який нас цікавить, у балах. Отримані таким чином значення сейсмічності уточ-

нюються з урахуванням геологічної будови і гідрологічних умов конкретного

майданчика. Уточнення роблять за допомогою карт сейсмічного мікрорайону-

вання.

2.5. ВИВІТРЮВАННЯ ТА ЕЛЮВІАЛЬНІ ВІДКЛАДИ

Продукти вивітрювання, які залишились на місці їх утворення, назива-

ються елювієм, або елювіальними відкладами. Важливою властивістю цих відк-

ладів є те, що вони залягають на тій по роді, з котрої вони утворились. Найчас-

тіше зустрічається елювій магматич-

1

них, метаморфічних і скельного типу

осадових порід. Елювіальна товща (ко-

2

ра вивітрювання) має потужність від

часток метра до кількох десятків мет-

рів. Склад елювію досить різноманіт-

ний та зумовлений як видом корінної

породи, так і характером вивітрювання.

3

Якщо корінна порода магматична й пе-

реважає фізичне вивітрювання, то елю-

а

б

вій буде складатися з піску, жорстви,

щебеню та великих уламків. Коли пе-

Рис. 2.6. Елювій при вивітрюванні:

реважає хімічне вивітрювання, то елю-

а – фізичному; б – хімічному; 1 – пісок;

2 – глина; 3 – корінна порода

вій, що залишився на тій же корінній

породі, буде представлений глинясти-

ми породами з уключенням уламкового матеріалу (рис. 2.6).

Товщу елювію М. В. Коломенський радить розділити на чотири зони:

тонкого дрібнення, дрібноуламкову, брилову і монолітну. У перших трьох зо-

нах розмір частинок поступово збільшується зі збільшенням глибини. У моно-

літній зоні зовнішніх ознак зміни корінної породи немає. Але не в усіх випад-

ках у товщі буває чотири зони. Так, матеріал зони тонкого дрібнення може

зміщуватися процесами денудації. Якщо ж процеси вивітрювання в даній товщі

почались недавно, то вся товща елювію буде мати лише брилову й монолітну

форми.

2.6. ГЕОЛОГІЧНА РОБОТА ПОВЕРХНЕВИХ ТЕКУЧИХ ВОД

І УТВОРЕННЯ ДЕЛЮВІАЛЬНИХ, АЛЮВІАЛЬНИХ

ТА ПРОЛЮВІАЛЬНИХ ВІДКЛАДІВ

яка рухається, одержали назву еро-

2

зії.

Розрізняють

площинну еро-

1

зію – змивання – та глибинну і біч-

ну ерозію – розмивання. При зми-

ванні найменші струмочки дощо-

вих та талих вод рухаються по п о-

Рис. 2.7. Делювіальні відклади:

верхні схилу й зміщують у нижню

1 – делювій; 2 – корінна порода

його частину і до підніжжя дрібні

3

та найменші частинки порід. Нако-

пичуючись, цей матеріал утворює

4

делювій, або делювіальні

відклади

5

2

(рис. 2.7). Потужність цих відкладів

1

коливається від часток метра до кі-

лькох десятків метрів. Вони бува-

ють представлені

суглинками

та

Рис. 2.8. Схема ерозійного процесу:

супісками.

Делювіальні

відклади

1 – русло; 2 – базис ерозії; 3 – напрям прорізання;

зустрічаються всюди, навіть на

4 – напрям руху води; 5 – конус виносу

схилах із невеликими уклонами. Під час розмивання вода рухається по схилу по

утворених нею заглибленнях – руслах. У цьому випадку водяний потік поглиб-

лює і розширює русло. Відбувається прорізання схилу, яке починається з точки,

розміщеної біля підніжжя схилу. Ця точка називається базисом ерозії. Прорі-

зання схилу йде в напрямі, протилежному рухові води. Нижче від базису ерозії

розмивання порід не відбувається. В міру того як потік прорізає схил, поздовж-

ній профіль його русла стає дедалі більш пологим (рис. 2.8).

Розмиваючи породи у верхній частині русла, потік переносить зруйнова-

ний матеріал і відкладає його біля базису ерозії. Так виникає конус виносу.

Всякий потік намагається виробити поздовжній профіль русла з граничним

ухилом, так званий профіль рівноваги. При такому ухилі русла швидкість руху

води вже недостатня для розмивання порід й ерозійний процес припиняється.

Характер діяльності потоку залежить від зміни положення базису ерозії. Якщо

в потоці, який виробив профіль рівноваги, знизити базис ерозії, то він буде ви-

робляти новий профіль рівноваги, знову поглиблюючи та розширюючи русло.

Якщо ж у потоці, де відбувається поглиблення і розширення русла, підвищити

базис ерозії, то новий профіль рівноваги буде вироблятися шляхом заповнення

русла зруйнованим матеріалом.

Указані закономірності правильні як для тимчасових потоків, так і для

струмків та річок.

Тимчасові водні потоки утворюють на схилах яри, а струмки й ріки – за-

глиблення, які називаються долинами. Яри найбільш інтенсивно розвиваються

на схилах, котрі складаються з глинястих порід, що легко розмиваються. Шви-

дкість їх розвитку – від часток метра до кількох метрів на рік. Яри поділяють на

діючі та недіючі. Діючі яри природним шляхом перетворюються на недіючі. В

результаті на місці ярів виникають балки. Переважають яри глибиною 15 м при

довжині близько 1,5 км. Але окремі яри мають глибину, яка досягає десятків

метрів, і довжину до 20 км. Яри завдають великої шкоди народному господарс-

тву. З їх збільшенням створюється загроза будовам та спорудам і руйнуються

цінні для сільського господарства землі.

Річкові долини вимиваються текучими водами поступово. Ширина доли-

ни великих рік може досягати десятків кілометрів. Матеріал, відкладений рікою

у межах долини або в дельті, називається алювієм, або алювіальними відклада-

ми. Потужність алювіальних відкладів буває від часток метра до кількох десят-

ків метрів. У дельтах великих річок їх потужність значно більша: в дельті Тере-

ку – до 200 м, а в дельті Волги – до 300 м.

Алювіальні відклади – це товща, в якій чергуються шари мулів, глин, с у-

глинків, супісків, пісків, гравію та галечників. Ці шари різняться товщиною й

простяганням. Розрізняють русловий, заплавний і дельтовий алювій.

У складі руслового алювію гірських річок переважає великоуламковий

матеріал: гравій та галька, а в рівнинних річках – піски. Заплавний алювій утво-

рюється на рівнинних річках. Він найчастіше буває представлений супісками і

суглинками, а в старицях річок – також мулами й глинами. Дельтовий алювій

розміщується на місці впадання річок у моря та озера. Це конус виносу. Дельти

можуть займати великі площі. Площа дельти Волги дорівнює 18 тис. км2. У де-

льтах відкладається основна маса матеріалу, який переноситься річкою. Склад

цього матеріалу в гірських і рівнинних річках неоднаковий. У дельтах гірських

річок він найчастіше великоуламковий. У дельтах же рівнинних річок – це гли-

ни, які перешаровуються пісками. Алювіальні відклади звичайно бувають на-

сиченими водою.

Процес формування річкових долин пов’язаний зі зміною положення ба-

зису ерозії річок, яким може бути рівень води в річці або в морі, куди вони впа-

2

дають. Зміна базису ерозії може статися як

1

у результаті піднімання або опускання су-

ші, так і через зміну положення рівня води.

а

Річкові долини часто мають дуже склад-

ний поперечний профіль унаслідок утво-

1

4

рення річкових терас. Річкові долини бу-

вають з акумулятивними (алювіальними)

та з ерозійними терасами. Етапи процесу

утворення терас показані на поперечних

б

перерізах (рис. 2.9). На рис 2.9, а подано

3

переріз долини, яка утворилась у результа-

4

ті сильного зниження базису ерозії, що

1

спричинило розвиток глибинної та бічної

ерозії. У цьому випадку формується доли-

в

на з ерозійними терасами. На рис. 2.9, б

Рис. 2.9. Схема утворення річкових до-

зображено переріз тієї самої долини після

лин:

значного підвищення базису ерозії. Еро-

а

– ерозійної; б

– акумулятивної;

зійна долина заповнена алювіальними від-

в

– акумулятивної при зниженні базису

кладами. На рис. 2.9, в наведено переріз

ерозії; 1 – річка; 2 – ерозійна тераса;

3 – акумулятивна тераса; 4 – алювій

долини після нового зниження базису еро-