До питання № 3

Прийоми комічного.

За допомогою прийомів комічного створюються різні його форми.

Алогізм (з гр. а – частка заперечення, logismos – розум) – нелогічний, абсурдний вчинок чи вислів, які викликають сміх.

Каламбур (фр. Calembour) – гра слів, заснована на їхній багатозначності, подібності звучання чи омонімах.

„Про каламбури написано багато. У німецьких естетиках вони позначаються словом „Witz”. Та німецьке слово „Witz” ширше, аніж російське слово французького походження „каламбур” (calembour). Під „Witz” розуміється дотеп взагалі. Каламбур же є окремим, особливим випадком дотепу. Незважаючи на наявність значної кількості літератури, не можна сказати, що поняття каламбур остаточно визначене. Ібергорст в своїй книзі про комічне наводить вісім різних визначень каламбуру. Відтоді з'явилися спеціальні праці про дотеп і каламбури (Куно Фішера, Фрейда, Іоллеса), з'явилися загальні праці, в яких також даються визначення цього поняття” [24].

Наприклад: "Was hat dein August gestern bei deinen Eltern gemacht?" "Schlechten Eindruck?"

Каламбурний ефект в цьому прикладі досягається зіткненням нейтрального значення дієслова "machen" зі значенням цього ж дієслова, але вже в межах фразеологічної єдності "einen Eindruck machen" – справити враження.

Каламбур може бути заснований на ефекті "невиправданого очікування". Явище, що видається природним, демаскується як абсурд або помилка, отже, дискредитується. Як ілюстрацію теоретики комічного вказують, наприклад, таку сцену: рибалка з важкими зусиллями тягне здобич і витягує ... старий черевик.

Der Lehrer fragt:"Wenn ich sage: ich wasche mich, du waschst dich,er wascht sich, wir waschen uns - welche Zeit ist das?" - "Es ist Sonnabend!" - antwortet Katrin. Каламбур побудований на багатозначності слова "Zeit", Zeit, как граматичний час, який мав на увазі вчитель і Zeit як філософське поняття природного плину часу, котре мала на увазі учениця.

Карикатура (італ. caricature від лат. caricare – навантажувати, перебільшувати) – зображення персонажа у смішному вигляді через сильне перебільшення (гіперболізацію), виділення та загострення певної (частіше негативної) риси його зовнішності чи характеру. Створюючи карикатуру на якусь людину, художник визначає, що у її зовнішності найбільше кидається в очі (наприклад, великий ніс чи вуха) і на малюнку надає їм неправдоподібно великого розміру, у результаті виникає комічний ефект. Тим же шляхом іде й письменник, гіперболізуючи недолік, притаманний персонажу. Наприклад, жадоба до влади вчителя Гнуса настільки ж неприродна і відразна, як і занадто великі, „слонячі” вуха на „портреті”, що намалював художник-карикатурист.

„Карикатура на явища фізичного порядку (великий ніс, товстий живіт, лисина) нічим не відрізняється від карикатури на явища духовного порядку, карикатури на характери” [24].

Різновидом карикатури є гіпербола. „У карикатурі перебільшується частина, у гіперболі — ціле. Гіпербола викликає сміх лише тоді, коли підкреслює негативні якості, а не позитивні. Це особливо виявляється в народному епосі” [24].

Прийомом створення комічного ефекту є також включення фарсових елементів в структуру оповіді (про фарс див. вище), алегорія, фантастика*, гротеск тощо.

Приклад алегорії та фантастики як засобів комічного (сатиричного осміяння філістерів (нім. Philister) – самовдоволених і обмежених осіб з вузьким, міщанським кругозором і святенницькою поведінкою, обивателів).

„Якщо ти прийдеш у гості до кота-філістера, він запропонує тобі все, що завгодно, але пригостить тебе на прощання лише запевненнями в своїй щирій дружбі, а потім сам умне всі ті ласощі, які тобі пропонував. Кіт-філістер, завдяки гострому, непомильному чуттю, вміє скрізь – на горищі, в льоху і т.д. – знайти найкраще місце і зручно, з приємністю там розлягтися. Він любить говорити про свої добрі якості і про те, що дякувати богу, не може нарікати на неуважність долі до тих його добрих якостей. Він дуже велемовно пояснює тобі, як йому дісталося тепле місце, яке в нього тепер є, і що він ще думає зробити, щоб покращити своє становище. А коли ти захочеш нарешті розповісти йому щось про себе і про свою долю, не таку ласкаву, як у нього, він відразу заплющить очі, прищулить вуха і вдасть, ніби спить, або почне муркотіти...Кіт-філістер боїться і уникає кожної, бодай найменшої небезпеки, а коли ти в якійсь скруті попросиш у нього допомоги, він, палко запевняючи тебе в своєму дружньому співчутті, почне бідкатися, що саме тепер його становище й певні міркування, з якими він мусить рахуватися, не дозволяють йому підтримати тебе. Взагалі всі дії і вчинки кота-філістера в кожному випадку залежать від тисячі різних міркувань. Він, наприклад, до маленького мопса, який боляче вкусив його за хвіст, ставиться шанобливо і чемно, щоб не зіпсувати стосунків з дворовим псом, у кого спритно домігся протекції, і аж уночі, скориставшись підтримкою, видере тому мопсові око. Другого дня він від щирого серця поспівчуває любому приятелеві мопсу й полає злісні витівки підступних ворогів” („Життєва філософія кота Мура” Е.Т.А.Гофмана, переклад Є. Поповича).