Текстильне волокно
Текстильним волокном називають довге, міцне та гнучке тіло з малим поперечним розміром та обмеженої довжини, придатне для виготовлення пряжі та текстильних виробів. Текстильне волокно повинно мати комплекс властивостей, які дозволяють використовувати текстильні вироби в різних умовах.Елементарні — волокна, які не діляться у поздовжньому напрямку без руйнування (вовна, бавовна);Комплексні (технічні, філаментні) — волокна складені з декількох елементарних з'єднаних скручуванням або склеюванням;Штапельні — волокна отримані розрізанням або розриванням на штапельки (пучки) довжиною 40... 150мм поздовжньо складених елементарних волокон. Спочатку їх переробляють у пряжу, а потім — у готові вироби. Всі текстильні волокна поділяють на типи:Первинні — отримують безпосередньо на прядильних машинах. До них відносять пряжу та комплексні нитки. Пряжа (мал. 8.16) утворюється скручуванням декількох комплексних волокон. Вона буває простою (звичайною) та фасонною. Звичайну пряжу виробляють з одного вида волокна (бавовна, льон і т.д.). Фасонну (змішану) пряжу виробляють з суміші натуральних і штучних волокон різних видів. Якщо пряжу виготовляють з штапельного волокна, то обов'язково вказують вид волокна (пряжа штапельна ацетатна, пряжа штапельна віскозна тощо).Вторинні отримують переробкою первинних ниток. Нитка буває крученою та трощеною. Кручену нитку отримують скручуванням двох або більше комплексних волокон, пряж або їх комбінацій (мал 8.18) Якщо вона складається з ниток звичайної пряжі, то її називають крученою пряжею. Якщо вона складається з комплексних ниток, то її називають комплексною ниткою. За способом виробництва кручені нитки бувають одно — і багатоскрученими. Односкручені нитки отримують скручуванням на крутильних машинах зразу всіх волокон або пряж. Багатоскручені нитки отримують скручуванням спочатку тільки частини складених волокон або пряж. Потім ці утворення складають і знову скручують. Текстуровані (високооб'ємні) нитки мають особливу структуру, що підвищує питомий об'єм або здатність розтягуватись (хеланка, еластик, рілон, таслан тощо). Трощену нитку отримують складанням 2...З не скручених між собою волокон.
Полімери
Полімери (від грецького «полі» — багато, «мерос» — частин) складаються з великого числа повторюваних однакових чи різних груп атомів, з'єднаних хімічними зв'язками.Полімери одержують з мономерів, низькомолекулярних спо лук, що внаслідок ненасичених зв'язків здатні взаємодіяти. Мо лекула мономера називається макромолекулою, що складається з атомів вуглецю, водню, сірки, азоту, кисню, хлору і т. д.Полімери підрозділяються на:природні (натуральний каучук, натуральні смоли);штучні (целюлоза, нітроцелюлоза, штучні смоли), тобто ре зультати переробки натуральних полімерів;синтетичні, одержувані синтезуванням з низькомолекуляр них сполук (синтетичні смоли, поліетилен).Властивості полімерів залежать від хімічного складу мономе рів, від числа вхідних у полімер атомів, від форми ланцюгів мо лекул. Зі збільшенням числа мономерів, що входять до макромо лекули полімеру, зміцнюються його фізичні та хімічні власти вості, підвищується його міцність, твердість, температура плавлення, знижується розчинність у розчинниках.Способи одержання полімерів.Існує два способи: реакція полімеризації і реакція поліконден сації.При полімеризації відбувається послідовне з'єднання велико го числа мономерів однакового складу в макромолекулу поліме ру без виділення побічних речовин. Основними методами полі меризації є емульсійний, суспензійний, блочний та інші. Готова продукція називається за способом виготовлення: оргскло блоко ве, полівінілхлорид суспензійний.При поліконденсації високомолекулярні сполук утворюються з різних мономерів з виділенням побічного продукту: аміаку, хлористого водню, води й інших хімічних виходів.Сировину для синтезу полімерів можна розбити на п'ять груп:коксохімічна;нафтохімічна;рослинна;мінеральна;переробка природного газу.Пластмаси — сучасні конструкційні матеріали Пластмаси — це матеріали, які одержуються на основі природних чи синтетичних полімерів. Вони здатні при нагріванні переходити в пластичний стан і за допомогою пластичної дефор мації здобувати форму, що стійко зберігається після охолоджен ня і затвердіння.Найважливішими властивостями пластмас є:низька щільність (0,9—1,9 г/см3, у деяких видах — 2,6 г/см3);досить висока питома міцність;висока хімічна стійкість;низька звуко- та теплопровідність;на відміну від металів, пластмаси не бояться не тільки води, а й кислот, лугів;не проводять електричний струм; деякі з них є найкращими діелектриками, тому їх застосовують в електроніці як ізоляцій ний матеріал і основний конструкційний матеріал;мають антифрикційні властивості, що дозволяє виготовити з них підшипники, які не вимагають змащення; а також фрикційні властивості, що дозволяє виготовляти з них гальмові колодки та інші вироби;пластмаси в 5—8 разів легші за метали, що робить їх неза мінними в авіатехніці, автомобілебудуванні, побутовій техніці, радіоелектроніці. Наприклад, застосування 1 тонни пластмасових труб замість сталевих чи чавунних заощаджує в середньому 5—6 тонн чорних металів;багато видів пластмас є прозорими, оптичними. Вони мо жуть бути пружними і еластичними, легко формуються.Вироби з пластмас виготовляють, як правило, сучасними ви сокопродуктивними способами: пресуванням, литтям під тиском, пневмоформуванням, видуванням. Усі ці методи виробництва піддаються автоматизації, завдяки чому вироби з пластмас не вимагають високої трудомісткості. Пластмаси використовуються в машинобудуванні, в електротехнічній, автомобільній і авіацій ній галузях, в суднобудівництві і т. ін.Важливою підставою для широкого використання пластмас є те, що практично існують необмежені сировинні ресурси для їх нього виробництва. Широке застосування пластмас дозволяє зни зити матеріаломісткість продукції за рахунок заміни традиційних матеріалів. Коефіцієнт використання пластмас дорівнює 0,98.