.часами. Друга част.велична,патетична. На фоні грізної стихії моря козаки співають.Вони йдуть визволяти своїх братів з неволі,тому настрій підне­сений.Поет змалював велику довіру,яка панує в коз.середов.З пошаною ставляться запорожці один до одного.Такі стосунки в коз.війську свідчать про велич запорожців у великому й буденному водночас.Це типово романт.образ ранньої творчості Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів, у яких — поруч версифікаційних і стилістичних засобів народно-пісенної поетики — було й чимало нових, оригінальних рис, що ними поет значно розширив і збагатив виражальні можливості українського вірша (складна і гнучка ритміка, уживання неточних, асонансних і внутрішніх рим, використанняцезури й перенесення (анжамбеман), майстерність алітерацій, звукової інструментації та поетичної інтонації, астрофічна будова вірша тощо). Новаторство прикметне й для Шевченковихепітетів, порівнянь, метафор, символів та уособлень. Керуючись власним художнім чуттям і не оглядаючись на панівні тоді літературні канони, Шевченко знаходив відповідну поетичну форму для втілення нових тем та ідей, які підказувала йому тогочасна дійсність. Одним словом кажучи, Тарас Шевченко спочатку наслідував найкращі зразки народно-поетичної творчості. Скажімо, перші його твори написані коломийковим віршем, що чітко вказує на зв'язок із українською народно-пісенною творчістю, насамперед із піснями, які виконувалися у жанрі коломийки.

У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українськогокозацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування.