Термін „товарознавство” походить від двох слів – „товар” і „відати” (вивчати, знати) і в прямому понятті означає „знання про товар”. Товарознавство – це наукова дисципліна, що вивчає споживчі властивості і асортимент товарів. Товар є продуктом праці, призначеним для обміну. Товарознавство як наукова дисципліна виникло і формувалося в процесі розвитку товарного виробництва.

Державний стандарт України (ДСТУ 3993-2000 „Товарознавство. Терміни та визначення”) дає таке визначення товарознавства як наукової дисципліни:

Товарознавство – наукова дисципліна, яка системно вивчає товари на всіх етапах життєвого циклу, методи пізнання їхньої споживної вартості (цінності), закономірності формуванння асортименту та вимог до якості для забезпечення ефективності їх виробництва, обігу та споживання.

Будь-який товар володіє двома економічними властивостями: споживною цінністю і вартістю. Товарознавство вивчає переважно споживні цінності товарів, що задовольняють особисті і суспільні потреби людей.

Споживна вартість і споживні властивості – досить близькі поняття, але перше з них ширше, оскільки характеризує об'єкт, а інші відображають лише окремі сторони цього об'єкта. Споживні властивості товару необхідні для конкретизації його споживної вартості.

Споживну вартість мають усі продукти праці незалежно від того, є вони засобами виробництва чи предметами особистого споживання.

Предметом товарознавства є вивчення споживних властивостей товарів певної якості і асортименту, що задовольняють потреби людей.

Метою товарознавства є формування необхідних знань про теоретичні основи товарознавства, необхідні при комерційній діяльності.

Товарознавство вивчає фізичні, хімічні та біохімічні властивості товарів, зміни цих властивостей, що можуть мати місце на всіх етапах переміщення товарів від виробничих підприємств до споживача.

Цінність харчових продуктів визначається тим, що їжа потрібна як джерело енергії для людини і пластичний матеріал для побудови тканин її організму та здійснення процесів обміну.

Енергетична цінність продовольчих товарів залежить від хімічного складу і, перш за все, від наявності у складі продукту речовин, які дають організмові енергію (вуглеводів, жирів та білків).

Біологічна цінність харчових продуктів зумовлюється наявністю в їх складі таких речовин, як вітаміни, мінеральні елементи, незамінні амінокислоти тощо.

Харчові продукти не повинні мати шкідливих домішок, які могли б викликати отруєння організму.

Асортимент

Асортиментом називається певна сукупність (набір), або перелік, товарів різних видів, сортів, що об'єднаних за якою-небудь ознакою (призначенню, кольору, розміру, сировині, способу виробництва та інше) і задовольняють різноманітні потреби споживачів. Поняття „асортимент” застосовується для характеристики складу товарної маси.

Асортимент товарів характеризується такими параметрами, як широта, глибина, повнота, ступінь оновлення, структура.

Широта асортименту означає кількість виробів того або іншого призначення.

Глибина асортименту є кількістю різновидів конкретного виду виробів і позицій в кожній групі товарів.

Повнота асортименту визначається відношенням фактичної кількості різновидів товару до його кількості, передбаченої специфікацією

Ступінь оновлення асортименту означає питома вага нових виробів в загальному об'ємі, що поступили в продаж

Структура асортименту характеризується питомою вагою товарних груп, підгруп, видів і різновидів товарів в загальній сумі товарообігу.

Промисловим асортиментом є перелік товарів, що випускаються підприємством або галуззю. Асортимент галузі значно ширший, ніж асортимент окремого підприємства.

Торговим асортиментом називається номенклатура товарів, що знаходяться у сфері звернення, зокрема в оптових і роздрібних підприємствах. Торговий асортимент, як правило, ширше промислового, оскільки включає товари різних галузей, а також імпортні. Торговий асортимент залежить від типу підприємства (бази, магазина, складу), регіону, спеціалізації обслуговуваних виробничих підприємств, демографічної характеристики населення.

Текстиль

До текстильних тoвapiв відносять виготовлені з волокон i ниток тканини, штучне хутро, килими i килимові вироби, неткані i дубльовані матеріали, конопляно-джутові вироби і.т.д.

Текстильними волокнами називають гнучкі міцні речі  з малими поперечними розмырами, обмеженої довжини, придатні для виготовлення текстильних виробів. Показниками побудови волокон є товщина, довжина та кручення. Товщина вимірюється в тексах (Т) i характеризується масою волокна, що  приходиться  на одиницю довжини  (1Т=1г/км),  тобто, один текс - це довжина одного кілометра нитки вагою один грам. У м1жнародній практиці здебільшого прийнятий вим1р товщини текстильних волокон i пряж1 в тексах, але деякі країни продовжують нумерацію в номерах. Тому icнyє правило переводу з тексів у номер i навпаки. Наприклад, віскозу №75 (нитка для ткацьких верстатів певного кручення або для трикотажних в'язальних машин) переводять в текси за форму лою

т=9000  = 120

             75

 де Т - товщина нитки в тексах; 9000 - алгоритм розрахунку; 75- товщина нитки в номерному вимиpi. Текстильні волокна поділяють на два класи: натуральні i хімічні.

Текстильні волокна класифікують за такими ознаками:

- походження - на натуральні - рослинного походження - бавовна, льон, прядиво, кенаф; тваринного - вовна i натуральний шовк; мінерального - азбест) i хімічні (з природних речовин - штучні; синтетичних - капрон, амід, лавсан, ПВХ, хлорин, нітрон, вініл, поліетиленові, поліпропіленові);

- за складом - на органічні (віскозне, мідно-ам1ачне, ацетатне) i неорганічні (склян1, металеві);

- властивостями - за довжиною, товщиною, міцністю, подовженню і.т.д.

 Полімерні волокна у світовій торговій практиці мають piзнi назви. Наприклад, поліамідне волокно капрон у США називають нейлоном, у ФРН - перлоном, Японії – амілоном, ніплоном, Польщі- - силоном,Італії - лілілоном.

Прядені нитки одержують прядінням волокон обмеженої довжини (з бавовни, льону, вовни тощо) i називають пряжею. Пряжу класифікують за такими ознаками:

•   волокнистим складом - на однорідну i змішану;

•   способом виготовлення - на однониткову, трощену i кручену;

•   способом прядіння - на гребінну, кардну й апаратну•   обробкою - на сувору, варену (льняну), окислену, вибілену, гладкофарбовану, мерсеризовану, меланжеву, мулінелеву.

У виробництві тканин використовують пухнасту, м'яку, теплозахисну високооб’ємну пряжу. Розрізняють елементарні i комплексні нитки (капрон i лав сан), серед яких виділяють текстуровані(акон, мерон, гофрон, рилон та інші), комбіновані текстуровані (трикон, такон) i профільовані (шелон), а також залежно від ступеня крутки:

Структура тканини визначається видом i товщиною формуючих її ниток, характером  їх переплетення i щільністю.

Вид нитки (пряж1), її волокнистий склад, товщина, ступінь i напрямок крутки визначають товщину i масу тканин, їхню міцність, твердість, теплозахисні та інші властивост1, а також додають тканинам р1зні ефекти (гладку або шорсткувату поверхню, рубчики тощо)

Вci  натуральні тканини  поділяють  на   бавовняні,   лляні,   вовняні  i шовкові

Бавовняні тканини мають високу міцність, володіють гарними гігієнічними властивостями. У торговій практиці виділяють такі групи цих тканин: білизняні, сукняно-сорочечні, кocтюмнo-плaщoвi, підкладкові, матрацно-наволочні, меблево-декоративні.

Білизняні тканини поділяють на три підгрупи: 1) бязеві (бязь i трикотаж); 2) міткалеві! (мадаполам, муслін міткаль, шифон і.т.д.); 3) спеціальні (гринсбон i тік-ластик атласного переплетіння).

Сукняно-сорочечні тканини поділяють на такі підгрупи:

•      ситці — м'якого  (муслінового), твердого, лощеного i гофрованого оброблення ;

•     бяз1 (для халатів, костюм1в,сорочок, суконь i т.д.) i сатини (кардні i гребінні);

•     сукняні літні - майя, вольта, вуаль, маркізет, батист;

•     демісезонні - сукняні, вовняні, креп, маркізет, плетінка, кашем1р, піке (з подовжніми рубчиками) і.т.д..;

•     сорочняні - зимові (фланель, бумазея, байка), комплексні і т.д.

• вopcoвi - розрізаний короткий вельвет-корд, вельвет-рубчик, напівоксамит, оксамит.

Костюмно-плащові тканини випускають з кардної пряжи , що не мнеться, з низьким збіганням, з водотривким обробленням. Залежно від особливостей оброблення i призначення їх поділяють на гладко фарбовані, спеціальні, меланжево-строкато-тканні i зимові.

Взуття

Потреби споживачів на взуття постійно зростають і змінюєть ся їх характер. На даний час у зв'язку зі зміною умов пращ, побуту та відпочинку, а також культурно-освітнього рівня споживачів вимоги до взуття стають дедалі різноманітними. Споживач потребує взуття не лише для повсякденного або домашнього вжитку, а й для виконання різних видів робіт, активного відпочинку, для занять спортом, вихід не, нарядне, а залежно від сезонного призначення та кліматичних умов експлуатації - взуття різних конструктивних особливостей. Характер вимог і потреб до взуття тісно пов'язаний із віком і статтю споживачів. Перед торговельними працівниками стоїть склад не завдання - формування оптимального асортименту взуття з метою максимального забезпечення попиту населення. Тому необхідно по стійно вивчати потреби споживачів, проводити маркетингові дослі дження. Оцінка рівня якості взуття неможлива без вивчення його властивостей, визначення одиничних показників та проведення необ хідних досліджень під час експлуатації До споживних властивостей взуття належать естетичні, ерго номічні властивості та надійність. Естетичні властивості взуття визначаються такими чинниками: а)         фасоном, тобто формою носково-пучкової частини та каблу ка, відповідністю цих показників сучасному стилю; б)         моделлю, тобто характером крою заготовки, наявністю різноманітних декоративних елементів, їх видами, оригінальністю, новизною; в)         видом матеріалів, що використовуються на зовнішні і вну трішні деталі заготовки, характером обробки лицьової поверхні. Колір матеріалу верху взуття повинен бути сучасним і відповідати естетичним смакам; г)         видом і кольором матеріалу підошви, який повинен гармоніювати зі всією конструкцією заготовки; г) виразністю, яскравістю й охайністю нанесення маркування. Ергономічні властивості — це насамперед зручність у корис туванні взуттям. Зручність — складний комплексний показник, на який вплива ють внутрішня форма та розміри виробу, а також маса, жорсткість переду і задника, пружність підноска, гігієнічні властивості - волого- і теплозахисні, здатність до вологовіддачі, мала забруднюваність і легке гашення. Крім того, взуття не повинне шкідливо впливати на ноги, що може виникнути у зв'язку з широким використанням полімерних ма теріалів. Маса і жорсткість взуття визначають загальні енерговитрати під час ходіння, а отже, втому людини. При підвищеній жорсткості зменшується контакт взуття з опорною поверхнею, знижуються амор тизаційні властивості. Під час експлуатації жорсткого взуття з'явля ються больові відчуття від тертя та інші неприємні ефекти. Одночасно з максимальною гнучкістю конструкції шкіряне взуття повинне мати жорсткі задники та пружні підноски. М'які зад ники для взуття недопустимі, оскільки вони осідають і зношуються. Без жорстких задників виготовляють окремі види спортивного взуття та дорожні туфлі. На зручність взуття впливає характер застібки, а також фрик ційні властивості його низу. Взуття не повинне ковзатися. Ковзання спостерігається у взутті з підошвами з полімерних матеріалів непористої структури з гладкою, не рифленою поверхнею. Для взуття весняно-осіннього і зимового призначення, зокрема юхтових чобіт, напівчобіт і черевиків, надзвичайно важливими є во лого- і теплозахисні властивості. Під теплозахисними властивостями розуміють здатність взут тя чинити опір надмірній тепловіддачі від стопи у зовнішнє середо вище. Ці властивості залежать від наявності повітряних прошарків, які утворюються в результаті застосування матеріалів високопористої структури або за рахунок конструкції. Високі теплозахисні власти вості характерні для взуття, в якому для вкладних устілок використо вують фетр або повсть, для міжпідкладок під деталі для верху — сіт часті матеріали, а для підошов -- гуми пористої структури. Матеріали для утепленого взуття, особливо весняно-осіннього при значення, повинні мати вологозахист властивості. Пористі гумові підошви, що не поглинають вологу, мають переваги над підошвами зі шкіри. Здатність матеріалів для взуття до газо- і повітрообміну не має великого значення, оскільки вона забезпечується за рахунок конст рукцій, тобто нещільного прилягання до ноги, наявності перфорацій, просічок. Надійність взуття полягає в збереженості, довговічності, ре монтопридатності. Збереженість - незмінність властивостей взуття в процесі транспортування і зберігання. Довговічність характеризується терміном експлуатації до пов ного фізичного або морального зношування. Під фізичним зношуван ням розуміють неможливість товару задовольняти потреби споживача внаслідок пониження рівня споживних властивостей матеріалів або кріплень, що входять у конструкцію виробу. Моральне зношування - непридатність взуття до реалізації через застарілі фасони або модель, сировинний матеріал або їх поєднання. Довговічність взуття залежить від конструкції в цілому і окре мих деталей верху, низу, зносостійкості матеріалів, з яких викроєні деталі, комбінацій матеріалів, що застосовуються, міцності клейових, ниткових, ґвинто-цвяхових та інших швів. На довговічність вплива ють деякі приховані дефекти.             Ремонтопридатність взуття переважно залежить від методу кріплення низу. Ремонт є малоефективним, якщо підошва у взутті сан дального методу кріплення відірвалася, зруйнувалися обтяжки плат форми при строчечно-клейовому методі кріплення та розірвалися кріплення при бортовому методі кріплення тощо.             Споживні властивості взуття формуються в процесі розробки конструкції і моделі, залежать від точності виконання технологічних операцій, ретельності обробки взуття, у тому числі й маркування. Безумовно, на збереженість властивостей взуття впливають упакуван ня, умови транспортування і зберігання виробів. Проте зручність і довговічність взуття залежать насамперед від тих матеріалів, з яких вони виготовлені. Саме вони визначають і зовнішній вигляд взуття.