ОДЯГ І ВЗУТТЯ

1.1. ШКІРА І ХУТРО

Шкурою називають зовнішній покрив тіла тварини, який захищає її організм від зовнішнього впливу та, одночасно, приймає участь у регулюванні обміну речовин, тепла і сприймає різні подразники зовнішнього середовища. Кожна шкура має волосяний покрив, який називають вовною, якщо з нього можна виготовити пряжу.

1.1.1. Хімічний склад і будова шкур

До складу шкури тварин входять білки, що створюють волокнисті елементи. За відношенням білків до різних хімічних реагентів та впливу тепла визначають властивості шкури. Кінцевими продуктами розпаду білків являються амінокислоти (переважно гліколь NH2—CH2—COOH).У шкурі тварини найбільш поширені такі волокнисті білки:

•Колаген — основа колагенових волокон з яких, переважно, складається шкура тварини. В тваринних організмах він знаходиться у зневодненому стані. При нагріванні у воді при досягнені певної температури він зморщується. Це явище називають зварюванням,а температура при якій воно відбувається називають температурою зварювання. Під впливом гарячої води колаген переходить у розчин,який гусне при температурі 10...15°С. Утворюється желатин. У розчинах кислот і лугів колаген набухає.

•Еластин міститься у шкурі в незначній кількості. Він стійкий до гарячої води і не утворює клею.

•Ретикуліни — основна складова ретикулінових волокон, які відзначаються високою стійкістю до гарячої води та розчинів кислот і лугів.

7

• Кератин міститься у волосі та рогових утвореннях. Він стійкий до розчинів кислот і порівняно малостійких до дії лугів. На відміну від колагену кератин містить велику кількість сірки.

Крім волокнистих білків до складу шкури входять:

Глобулярні білки (альбуміни, глобуліни) знаходяться, пере-

важно, у міжволоконній речовині, яка в процесах хутряного виробництва видаляється: альбуміни розчиняються у воді, а глобуліни — у розчинах нейтральних солей.

Мінеральні речовини представлені у шкурі хлористими, сірчано кислими і вуглекислими солями натрію, калію, магнію, кальцію та заліза.

Жири та жироподібні речовини розміщені нерівномірно по всій шкурі. Їх загальна і локальна кількість залежить від виду тварини, її віку, статі та умов життя. Будова шкури тварини складається з волосяного покриву, епідермісу, дерми та підшкірної клітчатки (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Будова шкури тварини

1 — підшкірна клітчатка; 2 — дерма; 3 — епідерміс; 4 — волос; 5 — сальні залози; 6 — волосяна сумка; 7 — пучки волокон; 8 — жирові прошарки.

Епідерміс — зовнішній шар шкури, розташований безпосередньо під волосяним покривом. В залежності від ступеню розвитку епідермісу виявляють від двох до шести шарів, з яких основних два: ростковий (мальпігієв) та зовнішній (роговий). Поділ на шари дуже умовний. Клітини епідермісу переміщуються, піддаються структурним змінам і досягнувши поверхні відпадають у вигляді лусок (лупи).

Дерма розташована під шаром епідермісу і захищає тіло тварини від механічного пошкодження. Вона утворюється

8

складним переплетінням волокон білкового походження — колагенових, еластинових і ретикулінових. Основу (~98 %) складають колагенові волокна, які створюють пучки різної форми і товщини, що тісно сплутані між собою. Це визначає міцність дерми. Між волокнами (пучками) дерми находиться міжволокниста речовина (глобулярні білки), яка скріплює окремі структури дерми.

Підшкірна клітчата — клітини пухкої нещільної тканини з еластинових волокон, між якими міститься значна кількість кровоносних судин і жирових вкраплень.

Хутряна шкура тварини складається з якісного волосяного покриву, епідермісу, дерми і підшкірної клітчатки (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Будова хутряної шкури:

1 — підшкірна клічатка; 2 — сітчатий прошарок; 3 — сосочкий шар; 4 — епідерміс; 5 — стержень волоса; 6 — волосяна сумка; 7 — дерма; 8 — жировий прошарок; 9 — підшкірна клітчатка

Волосяний покрив — велика кількість нитковидних рогових утворень (4500...22 000 на 1см²), які мають різну форму, колір і будову. По вертикалі волос поділяють на три частини: стержень (зовнішня), корінь (знаходиться у волосяній сумці) та головку (товста частина кореня). У будові стежня виділяють чотири частини (рис. 1.3): кінчик (характеризується відсутністю серцевини), гранна (найбільш широка частина волоса), шийка та основа (частина стержня, що прилягає до епідермісу).

9

Рис. 1.3. Стержень волоса

1 — кінчик; 2 — гранна; 3 — шийка; 4 — основа

За ступенем зігнутості та звивитості стержня розрізняють волос зігнутий, прямий, хвилястий, штопороподібний, спіральний і петлястий. Звивистість волоса визначає зовнішній вид волосяного покриву.

Стержень волоса складається (рис. 1.4) з лускового шару (кутикули), коркового шару та серцевини.

Рис. 1.4. Схема будови стержня волоса

1 — кутикула; 2 — корковий шар; 3 — серцевина

Кутикула — тонка оболонка волоса, яка складається з шару ороговівших клітин (лусок), що накладені одна на другу. Форма лусок змінюється по висоті волоса і залежить від виду тварин. Стан лусок визначає блискучість хутра та здатність збиватись у повсть.

10

Корковий шар складається з окремих видовжених веретеноподібних клітин, розташованих вздовж вісі волоса та з’єднаних між собою міжклітинною речовиною. Від стану коркового шару залежить міцність, пружність і гнучкість волоса.

Серцевина являє собою пористу тканину побудовану клітинами, у яких оболонка і протоплазма ороговіли. В середині клітин та між ними є пухирці повітря, що впливає на теплозахисні властивості. Клітини серцевини містять зерна пігментів (чорних, коричневих та жовтих), які створюють все багатство кольорів хутра.

При виробництві шкіри видаляють волос, епідерміс та підшкірну клітчатку. Використовують тільки дерму. При виробництві хутра видаляють тільки підшкірну клітчатку.

Різні ділянки шкур прийнято називати топографічними і кожний з них має свою назву. Властивості кожноі ділянки мають свої особливості,що визначає їх використання. На шкурі великої рогатої худоби (рис. 1.5) за топографічними ознаками розрізняють лапи, пашину, поли, чеграк, огузок. Для інших тварин ці ділянки мають інші назви. На хутряній шкурці (рис. 1.6) визначають значно більше топографічних ділянок, що пов’язано з особливостями волосяного покриву.

Поверхню шкури з боку підшкірної клітчатки називають бахтармою.

11