- •2. Народні легенди та перекази.
- •7.Своєрідність українських народних балад.
- •7.Своєрідність українських народних балад.
- •8.Дитячий фольклор.
- •10. Фольклорна проза. Казки.
- •11.Українська народна драма.
- •14. Повість временних літ" (генезис редакції списки)
- •16. Слово о полку Ігоревім
- •1.Історичний характер соціально-побутових пісень
- •2. Родинно-побутові пісні як вид ліричних пісень
- •2. Жартівливі та сатиричні пісні
- •21.Козацькі літописи- своєрідне явище в історії української історичної прози.
- •23.Творчість і. Мазепи.
- •24.Творчість Григорія Сковороди
- •25.Енеїда перший твір нової укр.. Літ.Іван Котляревський 1769 - 1838
- •27.Особливості розвитку жанру байки в українській літературі 20-60-х років 19 століття
- •29. Романизтизм як напрям у світовій літературі
- •31. Художня реалізація ідей державності у романі п.Куліш «Чорна рада».Центральний конфлікт твору.
- •32.П.Куліш і його творчість.Аналіз роману «Чорна рада»
- •34. Демократична концепція історії України у Творчісті періоду Трьох Літ.
- •37. Проблематика, художня своєрідність поеми "Кавказ"
- •38. Прозова спадщина Тараса Шевченка
- •Видання повістей
- •Перелік
- •Історія видань
- •Діячі культури, згадані у повісті
- •Історія написання
- •Історія видань
- •39. Інтимна лірика Тараса Шевченка
- •40.Романтичний образ поета-пророка у творчості т.Шевченка.(*На вічну пам'ять Котляревському* *До Основяненка* *Думи мої думи мої* *Перебендя*)
- •43.Рання творчість т. Шевченка.*Кобзар* 1848 його епохальне значення для укр.. Літ. Жанрово- естетичний аналіз.
- •Перше видання
- •44. Ідейно-естетичний аналіз творів т. Шевченка («Сон», «і мертвим і живим», «Великий льох», «Розрита Могила»).
- •Характер і художні особливості циклу
- •47. Проблематика збірок Марка Вовчка.
- •50.Розв язання проблеми героя у прозі п. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?
- •51.Проблематика прози Івана Франка( перехресні стежки, для домашнього вогнища).
- •54. Проблема модернізму і народництва в укр.Літ. Початку XX ст. Творчість «молодомузівців».
- •55 .Тема богошукання у творчості Лесі Українки
- •56.Ідея національної самосвідомості у п’єсах Лесі Укранки.П’єси «Бояриня» і «Оргія»
- •58.Жанрово- стильові особливості прози м. Коцюбинського.
- •59.Проблематика, образи, поетика творчості м.Коцюбинського.
- •60.Морально- етична проблематика прози б. Грінченка
- •61. Жанрово- стильові особливості творчості о. Кобилянської.
- •62.Поетика творчості в.Стефаника.
- •63. «П’ятірне гроно» українських неокласиків – м.Зеров, м. Драй-Хмара, п. Филипович, о.Будгардт, м.Рильський; їх роль в українській літературі хх ст.
- •67.Проза Миколи Хвильового
- •69. В.Підмогильний « Місто»
- •70. Художні особливості творчості Валер»яна Підмогильного ( оповідання, романи «Невеличка драма» , «Місто», « Повість без назви».
- •71. Ідейно-художні особливості великої та малої прози в. Винниченка («Сонячна машина», «Слово за тобою, Сталіне», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Кумедія з Костем»).
- •72.Творчість Олександра Олеся (лірика і драматургія), її ідейно-естетичні особливості.
- •73. «Празька школа».
- •75. Іван Кочерга як представник романтично-символічної драми («Фея гіркого мигдалю», «Алмазне жорно», «Свіччине весілля», «Ярослав Мудрий», «Майстри часу»): традиція і новаторство.
- •76.Інтимна лірика в. Сосюри.
- •77. Із поверненої спадщини Остапа Вишні (чукрен, чухраїнці, збірка українізуймося, вишневі усмішки закордонні, п»єса мікадо, щоденникові записи)
- •81"Замість сонетів і октав"
- •83.Образ жінки у ліриці в. Симоненка.
- •85.Проза, щоденник.
- •86. У поетичному світі Івана Драча
- •88.Інтимна лірика л. Костенко.
- •89. Історичні романи у віршах «Маруся Чурай», «Берестечко» Ліни Костенко. Жанрово-стильові особливості.
- •90.Поеми Ліни Костенко«Сніг у Флоренції».
- •«Дума про трьох братів неазовських»: проблема вибору (Ліни Костенко)
- •91. Історичні романи у віршах «Маруся Чурай», «Берестечко» Ліни Костенко. Жанрово-стильові особливості.
- •92.Поезія Ліни Костенко
- •96.Жанр кіноповісті у творчості о. Довженка («Звенигора», «Земля», «Україна в огні», «Зачарована Десна»). Щоденники митця. Світове значення спадщини письменника.
- •97.Мала проза о. Гончара.Риси поетичного стилю.
- •98.Проблематика Роману „Собор”.
- •100.Жанрово- стильові особливості прози Григорія Косинки
- •42. Три цвітіння м.Рильського.
- •56.Особливості розвитку сучасної історичної романістики
- •Тези лекції
31. Художня реалізація ідей державності у романі п.Куліш «Чорна рада».Центральний конфлікт твору.
Як щирий патріот України П. О. Куліш мав усвідомлене почуття відповідальності за долю нації. Він шукав шляхи виходу з колоніального рабства, тому звернувся до історії, насамперед її трагічних сторінок, які б могли вказати на причини втрати Україною державності. Письменника глибоко вражали зневага його сучасниками національних святинь, він намагався дошукатися причин національного лиха. Так поступово заро-джується в нього задум написати історичний роман із часів козаччини, але звернувся не до її перемог, а до епохи анархії та чвар, що стояли на шляху до національного об’єднання.
Історик і науковець, Пантелеймон Куліш прискіпливо вивчав документи минулих часів, фольклор, свідчення очевидців, підводив свій історичний роман під наукову базу, але при цьому керувався емоціями, сповідував селянську мораль, категорично засуджував руйнаторство й кровопролиття. Тому читачам зрозуміло, що сам автор відчутно присутній у романі: в багатьох моментах устами Божого чоловіка, старого Шрама, далекоглядного Якима Сомка і навіть іноді Кирила Тура говорить не хто інший, як «гарячий Панько».
Символом деградації козацької епохи для Куліша була Велика Руїна, а Ніжинська рада 1663 року - переломним моментом у занепаді української державності. Тому «чорна рада» і стала предметом зображення, тим кульмінаційним моментом, навколо якого групуються події та персонажі. У романі органічно переплелися справжні історичні події, імена зі створеними авторською уявою. Та й реальні історичні прототипи постають в «Чорній раді» як образні узагальнення певних тенденцій, певних суспільних настроїв. Сам Куліш в епілозі до роману зазначав, що свій задум він хотів донести до читача не «дисертацією, а художнім відтворенням забутої і викривленої в наших уявленнях старовини».
Роман «Чорна рада» - твір багатопроблемний. Автор порушує не лише історико-політичні проблеми (патріотизму і незалежності держави, ставлення влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські, загальнолюдські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя, батьків і дітей, народної моралі).
Хоч персонажі роману і є носіями авторських ідей, думок, симпатій та антипатій, все ж вони вийшли з-під пера П. Куліша повнокровними живими художніми образами, за долю яких читач переживає, радіє, яким співчуває, чи котрих, навпаки, засуджує. Це і далекоглядний політик, мужня людина, красень Яким Сомко, і палкий патріот, суворий старий Шрам, і романтичний та відважний його син Петро, і чарівна Череванівна, і химерний, але одчайдушний козак Кирило Тур, і підлий Брюховецький, підступний і жорстокий Гвинтовка та багато інших, від вчинків яких залежала доля цілої нації.
У романі «Чорна рада» переплітаються різні стилі. Окремі сторінки, присвячені переживанням Петра, його стосункам з Лесею, звучать поетично, зворушливо, як вірші. Інші ж - пристрасні монологи героїв в ораторському стилі, де викладаються їхні погляди на суспільні проблеми, на облаштування української державності. У творі зустрічаються й розлогі описи, й масові сцени, й короткий конспективний виклад подій (напр, розповідь про загибель Сомка,Васюти й Шрама).
Роман насичений уривками народних пісень, цитатами з літописів, Святого Письма, що відіграє важливу композиційну роль, так само як і прийом сну (сон Череванихи) та листа (Сомка - Васюті).
П. Куліш показав і неабияку художню майстерність. Його мова запашна, з відчутним історичним колоритом, насичена оригінальними порівняннями, епітетами, метафорами та іншими засобами виразності, близькими до усної народної творчості.
Вражає масштабність та епічність розповіді. Адже П. Куліш осягає своїм письменницьким зором усю Україну - від столиці до дрібного хутора, проникає у психологію багатьох людей - від міщанина Тараса Сурмила, кобзаря Божого Чоловіка до державного діяча, претендента на булаву Якима Сомка, від дивакуватого сміливця-запорожця Тура до дівчини-красуні Лесі Череванівни.
Про роман «Чорна рада» захоплено відгукнувся Т. Шевченко та багато інших видатних людей. А Іван Франко вважав його «найкращим твором історичної прози в українській літературі
Україна - «тихі води, ясні зорі» - завжди була для загарбників, сусідів і несусідів ласим шматочком. Постійно частини її території потрапляли під чиюсь залежність, а після Переяславської угоди 1654 року вона взагалі поділилася надвоє. Одна частина, Лівобережна Україна, була під протекторатом Росії, а друга, Правобережна - Польщі.
Та завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до об’єднання, до збереження української державності. Довгий час це не вдавалося. І П. Куліш перший у літературі торкнувся теми козацьких часів, коли герої перенесли центр творчих зусиль із зовнішньої боротьби (політичної, релігійної, національної) на внутрішню боротьбу в Україні. Це дало можливість у новому світлі побачити природу козацьких війн і головні причини національного розбрату, національної трагедії.
У романі «Чорна рада» ми бачимо представників різних поглядів на соборність та незалежність України. В образі Сомка, наприклад, автор відобразив свій ідеал гетьмана, освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об’єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту. Але влада так просто до рук не дається. Для цього потрібні і хитрість, і дипломатія, і особливо - вміння згуртувати навколо себе однодумців (а Сомка зрадили три його полковники, у яких він був упевнений), а також подумати про полегшення становища трудового народу, встановлення хоч якихось елементів соціальної справедливості. Цього всього не було, на жаль, у славного наказного гетьмана, і він програв, поплатившись життям за ідею.
Гине і палкий прихильник об’єднання розрізнених частин України, встановлення автономної республіки та утвердження міцної гетьманської влади полковник-піп Шрам. Його патріотизм дивним чином поєднувався зі зверхнім ставленням до «черні» та запорожців, а це, у свою чергу,- з проповіддю класового миру. Про який же мир може йти мова, коли народ у результаті виборів та воєн не одержить нічого, крім нового тиску з боку старшини?
Іван Брюховецький зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства - і запорожців, і простий люд, і російських бояр. Перших підкупив викраденим із гетьманської скарбниці сріблом, простим поводженням, підтримкою козацьких звичаїв; другим обіцяв різні права й пільги, полегшення становища; третім просто дав хабаря. Мети своєї добився, став гетьманом, але зовсім не задля ідеї соборності та незалежності України, а для власного звеличення та збагачення.
І простий народ, і запорожці, і козацька старшина, як уже часто бувало, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок претендента на булаву та російського царського уряду. В епоху Іванця посилилися кривавий розбрат, тиск північних сусідів та гніт підневільного народу, який втратив усі права, здобуті у визвольній війні проти польської шляхти.
Отже, талановитий письменник у яскравій художній формі довів і сучасникам, і нащадкам, що ідея соборності та незалежності України існувала давно і не була (і не могла бути!) здійснена через неправильний вибір керівників, політичних діячів та союзників, через надмірну довірливість та роз’єднаність.