5. Входження україни до складу росії та його наслідки

Майже шестирічна національно-визвольна війна українського народу закінчилася перемогою. Лівобережна і ча­стина Правобережної України звільнилася з-під ярма Польщі. Вихід зі складної ситуації, що склалася внаслі­док війни, уряд України вбачав у приєднанні України до Росії. Це питання розглядалося на Земському соборі 1жовтня 1653р., який ухвалив рішення про розрив мир­ного договору з Польщею і приєднання України до Росії, а також про те, щоб гетьмана Б. Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями «прийняти під ви­соку государеву руку». На підставі такого рішення в Ук­раїну було відправлен6~повноважне"посоЛБсгво—ю 43чиновників на чолі з боярином В. Бутурліним для ведення переговорів про умови приєднання. У Переяславі 18січня1654р. зібралася військова рада. В її роботі взяли участь представники всіх міст і верств населення України. Рада була загальнонародною.

Уряд України виробив конкретні умови, приєднання і передав царському урядові. Цей документ, відомий в історії як Статті Б. Хмельницького, або Просительні статті відображає бажання панівних класів до" "майбутнього уст­рою України в складі Російської держави. Статті 21бе­резня розглянув царський уряд. Деякі з них були відхилені або перероблені. Затверджені в останньому варіанті, вони отримали назву Березневі статті та «Жалувана гра­мота царя Олексія Михайловича Війську Запорізькому27березня 1654р.». Цими документами юридичне оформ­лено входження України до складу Росії та визначено її правове становище у складі Російської держави. Берез­неві статті затвердили питання про збереження у недо­торканості суспільного ладу України, попередній порядок управління і судову систему, за козацтвом —попередніх прав та привілеїв.

Виборний гетьман був главою України. Однак царя повідомляли про результати виборів, а обраний гетьман мав присягати «на підданство і вірність» царю й отриму­вати від нього клейнод.

Україні надавалося право зовнішніх відносин, але Зем­ський собор постановив обов'язково повідомляти про них центр, а також заборонив відносини України з Польщею і Туреччиною без відома царя. Було задоволене прохання України мати свій 60-тисячний козацький реєстр і під­тверджено попередні права та вільності феодалів, пере­дусім, спадкування землі, доходів з неї.

Росія взяла на себе обов'язок захищати Україну від зазіхань Польщі. Україна мала платити данину в царську

казну.

Таким чином, 1654р. значна частина України —Ліво­бережна і частина Правобережної —увійшла до складу Російської держави як автономна адміністративно-терито­ріальна одиниця. Фактично цілі всіх рушійних сил, що брали участь у народно-визвольній війні, були досягнуті.

Частина України вийшла з-під влади Польщі. Панівні класи України зміцнили своє економічне і політичне ста­новище. Значно полегшилося становище селян, оскільки польські феодали були вигнані з України і селяни, котрі жили на цих землях, стали вільними, а рівень експлуата­ції значно знизився. \

Розділ VI суспільно-політичний лад і право козацько-гетьманської держави (середина XVII—кінець XVIII ст.) соціально-політичне становиш україни під владою іноземних держав

Отже, Україна за Березневими статтями увійшла до складу Росії як автономне державне утворення. Обмежен­ня її суверенітету виявлялось у тому, що вона визнавала над собою верховенство царської влади. Статус України визначала російська держава. Гетьман і старшина перебу­вали на службі у царя. Збереглася самостійність України у внутрішньому управлінні —вона мала свою казну.

У Після Андрусівського перемир'я 1667р. і «Вічного миру» з Річчю Посполитою 1686р., Константинопольського мир­ного договору з Туреччиною 1710р. Лівобережна Україна і Київ з околицями були остаточно затверджені у складі Росії.)

Російсько-турецька війна, розпочата Портою 1768р., закінчилася Кючук-Кайнарджійським мирним договором1774 р,за яким землі між Дніпром і Бугом, а також м. Керч і фортеці Єнікале, Азов та Кінбурну Криму були звільнені з-під влади Туреччини. Крим проголошувався незалежним, а 1783р. його приєднали до Росії.

Внаслідок нової війни з Туреччиною за Ясським мир­ним договором 1791р. до складу Росії відійшли землі між Південним Бугом і Дністром. Так більша частина степової України ввійшла з основними українськими землями до складу Російської держави.

Послабленням Речі Посполитої скористалися Пруссія та Австрія, які захопили більшість польських земель). Ро­сійський уряд, боячись могутності цих держав, погодився взяти участь у поділі Речі Посполитої. До Росії відійшли землі Білорусії та частина Литви, Австрія захопила Га­личину, а власне польські землі стали здобиччю Пруссії 1772р. Після другого поділу Польщі 1793р. до складу Росії ввійшли Правобережна Україна —Київщина, Во­линь, Поділля та Брацлавщина. Галичина, Буковина і Закарпатська Україна залишились під владою Австрії. Після третього поділу Речі Посполитої 1795р. до Росії відійшла західна Волинь.

Таким чином, більшість українських земель ввійшла до складу Російської держави.

Як уже зазначалося, після входження Лівобережної України до складу Росії Правобережна Україна і Гали­чина продовжували залишатись у складі Речі Посполитої. Буковина разом з Молдавією знаходилася під владою Ту­реччини. Закарпаття перебувало під владою Угорщини. Населення цих земель зазнавало соціального і національ­ного гноблення. Панівним класом на цих землях зали­шалися феодали, їх верхівку становили магнати, дрібні та середні землевласники, яких переважно називали шлях­тичами. Шляхетство поділялося на родовеінабуте.Феода­ли користувалися винятковим правом володіння земельною власністю і звільнялися від податків. Шляхетське майно не могло бути конфісковане без рішення суду, а сам шлях­тич не міг бути заарештованим (за винятком криміналь­них злочинців). Тільки особи шляхетського походження могли обіймати вищі світські та духовні посади, отриму­вати у довічне користування землі з державного фонду Формально всі феодали були рівними між собою.

Основну масу залежного населення становили селяни Вони були неоднорідними і поділялися на декілька категорій. Найчисельніша група —це так звані кмети, котрі мали землю, урожай з якої задовольняв потреби селян Більшість селянських господарств, належала до категорії малоземельних. Решта селян були безземельними, чимале з них не мали власного житла і йшли у найми.

Не кращим було становище міського населення. Фео­дальний гніт гальмував розвиток міст, промисловості, ре­месел. У приватній власності магнатів знаходилася біль­шість міст. Власне їх розвиток став монополією феодалів на різні промисли тощо. Значно погіршилося також ста­новище Північної Буковини. Поневолене населення мусило постачати турецькій армії провіант, робочу худобу, різне спорядження. Через територію Буковини проходили ту­рецькі, татарські та польські армії, які нещадно грабу­вали населення, знищували міста й села. .-^Внаслідок іноземного панування затримувався еконо­мічний і політичний розвиток Закарпаття, що перебувало під владою Угорщини. Посилювався феодальний і націо­нальний гніт. Постійні війни між Габсбургами і прибіч­никами трансільванських князів спустошували цей край, погіршували і без того тяжке становище населення. Го­ловні ореади в адміністративних органах обіймали угор­ські та;, місцеві феодали, які були повновладними господа­рями Закарпаття. Основна ж маса населення залишилася безправною.

Тяжке економічне становище українських земель по­силювалося національним гнобленням. Польські феодали, зокрема, намагалися ополячити українців, поневоливши їх духовно, а це викликало рішучий супротив українського" населення. Важливу роль у визвольній боротьбі відіграли козацькі полки, що створювалися на Правобережній Ук­раїні. Народні хвилювання виникли також на західно­українських і закарпатських землях, де феодально-кріпос­ницький та національний гніт був ще жорстокішим, ніж на Правобережжі.