Приклади

Ліричний герой

Хотів би я в слово єдине

Вмістити всю думу смутну,

Віддать його вільному вітру —

Нехай би одніс вдалину.

Нехай би печаль в отім слові

До тебе моя попливла,

Щоб ти її кожну хвилину

Почути, кохана, могла.

(Г. Гейне (Гайне) Пер. Леоніда Первомайського)

У творі відображені переживання близькі самому поету.

Об’єктивований герой

Печально вальтгамський абат

Зітхнув у тяжкому болі,

Коли почув, що короля

Гарольда вбито в полі.

Ченців Асгода й Айльріка він

Під Гастінгс звелів послати:

Гарольдове тіло вони між мерців

Повинні були відшукати.

(Г. Гейне (Гайне) Пер. Леоніда Первомайського)

Герой-маска

Амалія

Гарний був, мов ангел із Валгалли,

Більш такого в світі не зустріть...

В нього очі лагідно сіяли,

Наче сонцем збризнута блакить.

А цілунки — світле раювання!

Наче стрічний спалах двох огнів,

Наче струнних видзвонів єднання

У надземно-гармонійний спів —

Линули, палали, дух виймали з тіла,

Аж бриніли від жаги уста,

I в серцях бентежних повінню леліла

Вся земна й небесна красота!

Він погас — даремно, ах! даремно

У сльозах шукати забуття!

Він погас, і в світі стало темно,

I від туги в'яне цвіт життя...

(Ф. Шіллер, Пер. М. Лукаша)

„Слова «епічне» («епічність»), «драматичне» («драматизм»), «ліричне» («ліризм»), позначають не лише родові особливості творів, про які йшла мова, але і інші їх властивості.

Епічністю називають велично-спокійне, неквапливе споглядання життя в його складності і багатоплановості, широту погляду на світ і його прийняття як певної цілісності. У зв'язку з цим нерідко говорять про «епічне світобачення», що художньо втілилося в гомерівських поемах і низці пізніших творів. Епічність як ідейно-емоційна налаштованість може мати місце у всіх літературних родах — не лише в епічних (оповідних творах, а також в драмі і ліриці.

Драматизмом прийнято називати умонастрій, пов'язаний з напруженим переживанням якихось суперечностей, зі схвильованістю і тривогою.

І, нарешті, ліризм — це піднесена емоційність, виражена в мові автора, розповідача, персонажів. Драматизм і ліризм також можуть бути присутніми у всіх літературних родах” [34, с. 204].

Лірична проза поєднує риси епосу і лірики.

Риси епосу.

Риси лірики

- Сюжетність; - настанова на об’єктивність; - всебічне розкриття характеру персонажа; - широка панорама дійсності.

- Зображувана у творі дійсність сприймається читачем крізь призму свідомості ліричного героя (у його оцінці, баченні); - монологізм (оповідь – монолог одного ліричного героя); - складна художня образність; - особливий час (події показані не в порядку хронології, одна за іншою, як вони відбувалися насправді, а по мірі того, як про них згадує ліричний герой – асоціативний принцип); - експресивність, емоційність. Присутність медитативного початку (медитація – схвильоване, психологічно напружене міркування про щось).

До ліричної прози відносять, наприклад, твори Й.В. Гьоте („Страждання молодого Вертера”), К. Вольф („Кассандра”) тощо.