Для прикладу наводимо баладу й.В.Гьоте „Вільшаний король” (переклад м. Рильського)

„Хто пізно так мчить у час нічний?

То їде батько, з ним син малий.

Чогось боїться і мерзне син —

Малого тулить і гріє він.

— Чому тремтиш ти, мій сину, щомить?

— Король вільшаний он там стоїть!

Він у короні, хвостатий пан!

— То, сину, вранішній туман!

„Любе дитя, до мене мерщій!

Будемо гратись в оселі моїй,

Квіти прекрасні знайду тобі я,

У злото матуся одягне моя”.

— Мій тату, мій тату, яке страшне!

Як надить вільшаний король мене!

— Годі, маля, заспокойся, маля!

То вітер колише в гаю гілля!

„Хлопчику любий, іди ж до нас!

Дочки мої у танку в цей час,

Дочки мої тебе прийдуть стрічать,

Вітати, співати, тебе колихать!”

— Мій тату, мій тату, туди подивись!

Он королівни вільшані зійшлись!

— Не бійся, мій синку! Повір мені:

То верби сивіють в далині!

„Мені, хлопче, люба краса твоя!

З неволі чи з волі візьму тебе я!”

— Мій тату, мій тату, він нас догнав!

Ой, як болюче мене він обняв!

Батькові страшно, батько спішить,

В руках його хлопчик бідний кричить;

Насилу додому доїхав він,

В руках уже мертвий лежав його син.

БАЙКА (з лат. fabula – оповідь) – невеликий, частіше віршований жанр. Його засновником вважають античного байкаря Езопа. Популярні у цьому жанрі сюжети про Ворона та Лиса, Мурашку та Цикаду з’являються саме в його творах.

Риси :

- дидактизм (повчальність), моралізування (на початку твору чи в кінці є мораль);

- алегоричність: під одним (образи звірів, птахів) мається на увазі інше (конкретні людські недоліки). Напр., лисиця – хитрість, вовк – жорстокість тощо.

- в основі сюжету – типові (усім знайомі) ситуації. Наприклад, знущання сильного над слабким, обман довірливого та ін.

Як приклад наводимо кілька байок Езопа.

Ворон та Лисиця.

„Ворон, схопивши шматок м'яса, сів на дерево, а Лисиця, побачивши його й задумавши відібрати собі м'ясо, зупинилася й почала йому казати, який він величний та гарний, і що йому личило б над усіма птицями царювати, і що так би воно й було, коли б він мав ще голос.

Тоді він, вирішивши довести їй, що й голос має, кинув м'ясо й закричав на всю горлянку, а вона, схопивши м'ясо й втікаючи, сказала: „О, Вороне, все ти маєш - лише розуму тобі бракує!”

Нерозумного чоловіка словом можна вмовити”.

Мурашка та Цикада.

„Мурашки взимку сушили на сонці вогке збіжжя, коли до них підійшла голодна Цикада й попросила, щоб їй дали їсти. Тоді вони спитали її, чому вона не заготувала собі харчів улітку, а вона їм: „Мені все було ніколи, я співала”. На це Мурашки, сміючись, відповіли: „Якщо ти співала влітку, то потанцюй узимку”.

Не слід зневажати нічого, щоб згодом не довелося шкодувати”. 

 (Переклад А. Білецького, Ю. Мушака).

„В байці поєднується дидактика (проза) і образність (поезія)” [17, с. 53].

Байка генетично пов’язана з міфами, анекдотами, казками про тварин. Цей жанр відомий ще з часів античності: Гесіод, Сократ, Езоп (алегоричне інакомовлення називають ще „езоповою мовою”), Горацій. Але найталановитішими байкарями у західноєвропейській літературі вважають Ж. де Лафонтена (фр.) та Г.Е. Лессінґа, Й.Х. Готшеда, Х. Ґеллерта (нім).

В німецькій літературі активний розвиток жанру байки починається в ХІІІ ст. в творчості Штріккера. В ХІV ст. до жанру байки звертаються бернський монах-домініканець Ульріх Бонер – його книга «Самоцвіт» (1350) містила 100 байок, і вчений Генріх з Мюгельна. В ХV ст. з`являється книга «Магдебурзький Езоп» невідомого автора та збірка байок Езопа, перекладених німецькою мовою гуманістом Генріхом Штейнхевелем (1412-1482).