Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ukr_literatura.docx
Скачиваний:
602
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
782.21 Кб
Скачать

81"Замість сонетів і октав"

В 1920 році виходить тоненькою книжечкою цикл віршів у прозі "Замість сонетів і октав". В циклі ліричної прози "Замість сонетів і октав" поет продовжує тему справжньої перемоги добра - в серцях людських: як передумови до пермоги над озвірілим злом в суспільстві. Про терор він писав: "Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть ?".В цій збірці відбивається поступова зміна світогляду і переконань поета. Майже зовсім зникає музичність і милозвучність, яка була так чітко виражена в "Сонячних кларнетах". Натомість приходить розуміння світла, яке наче генерує межу, де кінчається матеріальне і починається невідоме нематеріальне - Дух.

У збірці "Замість сонетів і октав" Тичина пише про сьогодення з усіма його протиріччями і складністю.

Лірика в "Плузі" збагатилася мотивами з революційних катаклізмів, поширених в уяві на цілий космос: як і в наступній збірці - "Вітер з України

"Плуг" - збірка новаторська за змістом і формою - явилась значним кроком Тичини на шляху ідейно-художнього зростання. Істотні зміни відбулися і в стилі Тичини, в його поетиці. В порівнянні з "Сонячними кларнетами" "Плуг" являє собою нову яскраву і неповторну художню систему. Тичина виступає тут майстром громадсько - політичної теми. Публіцистичний струмінь, який майже відсутній у раннього Тичини, в "Плузі" виступає як одна з істотних рис стилю, що засвідчує продовження поетом традицій Шевченка, Лесі Українки, Франка. Музично - живописні засоби, якими так чудово користувався поет у "Сонячних кларнетах", набули тепер нової функціональної й ідейно - естетичної значимості. Вірш "Вітер" передає могутню музику і динамічну колористичну гаму грізної стихії. Він потрясає громоподібними "бетховенськими акордами", відтворенням повної непідвладності бурі в ритмічних структурах, що не мають аналогій в усій українській поезії.

Живописність грізної стихії увиразнюється іще й своєрідною "мелодією" бурі, яка створюється Тичиною за допомогою гам, опертих на сонорні Р та Л. У "Плузі" намітились також тенденція до реалістичного змалювання сучасності, відтворення конкретних історичних подій, ситуацій. Про це свідчать класичні твори збірки, такі як "На майдані", "Як упав же він з коня…", "Ронделі", "Псалом залізу", "Листи до поета", "Плюсклим пророкам", "Сійте" та інші. "Плузі" дав зразки нової революційної поезії - політичну і філософську лірику. Характерною рисою його поезії в роки громадянської війни є уміле поєднання строгої публіцистики з винятковою пластичністю образу.

Новаторство для Тичини - одна із закономірностей розвитку мистецтва. Воно знаходиться в діалектичному зв'язку з такими поняттями, як класовість, народність. Поняття новаторства Тичина розглядав у зв'язку з традиціями. Продовження, розвиток передових традицій - це одне із джерел новаторства: "У мистецтві реалізму сміливе новаторство в художньому зображенні життя поєднується з використанням і розвитком усіх прогресивних традицій світової культури." Призначення митця - новатора поет вбачав в тому, щоб прискорювати рух до щасливого майбутнього. Тичина підкреслював: "Новаторство народжується на шляхах служіння суспільству." Цій священній меті завжди служила творчість Тичини. Промовистим є позачасовий зв'язок Тичини та Сковороди. Григорій Савич - духовний батько Павла Григоровича періоду «Сонячних кларнетів». Із мандрівним філософом, який не проміняв пастушої сопілки на почесну роль «стовпа неотесаного», поет ідентифікувався протягом чи не цілого життя, допоки світ таки не впіймав його. 82. Проблематика, система образів- персонажів у ліричних повістях М. Стельмаха

Серед багатьох творів Михайла Стельмаха окремо стоять дві повісті - «Гуси-лебеді летять», «Щедрий вечір». Автобіографічні за своїм змістом, вони передають ту атмосферу, в якій зростав і формувався маленький Михайлик, розкривають таємниці його дитячих переживань і мрій. Ми бачимо героя у звичайних щоденних клопотах сільської людини: він пасе конячину, збирає гриби, ягоди, допомагає батькам по господарству. Але життя його не можна назвати сірим і буденним. У світі дитинства хлопчика неначе злились в одне два начала: казкове і реальне. Так і зростає він серед чудової загадкової природи, вірячи й не вірячи в таємницю жар-птиці, виглядаючи по садках і левадах літо, яке залишає по собі то розквітлі суниці, то стиглі вишні. Михайлик - непосидючий, бешкетливий, і, разом з тим, доброзичливий і чуйний. Є в Михайлика і ще одна риса, яка виділяє його з-поміж інших дітей : «слабість» або «дурість», за словами односельців невситима - жага до читання. Михайлик читає все підряд, що не встигли докурити в «селі». Заради можливості читати він терпить багато прикростей: і нарікання матері, і глузування інших дітей. Але той потяг до знань не залишився марним: Михайлик іззадоволенням і успіхом учиться в школі. Вражає розповідь його про батькову кирею. В ній носив його батько до школи взимку, коли Михайлик не мав взуття, «я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку».

Із вдячністю згадує Михайло Панасович про всю свою сім’ю. Неосвічені, бідні люди мали красиві шляхетні душі. «Мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З особливою теплотою говорить Стельмах і про свої діда й бабу. «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини».

А «з незвичайної делікатності дідуся дивувалися і потроху підсміювалися» сусіди. Бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?» Справжню науку проходить Михайлик, спостерігаючи життя дорослого світу. Він бачить і по-своєму сприймає не тільки добро, а й зло. Нестатки у власній сім’ї навчили співчувати чужому горю, глибоко вражає його будь-яка несправедливість. Палко протестує дитяча душа проти людської зажуч-ливості, нечесності, підступності. Вчинки Юхрима Бабенка, сім’ї сільського священика, братів батька викликають у хлопця обурення. «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» - так починається перша повість. Цим образом вона і завершується. Гуси-лебеді - своєрідний символ Михайликового дитинства, який сяє йому все доросле життя. Недарма ж бо «Гуси-лебеді летять… над моїм дитинством, …над моїм життям!»

Михайло Стельмах - самобутній талант. Його творчість відзначається вмінням тонко проникати в психологію людини. Це зумовлено ще й тим, що М. Стельмах був учителем-словесником, тому з такою правдивістю змальовані в його творах діти. Михайлик - головний герой повісті М. Стельмаха «Щедрий вечір». Він росте в сім’ї Панаса Дем’яновича гарною, чемною, доброю дитин0ю. Хлопчик бачить світ крізь призму казок, які розповідала йому бабуся. Він любить природу в усьому її розмаїтті: зорі у високому небі, любить перепілку в житі й стук дятла, запах жита. Дуже радіє хлопчик приходу весни, літа, бо допомагатиме батькам, пастиме Обмінну на паші в лісі. А жати жито справжнім серпом! По-дорослому! Автор передає почуття хлопчика при посвяченні батьками в женці як вікову хліборобську традицію. Михайлик старанно працює, не відчуваючи втоми, до найурочистішої хвилини, до першого снопа, який на свят-вечорі стоятиме на найпочеснішому місці в хаті - на покуті. Хлопчик дуже любив тварин. Його друзями були й качка крива, і пес Рябко, і стара кобила Обмінна. Якось батько хотів продати Обмінну, то у хлопчини на душі «так стало важко, що й не кажіть». Тому й на ярмарку таку характеристику покупцеві дав, що той аж здивувався. Але все-таки прийшлося продати тварину. Найкращим другом Михайлика була Люба. Хлопчик уміє товаришувати, ніколи не дозволить собі скривдити дівчину. Вони разом і в лісі, й на ковзанці. Дуже полюбляв хлопчик читати книжки, які купляв у хитрого Юхима. А коли записали у справжню бібліотеку, то це для Михайлика стало найурочистішою подією. Автор змалював у творі народний обряд - свят-вечір. Хлопчина всотує отіпримовляння батька на «хліб новий, на рій золотий, на щастя у дворі, на рогову й дрібну худобу в оборі» й вірить, що «настане той час, коли господар на току буде зорі віяти, господиня в хаті золото трясти, а сиві срібнорогі воли потягнуть за собою срібні плуги». Михайло Стельмах легко входить у світ дитячих мрій, фантазій. Це робить його твори цікавими й виховуючими. Бо в кожному Михайликовому вчинку відкриття чогось нового, захоплюючого. Все це свідчення непересічного таланту М. Стельмаха - неперевершеного знавця дитячих душ.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]