7.Своєрідність українських народних балад.

Серед характерних рис балади як жанру можна помітити і дидактичність. Прямо чи опосередковано у баладі криється повчання чи застереження. Навіть якщо зло залишається непокараним, утверджується торжество добра і справедливості (хай навіть великою ціною людського життя, оскільки смерть часто є не центром проблеми чи джерелом трагізму, а, навпаки, шляхом вирішення конфлікту, виходом з безнадійної ситуації, що склалася силою обставин чи непередбачуваних вчинків героїв). І навіть якщо формально зло торжествує, все одно симпатії слухачів залишаються на боці скривджених, на боці слабкої жертви, яка не змогла постояти за себе, і від протилежного встановлюється народна мораль, виробляються загальноприйнятні норми співжиття, виховується здатність співпереживати, відчувати людський біль, жаль, розчарування.

Для поетики балад характерним є напружений драматичний сюжет з використанням прийомів діалогу, монологу, роздумів-медитацій. Стрімкість викладу подій забезпечується шляхом поєднання опису вчинків героя з його прямою мовою. Зображення подій доповнюється картинами природи (найчастіше бурі чи ночі). Сюжет драматизується міфологічними і містичними мотивами, часто використовується прийом метаморфози (перевтілення), чим наближає баладу до казки, легенди.

Баладі притаманний також ефект нарощування психологізму чи трагізму шляхом градації дії в часі. Найяскравіший приклад — балада «Ой не ходи, Грицю», побудована цілком на цьому прийомі:

У неділю рано зілля копала, В середу рано Гриця отруїла.

А у понеділок — переполоскала, А у четвер Грицьо помер.

Прийшов вівторок — зілля варила, Прийшла п´ятниця — поховали Гриця...

Класифікація балад

Оскільки баладних сюжетів є дуже багато (лише в українській народній творчості їх нараховують понад 300), а ще більше балад, якщо зважати на всі різновиди сюжетів і варіантів, — то їх класифікація є завданням надзвичайно складним. Вчені ще не дійшли спільної думки, за яким принципом класифікувати балади. Найпоширенішим щодо систематизації баладних текстів є сюжетно-тематичний принцип. Одну з перших вдалих спроб детальної класифікації балад в українській фольклористиці здійснив І. Франко. На основі цього ж принципу створена класифікація чеським фольклористом К.А. Медвецьким.

За цим принципом виділяється 10 груп балад: 1. Легендарні; 2. Історичні; 3. Сімейні; 4. Любовні; 5. Балади про нещасливі випадки; 6. Насильницькі; 7. Розбійницькі; 8. «Шибеничні»; 9. Військові; 10. Елегійні. Така класифікація не цілком точна, бо любовні балади пересікаються з елегійними, а у військових може йтися про нещасні випадки. Російський дослідник М. Андреев у праці «Русская балада» (М., 1936) класифікував балади за подібністю поетичної системи твору до якогось іншого фольклорного жанру (умовно цей принцип можна назвати жанрово-структурним). Він виділяв три групи: 1. Пісні казкового, власне новелістичного, і частково анекдотичного характеру, що прилягають до новелістичних казок і анекдотів; 2. Пісні, що прилягають до билин, до історичних та воєнних пісень; 3. Пісні, виразніше зв´язані з певними соціальними групами (солдатські, розбійницькі, ямщицькі, монастирські). Ця класифікація є надто загальною для трьохсот різнотипних сюжетів, однак тут враховується типологія історико-хронологічної послідовності їх розвитку.