Завдання для самостійного виконання до практичного заняття „тропи та фігури”

1. Випишіть з творів художньої літератури (бажано німецької) по 2-3 приклади різних тропів, фігур.

2. Випишіть окремо у індивідуальні словники літературознавчих та загальнонаукових термінів ключові поняття та підготуйтеся до термінологічного диктанту. Вимоги до оформлення словника та орієнтовний список ключових термінів див. нижче.

3. Виділіть та визначте тропи та фігури у художніх текстах, наведених нижче.

Тексти, у яких треба виділити тропи та фігури

„Три дні — мерщій, хутчій, щодуху, щосили,

Немов три вічності вмах, прожогом промчав,

Де небо швидше тьмяніло й ясніло,

Де безмір неба — непідвладний очам.

Три дні він смерті благав, просив, наче раю.

І в небо злетіти не міг, не потрапив з трави.

І птаство дике чатувало, коли він сконає,

Розпачливо кружляло над стервом живим”.

(Б. Брехт, переклад Л. Череватенко)

„Десь на шотландській похмурій скелі,

Де приліпився маленький замок,

Над морем, ревучим і гнівним,

Біля вікна з високим склепінням

Жінка вродлива стоїть,

Ніжно-прозора і біла, як мармур.

Грає на арфі вона і співає,

I вітер розмаює довгі коси

I пісню її у зажурі глибокій

Розносить над морем ревучим”.

(Г. Гайне, переклад А. Малишко)

„Дихає літо спекотне

На щоках гарячих твоїх.

Сховала зима холодна

Серце твоє у сніг.

Все буде в тобі навпаки,

Моє кохання!

Зима торкнеться щоки.

А в серці літо настане”.

(Г. Гайне, переклад А. Зіневич)

„Самотня ялина стоїть

На зледенілій кручі, де Північ.

Під білою ковдрою дерево спить,

Загорнуте в сніг і в ніч.

Ввижається пальма йому уві сні.

Така ж самотня, далека.

Сумує на Сході в безмовній красі

На скелі стрімкій, де палає спека”.

(Г. Гайне, переклад А. Зіневич)

„Про шал кохання снив я в давнину,

Про ніжні квіти й кучері чудові,

Про поцілунки при гіркій розмові

І дум смутних мелодію смутну.

Давно зів'яли мрії, й разом з ними

Найкращих снів моїх розвіявсь чар!

Зостався тільки той нестримний жар,

Що я вливав колись у ніжні рими”.

(Г. Гайне, переклад Л. Первомайського)

„Скажи, хто перший цілунки пізнав?

Щасливий, він радість велику мав,

Цілував — та й годі — без зайвих дум,

А май навкруг підносив шум,

І квіти в зеленій траві розцвітали,

Сміялося сонце й пташки співали!”

(Г. Гайне, переклад Л. Первомайського)

„Схилитись може багатій

Лише до лестощів пласких.

Плескаті гроші, друже мій,

Плазуй, підлещуйся до них.

І перед золотим телям

Махай кадилом сміливіш,

Плазуй в багні, ти знаєш сам,

Як важко вибивати гріш”.

(Г. Гайне, переклад Л. Первомайського)

„Прокляття богу — голодні й холодні,

Ми більше молитись йому не згодні.

Даремно ми ждали, тамуючи гнів,

Він нас обійшов, обділив, обдурив,—

Ми тчем, начувайся!

Прокляття тобі, королю багатих,

Ти нас не рятуєш від здирців проклятих,

Ти з нас витискаєш останній п'ятак

І нас же стріляти велиш, мов собак,—

Ми тчем, начувайся!”

(Г. Гайне, переклад Л. Первомайського)

„Не знаю, що стало зо мною,

Сумує серце моє,—

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

Повітря свіже — смеркає,

Привільний Рейн затих;

Вечірній промінь грає

Ген на шпилях гірських.

Незнана красуня на кручі

Сидить у самоті,

Упали на шати блискучі

Коси її золоті.

Із золота гребінь має,

I косу розчісує ним,

I дикої пісні співає,

Не співаної ніким”.

(Г. Гайне, переклад Л. Первомайського)

На личку в тебе літо,

Неначе жар горить,

Але в малім твоїм серці

Зима, зима лежить.

(Г. Гайне, переклад Л. Первомайського)

Самотній кедр на строми́ні

В північній стоїть стороні,

I кригою, й снігом укритий,

Дрімає і мріє вві сні.

I бачить він сон про пальму,

Що десь у південній землі

Сумує в німій самоти́ні

На спаленій сонцем скалі.

(Г. Гайне, переклад Л. Первомайського)

„Не гніваюсь, хоч серце крає знов

Моя навіки втрачена любов.

Хоч ясним діамантом сяєш ти,

Та в серці і промінчик не знайти.

Примарилась мені душа твоя:

Отруйна там кублилася змія.

Там жоден промінь тьму не освітив.

Я зрозумів, яка нещасна ти”.

(Г. Гайне, переклад М. Губко)

„О, перших ніжностей несміливі хвилини!

Люблю, як бореться довіри почуття

З незбагнутим. Відтак вже інші йдуть години,

Що, мов важкі стовпи, вгрузають у життя.

Це – дивні пахощі, летючий дотик крові,

Це – бережка рука, це – усміх, блиск очей...

Спокуси іскрами вже грать вони готові

I огняні снопи шпурлять в пожар ночей...

Та все ж вони – як сон, бо їх у грі нам дано.

Це – безнамірне щось, поплутане й чуйне,

Мов трепет дерева під весновій, що рано

Пограється з гіллям, потрощить і помне”.

(С. Цвейг, переклад М. Драй-Хмари).

„Де ти? Смеркає п'яно душа мені,

Твоїм блаженством щертна; бо щойно я

Вслухався, як злотистих звуків

Повний, юнак чарівливий, сонце,

Вечірній спів на лірі небесній грав;

Ліси й горби бриніли ще лунами,

Але пішов він до народів,

Що почитають його, побожні”.

(Ф. Гельдерлін, переклад М. Ореста)

„Старість із нами поводиться чемно:

Стукає й стукає в двері. Даремно –

Ніхто не запрошує, тиша німа.

Одначе й стояти їй часу нема.

Натисне на клямку, зайде спрожогу.

Тоді ми нахабою лаєм небогу”.

(Й.В. Гьоте, переклад В. Мисика)