1.1.2. Сировина для виробництва шкіри

Цю сировину поділяють на крупну, дрібну та свинячу. До крупної сировини відносять шкури великої рогатої худоби, коней і віслюків, верблюдів,крупних оленів тощо. До дрібної сировини відносять шкури телят великої рогатої худоби, лошат і жеребчиків, овечок, кіз, верблюжат, дельфінів тощо. До свинячої сировини відносять шкури поросят, свиней і хряків.

Всі породи великої рогатої худоби поділяють на групи: м’ясні, молочні, м’ясомолочні та робочі.

М’ясні породи дають шкури великих розмірів, товсті, з сильно розвиненою підшкірною клітчаткою, яка насичена жировими відкладеннями. Мають шерсть низьку і густу.

Молочні породи дають шкури невеликі по площі та вазі, тонкі та щільні. Підшкірна клітчатка розвинена слабо і має велику кількість жирових відкладень. Шерсть пружня.

М’ясо-молочні породи дають шкури значних розмірів, середньої товщини, щільні, з слабо розвиненою підшкірною клітчаткою. Шерсть коротка, гладка і пружня.

Робоча порода дає шкури великих розмірів, товсті і щільні. З крупної сировини великої рогатої худоби найбільш відомі:

Напівкожник — шкура бичків у віці 1...1,5 роки. Площа шкури 120...250 дм², а товщина — більша за середню. Використовують для виготовлення хромових шкір для верха взуття (товщина шкіри до 3 мм), взуттєвої юхті та технічної шкіри.

Бичок — шкури бичків у віці більшому за 1,5 роки. Площа шкури 200...270 дм², а товщина 3,0...4,5 мм. Використовують для виготовлення взуттєвої юхті та деяких деталей взуття.

Бичина — шкура кастрованих биків будь-якого віку. Площа шкури 300...570 дм², а товщина до 5,0 мм. Використовують для виготовлення підошв, шорно-сідельних шкір, технічних шкір і сиром’яті.

Бугай — шкури не кастрованих биків будь-якого віку. Площа шкури 550...600 дм², а товщина до 6,0 мм. Структура шкури залежить від віку тварини. Сировина вважається менш цінною ніж бичина і використовується для виготовлення підошвенної шкіри, сиром’яті та технічної шкіри.

Яловка — шкури корів площею 200...450 дм², товщиною до 4,5 мм. В залежності від товщини з неї виготовляють хромові, підошвенні та технічні шкіри.

Кінські шкури за своїм значенням поступаються шкурам великої рогатої худоби через меншу чисельність поголів’я. Всі по-

12

роди коней поділяють на групи: верхові, упряжні (рисаки) та робочі.

Шкури коней верхової групи невеликих розмірів, тонкі, не дуже щільні. Шкури коней упряжної групи трохи більші за розміром, товщі та щільніші. Шкури коней робочої групи дуже великих розмірів, важкі та товсті.

Кінські шкури мають характерні відмінності від шкур великої рогатої худоби. Найголовніша особливість полягає у різній будові та властивостях передньої та задньої частин, які використовують на різні види шкір.

З крупної кінської сировини найбільш відомі:

Конячина — шкура дорослих тварин площею до 400 дм² і товщиною до 4,0 мм. Використовують для виробництва шкіри для верха взуття.

Кінський перед — передня частина шкури з передніми ногами відрізана при хазуванні (хаз — задня частина шкури). По вазі розрізняють:

— перед легкий — площею 160...250 дм² і товщиною до

3,5 мм;

— передважкий — площею170...300 дм² ітовщиною3—4 мм. Переди використовують для виготовлення шкіри для верха

взуття різних методів дублення.

Кінський хаз — задня частина шкури. По вазі розрізняють:

—хаз легкий— площею 60...90 дм² і товщиною до 3,5 мм;

—хаз важкий— площею більший за 90 дм² і товщиною більшою за 3,5 мм.

Зтонких (легких) хазів виготовляють окремі деталі взуття, а з товстих — підошвенну шкіру.

Здрібної сировини великої рогатої худоби найбільш відомі: Склизок — шкури ненароджених або мертво народжених те-

лят не придатні для хутряного виробництва. Площа шкур 40...50 дм² з досить товстим шаром епідермісу та нещільною структурою колагенових волокон. Використовують для виготовлення галантерейних шкір та хромових шкір для верха взуття.

Опойок- шкури телят, що не перейшли на рослинну їжу. Площа шкур 40...90 дм², середньої товщини з сильно розвиненим сосочковим шаром (~1/3 дерми). Використовують для виготовлення хромових шкір для верха взуття.

Виросток — шкури телят, що перейшли на рослинну їжу. Площа шкур 60...150 дм², середньої товщини. Використовують для виготовлення щільної хромової шкіри для верха важкого взуття.

13

З дрібної кінської сировини найбільш відомі:

Склизок — шкури ненародженних або мертвонардженних лошат не придатні для виробництва хутра. Площа шкур 30...60 дм². Використовують для виготовлення галантерейних шкір.

Жеребок — шкури лошат, що не перейшли на рослинну їжу. Придатні для виробництва хутра. Шкура вкрита добре розвиненим блискучим, гладким чи муаристим (хвилєподібним) волосом. З шкур непридатних по якості волоса для виробництва хутра виробляють хромову шкіру для верха взуття і лайку для рукавичок.

Жеребок-уросток — шкури лошат, що перейшли на рослинну їжу. Площа шкур 80...130 дм² і товщиною до 2 мм. Використовують для виробництва хромових шкір для верха взуття.

Вимітка — шкури молодняку площею 120...200 дм² і товщиною до 2,5 мм. Використовують для виробництва хромових шкір для верха взуття.

У шкіряній промисловості переробляють шкури овечок, волосяний покрив яких не задовольняє вимог хутряної та овчинношубної промисловості. В залежності від породи, віку і сезону заготівлі спостерігається велика різниця у товарних властивостях і структурі шкіри. Будова шкури характеризується тонким епідермісом і чітким поділом дерми на сосочковий і сітчастий шари. Жир знаходиться між цими шарами, що послаблює зв’язок між ними після видалення жиру при виробництві шкіри. Найбільш відомі такі групи:

Овчина російська — шкура грубошерстних дорослих овечок незалежно від розміру. Волосяний покрив переважно білий або чорний. Площа шкур 60...80 дм². Вони щільні та ніжні, що дозволяє виробляти з них шеврет, а якісна вовна визначає цінність для шубно-овчинного виробництва. Крім шеврету з них виробляють галантерейну шкіру, шкуру для одягу та лайку.

Овчина степова — шкура курдючних грубошерстних овечок незалежно від розміру. Волосяний покрив переважно жовтуватий або світло-коричневий, жорсткий. Шкура площею 10...85 дм² і дуже жирна. Використовують для виробництва шубної овчини і шеврету. З шкір не придатних для цього виробництва виготовляють галантерейну та підкладочну шкіру.

Шкури кіз високо цінуються, бо з них виробляють шкіру для високоякісного чоловічого і жіночого взуття. Будова шкури характеризується тонким епідермісом, малою кількістю жирових вкраплень, а структура дерми забезпечує м’якість.

14

Найбільш відомі такі групи:

Козлина хлібна — шкура кіз молочної породи. Вони характеризуються волосяним покривом різної масті та щільною дермою. Використовують для виробництва шкіри для верха взуття — шевро та хромової козлини.

Козлина степова — шкури кіз вовняної та вовно-пухової породи. Вони характеризуються густою однотонною вовною з підпушком та менш щільною і більш грубою дермою. Використовують для виробництва шевро та хромової козлини.

Шкури дикіх кіз — шкури косулі, дикої кози та інших. Характеризується рівним по довжині мертвим волосом (прямий, товстий, жорсткий, ламкий і позбавленний блиску стержень). Використовують для виготовлення підкладочних шкір.

Шкури свиней характеризуються товстим шаром епідермісу з грубою і шорсткою лицьовою поверхнею. Глибоке проникнення щетини створює наскрізні отвори. Якість і властивості шкур свиней дуже залежить від породи. Найбільш відомі такі групи:

•Шкури поросят легко рвуться. Площа шкур до 30 дм², а товщина до 2,0 мм. Використовують для виготовлення галантерійної шкіри.

•Шкури свиней мають різну вагу. Площа шкур 50...250 дм²,

атовщина 3,0...5,0 мм. Легкі та середні за вагою шкури використовують для виготовлення хромових шкір для верха взуття. Важкі шкури використовують для виготовлення юхті, шорноседельної шкіри та сиром’яті. Особливо важкі шкури з товщиною більше 4,0 мм використовують для виготовлення технічних, шо- рно-седельних та підошвенних шкір.

•Шкури хряків характеризуються щільною дермою з слабо розвиненими прошарками з’єднувальної тканини. Товщина 5,0...6,0 мм. Використовують для виготовлення технічної та підошвенної шкіри.

1.1.3. Сировина для хутряного та овчино-шубного виробництва

Хутряна сировина поділяється на дві групи:

Зимові види — шкури звірів, що не впадають у сплячку. До них відносять і хижаків, яких добувають цілий рік.

Весняні види — шкури звірів, що впадають у сплячку. До них відносять і шкури гризунів — шкідників сільського господарства.

15

Особлива група хутряної сировини — овчини хутряні шубні, які заготовляють переважно восени або на початку зими.

Зимові види хутряної сировини

Найбільше промислове значення мають такі види:

Білки мають м’який і густий волосяний покрив середньої висоти. Він змінюється двічі на рік. Влітку волос низький, рідкий від світло-рудого до чорно-бурого кольору. Взимку — пишний, густий на хребті та боках сірого кольору. Якість шкурок залежить від сезону, індивідуальних особдивостей і району походження (кряжа). Розрізняють кольорові категорії шкурок: чорнохвоста, темнохвоста, темнобуро-хвоста, світлобурохвоста, червонохвоста та сірохвоста. Середня площа шкурки

500...700 см².

Видри мають волосяний покрив низький, рівний, блискучий, з дуже сильним шовковистим пухом і грубим густим остевим волосом. Колір волосяного покриву на хребті світло-коричневий або темно-коричневий, який світліє до черева. Сезонні зміни проявляються слабо.

Горностай має волосяний покрив, якість якого залежить від сезону. Зимовийневисокий, дуже густий, блискучий і шовковистий, білого кольору з чорним кінчиком хвоста. Літній — низький, рідкий, грубий, бурокоричневого кольору.

Зайці має волосяний покрив, якість якого залежить від виду і сезону. Розрізняють три види: заєць-біляк, заєць-русак та за- єць-пісчаник. Найбільш поширенний заєць-біляк. Він має зимовий волосяний покрив білого кольору, густий і достатньо високий. Літній волосяний покрив у нього низький, рідкий на хребті та боках сірувато-коричневого або іржаво-коричневого кольору. Заєць-русак має зимовий волосяний покрив сірого кольору.

Куниці. Розрізняють м’яку (лісову) та гірську (кам’яну):

•М’яка (лісова) куниця має на горлі пляму жовтого, жовтогарячого або кремового кольору. Волосяний покрив у них м’який,з тонким остевим волосом і сіруватим пухом.

•Гірська (кам’яна) куниця має на горлі білу пляму. Волосяний покрив у них грубуватий, з пружнім остевим волосом і менш щільним м’яким дуже світлим пухом.

Лисиці мають велике економічне значення через свою поширенність. Індивідуальні ознаки змінюються у дуже широких ме-

16

жах. Шкури вкриті високим, пишним, м’яким, густим волосяним покривом з дуже розвиненим пухом. Розрізняють:

•Лисицю звичайну (червону). Вона має на хребті і боках волосяний покрив від яскраводо блідночервоного кольору. Пух жовто-сірий або сірий. Шкурки відрізняються різноманітністю кольору волосяного покриву, його пишністю, густиною, м’якістю, товщиною шкіряної тканини і розміром. Географічна мінливість викликала поділ цього виду на 38 кряжів. За кольором волосяного покриву поділяється на вогняну, червону, яскравочервону (рос. алая), світлу, червоно-сіру та сіру.

•Чорно-буру. Вона має волосяний покрив чорного кольору різної інтенсивності з білими зонами (сріблом) на частині остевого волосу. На волі зустрічається дуже рідко.

•Сріблясто-чорну. Вона має волосяний покрив чорного кольору різної інтенсивності з пуховим волосом сірого кольору. Багато остевих волосин мають особливе фарбування: чорна основа, сріблясте кільце та чорний кінчик.

•Платинову. Вона має волосяний покрив сірого або світлосірого кольору з пухом від темно-сірого до блакитного кольорів. Остевий волос буває платинового, білого та сірого кольорів.

•Хрестовку. Вона має волосяний покрив темно-сірого кольору. На шиї та плечах є чіткий хрестоподібний малюнок чорного або чорно-бурого кольору.

•Сиводушку. Вона має волосяний покрив бурого чи темносірого кольору з пуховим волосом сірого кольору.

Норки. Буває двох видів: європейська та американська. Шкурки норки поділяють на шкурки вільної та вольєрної норки. Шкурки вільної норки мають рівний, густий волосяний покрив з частим блискучим остевим волосом і щільним шовковистим пухом. Шкурки вольєрної норки за кольором поділяють на групи:

•Екстра — волосяний покрив чорний або майже чорний, пуховий волос темно-сірий з блакитним відтінком.

•Перший — волосяний покрив темно-коричневий або коричневий, пуховий волос темно-сірий;

•Білий — волосяний покрив і пуховий волос білі;

•Паламіно — волосяний покрив бежевого або світлобежевого кольору;

•Топаз — волосяний покрив світло-коричневий з блакитним відтінком.

Кролі відносяться до масових видів хутряної сировини. Кролів поділяють на породистих і безпородних. Найбільш відомі такі породи кролів:

17

•Шиншила — волосяний покрив високий, густий, м’який, блискучий і шовковистий сріблясто-сірого кольору;

•Шампань — волосяний покрив густий, блискучий, шовковистий сріблясто-сірого кольору з пухом світло-блакитно-сірого кольору;

•Фланер (бельгійський велетень) — волосяний покрив ви-

сокий, густий, м’який, блискучий кольору від сірого до темносірого;

•Білий велетень — волосяний покрив високий, густий, білого кольору, але грубуватий.

Весняні види хутряної сировини

До весняних видів хутряної сировини відносять шкурки хутряних звірів, які впадають у сплячку. Взимку волосяний покрив у них найкращий, але їх заготівля ускладнена. Тому добувають їх весною або восени (бурундуки, нутрії, ондатри, байбаки тощо). До такої сировини відносять шкурки гризунів та шкідників сільського господарства, яких добувають протягом року.

Сировина для овчино-шубного виробництва відзначається дуже широким асортиментом у зв’язку з великою кількістю порід овець. Всі види такої сировини поділяють на дві групи:

1.Каракулево-смушкова-мерлушкова;

2.Овчина хутряна.

Каракулево-смушкова-мерлушкова сировина являє собою шкури ягнят покриті первинним волосом з завитками або красивим муаристим (хвилеподібним) малюнком. Найбільш відомі такі види:

•Каракульча — шкури ягнят-ембріонів (викидишів та випоротків за 10...12 днів до нормального народження). Волосяний покрив низький, блискучий, шовковистий з красивим муаристим малюнком;

•Смушка — шкури новонародженних ягнят української смушково-молочної породи овечок. Волосяний покрив утворює пухкі завитки різної форми без певного малюнку;

•Мерлушка — шкури ягнят у віці до 1 місяця. Волосяний покрив складається з пухких, здеформованих завитків.

Крім вказаних видів використовують шкури різних вікових категорій та порід: клям, муаре, лямка, яхобаб тощо

Овчина хутряна являє собою шкури напівдорослих або дорослих овечок різних порід. Шкіряна тканина утворена пухкою дермою. Сосочковий шар насиченний великою кількістю волосяних

18