- •Передмова
- •Вступ
- •Частина перша
- •1. ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЗЕМЛЮ. МІНЕРАЛИ І ГІРСЬКІ ПОРОДИ
- •1.1. ЗЕМЛЯ У СВІТОВОМУ ПРОСТОРІ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ І БУДОВА
- •1.2. МІНЕРАЛИ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ І ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ
- •1.3. ГІРСЬКІ ПОРОДИ, ЇХ ПОХОДЖЕННЯ ТА ВІДМІТНІ ОЗНАКИ
- •1.4. ВІК ГІРСЬКИХ ПОРІД І ШКАЛА ГЕОЛОГІЧНОГО ЧАСУ
- •2. ГЕОЛОГІЧНІ ТА ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ
- •2.2. РУХИ ЗЕМНОЇ КОРИ ТА ДИСЛОКАЦІЇ
- •2.3. МАГМАТИЗМ І ВУЛКАНИ
- •2.4. ЗЕМЛЕТРУСИ
- •2.5. ВИВІТРЮВАННЯ ТА ЕЛЮВІАЛЬНІ ВІДКЛАДИ
- •2.7. ГЕОЛОГІЧНА РОБОТА ЛЬОДОВИКІВ І ЛЬОДОВИКОВІ ВІДКЛАДИ
- •2.8. ГЕОЛОГІЧНА РОБОТА ВІТРУ ТА ЕОЛОВІ ВІДКЛАДИ
- •2.9. ГЕОЛОГІЧНА РОБОТА МОРЯ І МОРСЬКІ ВІДКЛАДИ
- •2.10. ВІДКЛАДИ ОЗЕР І БОЛІТ
- •2.11. ЧЕТВЕРТИННІ ТА КОРІННІ ВІДКЛАДИ
- •2.12. ПЛИВУНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗВЕДЕННЯ НА НИХ БУДІВЕЛЬ І СПОРУД
- •2.13. СУФОЗІЯ
- •2.14. КАРСТ
- •2.15. ЗСУВИ
- •3. ОСНОВИ ГІДРОГЕОЛОГІЇ
- •3.1. КРУГООБІГ ВОДИ В ПРИРОДІ
- •3.2. ПОХОДЖЕННЯ І ФОРМУВАННЯ ПІДЗЕМНИХ ВОД
- •3.3. ВИДИ ВОДИ В ПОРАХ ГІРСЬКИХ ПОРІД
- •3.4. ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, ХІМІЧНИЙ І БАКТЕРІАЛЬНИЙ СКЛАД ПІДЗЕМНИХ ВОД ТА ЇХ АГРЕСИВНІСТЬ
- •3.5. КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДЗЕМНИХ ВОД
- •3.6. ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДЗЕМНИХ ВОД
- •3.7. РУХ ВОДИ В ГІРСЬКИХ ПОРОДАХ
- •3.8. РОЗРАХУНОК ВИТРАТ ПОТОКУ ҐРУНТОВИХ ВОД ТА ПРИПЛИВУ ВОДИ ДО ВОДОЗАБІРНИХ СПОРУД
- •3.9. ВЗАЄМОДІЯ СВЕРДЛОВИН І ОРГАНІЗАЦІЯ ВОДОЗНИЖЕННЯ
- •3.10. ГІДРОГЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
- •3.11. ЗАПАСИ ПІДЗЕМНИХ ВОД ТА ЇХ ОХОРОНА
- •4. ОСНОВИ ҐРУНТОЗНАВСТВА
- •4.1. СКЛАДОВІ КОМПОНЕНТИ ТА СТРУКТУРНІ ЗВ’ЯЗКИ ҐРУНТІВ
- •4.2. ФІЗИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ҐРУНТІВ
- •4.3. КЛАСИФІКАЦІЯ ҐРУНТІВ
- •4.4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕХАНІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ҐРУНТІВ
- •4.5. СТИСЛИВІСТЬ ҐРУНТІВ, ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРИСТИК СТИСЛИВОСТІ. ЗАКОН УЩІЛЬНЕННЯ
- •4.6. МІЦНІСТЬ ҐРУНТІВ, ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРИСТИК МІЦНОСТІ. ЗАКОН КУЛОНА
- •4.7. ВИЗНАЧЕННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ХАРАКТЕРИСТИК ФІЗИКО-МЕХАНІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ҐРУНТІВ
- •4.8. ЗВ’ЯЗОК МІЖ ФІЗИЧНИМИ ТА МЕХАНІЧНИМИ ХАРАКТЕРИСТИКАМИ ҐРУНТІВ
- •4.9. ДИЛАТАНСІЯ ҐРУНТУ
- •4.10. АНІЗОТРОПІЯ ҐРУНТУ
- •4.11. РЕОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ҐРУНТІВ
- •4.12. ДИНАМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ҐРУНТІВ
- •5. ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
- •5.1. СКЛАД І ОБ’ЄМ ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
- •5.2. ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА РЕКОГНОСЦИРОВКА
- •5.3. ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА ЗЙОМКА
- •5.4. ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА РОЗВІДКА
- •5.5. ГІРСЬКІ ТА БУРОВІ ВИРОБКИ
- •5.6. ПОЛЬОВІ ДОСЛІДНІ РОБОТИ
- •5.7. ЛАБОРАТОРНІ РОБОТИ
- •5.8. ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА
- •5.9. КАМЕРАЛЬНІ РОБОТИ
- •5.10. ОСОБЛИВОСТІ ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У РАЙОНАХ РОЗВИТКУ НЕБЕЗПЕЧНИХ ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
- •5.11. ВИКОРИСТАННЯ ГЕОФІЗИЧНИХ МЕТОДІВ
- •Частина друга
- •6. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ МЕХАНІКИ ҐРУНТІВ
- •6.1. ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ҐРУНТ І РОЗВИТОК МЕХАНІКИ ҐРУНТІВ
- •6.2. ФАЗИ НАПРУЖЕНОГО СТАНУ ҐРУНТУ
- •6.3. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО РОЗПОДІЛ НАПРУГ І ДЕФОРМАЦІЙ У ТОЧЦІ МАСИВУ ҐРУНТУ
- •6.4. МОДЕЛІ, ЩО ОПИСУЮТЬ СТАН ҐРУНТУ
- •7.2. РОЗПОДІЛ НАПРУГ ВІД ВЛАСНОЇ ВАГИ ҐРУНТУ
- •7.3. РОЗПОДІЛ НАПРУГ ПО ПІДОШВІ ФУНДАМЕНТІВ
- •7.4. МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ НАПРУГ У ҐРУНТАХ
- •7.5. ВИДИ ДЕФОРМАЦІЙ ҐРУНТІВ І ПРИЧИНИ, ЯКІ ЇХ ЗУМОВЛЮЮТЬ
- •7.6. ВИЗНАЧЕННЯ ОСІДАННЯ ШАРУ ҐРУНТУ ПРИ СУЦІЛЬНОМУ НАВАНТАЖЕННІ (ОСНОВНА ЗАДАЧА)
- •7.7. ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ОСІДАНЬ ОСНОВИ
- •7.8. УРАХУВАННЯ ВПЛИВУ ЗАВАНТАЖЕННЯ СУСІДНІХ ФУНДАМЕНТІВ
- •8. ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОГО НАПРУЖЕНОГО СТАНУ ҐРУНТІВ І ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ
- •8.1. РІВНЯННЯ ГРАНИЧНОЇ РІВНОВАГИ ДЛЯ СИПУЧИХ ТА ЗВ’ЯЗНИХ ҐРУНТІВ
- •8.2. ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРШОГО КРИТИЧНОГО ТИСКУ НА ҐРУНТ
- •8.3. ВИЗНАЧЕННЯ ДРУГОГО КРИТИЧНОГО ТИСКУ НА ҐРУНТ
- •8.4. ВПЛИВ РІЗНОМАНІТНИХ ФАКТОРІВ НА ХАРАКТЕР РУЙНУВАННЯ ОСНОВ І ГРАНИЧНИЙ ТИСК
- •8.5. СТІЙКІСТЬ УКОСІВ ҐРУНТУ
- •8.6. ВИЗНАЧЕННЯ ТИСКУ ҐРУНТІВ НА ОГОРОЖІ
- •9. ГРАНИЧНИЙ НАПРУЖЕНИЙ СТАН АНІЗОТРОПНИХ ОСНОВ
- •9.1. УМОВИ ГРАНИЧНОГО НАПРУЖЕНОГО СТАНУ АНІЗОТРОПНОГО ЗА ОПОРОМ ЗРУШЕННЮ ҐРУНТУ І РОЗРАХУНКОВА МОДЕЛЬ
- •9.2. ВИРІШЕННЯ ЗАДАЧ ДЛЯ АНІЗОТРОПНОЇ ЗА ОПОРОМ ЗРУШЕННЮ ОСНОВИ
- •9.3. ВИРІШЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАДАЧ ДЛЯ АНІЗОТРОПНОГО ЗА ОПОРОМ ЗРУШЕННЮ ҐРУНТУ.
- •10. ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ НЕЛІНІЙНОГО ДЕФОРМУВАННЯ ДЛЯ РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ МЕХАНІКИ ҐРУНТІВ
- •10.1. СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО НЕЛІНІЙНУ ДЕФОРМАТИВНІСТЬ ҐРУНТІВ
- •10.2. ТЕОРІЇ, ЯКІ ОПИСУЮТЬ НЕЛІНІЙНІ ДЕФОРМАЦІЇ ҐРУНТІВ
- •10.3. ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ УРАХУВАННЯ НЕЛІНІЙНОЇ ДЕФОРМАТИВНОСТІ ҐРУНТІВ У РОЗРАХУНКАХ ОСНОВ
- •10.4. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЧИСЛОВИХ МЕТОДІВ
- •10.5. ЧИСЛОВІ МЕТОДИ У ЗАДАЧАХ МЕХАНІКИ ҐРУНТІВ
- •10.6. ВИКОРИСТАННЯ РІШЕНЬ ТЕОРІЇ ФІЛЬТРАЦІЙНОЇ КОНСОЛІДАЦІЇ ҐРУНТІВ ДЛЯ ПРОГНОЗУ ОСІДАННЯ ОСНОВ У ЧАСІ
- •10.7. ПРИКЛАДНА ТЕОРІЯ ПОВЗУЧОСТІ ҐРУНТІВ У РОЗРАХУНКАХ ДЕФОРМАЦІЙ ОСНОВ У ЧАСІ
- •10.8. ПРОГНОЗ РОЗВИТКУ ДЕФОРМАЦІЙ ОСНОВИ З ЧАСОМ ЗА ДАНИМИ ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ ЗА НИМИ
- •11. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТІВ
- •11.1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТІВ ТА ЇХ ОПТИМАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
- •11.2. СТАНДАРТНИЙ МЕТОД УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТІВ
- •11.3. ДИНАМІЧНИЙ МЕТОД УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТІВ
- •11.4. ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТІВ
- •11.5. ВИЗНАЧЕННЯ ОПТИМАЛЬНИХ ХАРАКТЕРИСТИК УЩІЛЬНЕННЯ З УРАХУВАННЯМ ПАРАМЕТРІВ МЕХАНІЗМІВ ДЛЯ УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТУ
- •11.6. ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРИСТИК УЩІЛЬНЕННЯ ЗА УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРИВАЛОЇ МІЦНОСТІ ҐРУНТІВ
- •11.7. ОСОБЛИВОСТІ УТВОРЕННЯ В ҐРУНТІ УЩІЛЬНЕНИХ ЗОН
- •Частина третя
- •12. ПРИНЦИПИ ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ
- •12.2. ПРИНЦИПИ ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВ ЗА ГРАНИЧНИМИ СТАНАМИ
- •12.3. ВЗАЄМОДІЯ ФУНДАМЕНТІВ І ШТУЧНИХ ОСНОВ ІЗ ҐРУНТОМ, ЩО ЇХ ОТОЧУЄ
- •12.4. ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ
- •12.5. ЗАВДАННЯ ВАРІАНТНОСТІ ПРИ ПРОЕКТУВАННІ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ
- •12.6. ВИБІР ГЛИБИНИ ЗАКЛАДАННЯ ФУНДАМЕНТІВ
- •13. ФУНДАМЕНТИ ТА ШТУЧНІ ОСНОВИ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬ ІЗ ВИЙМАННЯМ ҐРУНТУ
- •13.1. КОНСТРУКЦІЇ ФУНДАМЕНТІВ НЕГЛИБОКОГО ЗАКЛАДАННЯ
- •13.2. РОЗРАХУНОК ФУНДАМЕНТІВ НЕГЛИБОКОГО ЗАКЛАДАННЯ ВІД ДІЇ ВЕРТИКАЛЬНОГО І ГОРИЗОНТАЛЬНОГО НАВАНТАЖЕННЯ
- •13.4. ФУНДАМЕНТИ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬСЯ З ВИКОРИСТАННЯМ БУРІННЯ
- •13.5. ОПУСКНІ КОЛОДЯЗІ І КЕСОНИ
- •13.6. ФУНДАМЕНТИ ТИПУ “СТІНА В ҐРУНТІ”
- •13.7. ПІЩАНІ І ҐРУНТОВІ ПОДУШКИ
- •14. ФУНДАМЕНТИ І ШТУЧНІ ОСНОВИ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬ БЕЗ ВИЙМАННЯ ҐРУНТУ
- •14.3. ВИЗНАЧЕННЯ НЕСУЧОЇ ЗДАТНОСТІ ПАЛЬ І ФУНДАМЕНТІВ
- •14.4. ОСОБЛИВОСТІ МАТЕМАТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ НАПРУЖЕНО-ДЕФОРМОВАНОГО СТАНУ ОСНОВ ПРИ ВЛАШТУВАННІ І РОБОТІ ФУНДАМЕНТІВ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬСЯ БЕЗ ВИЙМАННЯ ҐРУНТУ
- •14.5. ПРОЕКТУВАННЯ ФУНДАМЕНТІВ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬСЯ БЕЗ ВИЙМАННЯ ҐРУНТУ
- •14.6. РІЗНОВИДИ ШТУЧНИХ ОСНОВ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬ МЕТОДОМ УЩІЛЬНЕННЯ БЕЗ ВИЙМАННЯ ҐРУНТУ
- •15. ШТУЧНІ ОСНОВИ, ЯКІ УТВОРЮЮТЬ ЗА ДОПОМОГОЮ ФІЗИКО-ХІМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
- •15.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
- •15.2. ПОЛІПШЕННЯ ҐРУНТУ ОСНОВИ ЧЕРЕЗ НАГНІТАННЯ В’ЯЖУЧОЇ РЕЧОВИНИ
- •15.3. ТЕРМОЗАКРІПЛЕННЯ ҐРУНТІВ
- •15.4. ЕЛЕКТРОХІМІЧНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ҐРУНТІВ
- •16. ФУНДАМЕНТИ БУДІВЕЛЬ І СПОРУД У СКЛАДНИХ ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНИХ УМОВАХ
- •16.1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
- •16.2. ФУНДАМЕНТИ НА ЛЕСОВИХ ПРОСАДОЧНИХ ҐРУНТАХ
- •16.3. ФУНДАМЕНТИ НА ҐРУНТАХ, ЯКІ ЗДАТНІ ДО НАБУХАННЯ
- •16.4. ФУНДАМЕНТИ НА СЛАБКИХ ҐРУНТАХ
- •16.5. ФУНДАМЕНТИ НА НАСИПНИХ І НАМИВНИХ ҐРУНТАХ
- •16.6. ФУНДАМЕНТИ НА ЗАСОЛЕНИХ ҐРУНТАХ
- •16.7. ФУНДАМЕНТИ В УМОВАХ СЕЗОННОЇ І ВІЧНОЇ МЕРЗЛОТИ
- •16.8. ОСНОВИ І ФУНДАМЕНТИ В УМОВАХ ПІДТОПЛЕНИХ ТЕРИТОРІЙ
- •16.9. УЛАШТУВАННЯ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ НА ДІЛЯНКАХ, ПІД ЯКИМИ Є ПІДЗЕМНІ ВИРОБКИ
- •16.10. ФУНДАМЕНТИ В КАРСТОВИХ РАЙОНАХ
- •16.11. ПРОЕКТУВАННЯ ФУНДАМЕНТІВ В УМОВАХ ТЕХНОГЕННОГО ВПЛИВУ
- •16.12. ФУНДАМЕНТИ НА ЗСУВНИХ ТЕРИТОРІЯХ
- •17. ФУНДАМЕНТИ ПРИ ДИНАМІЧНИХ ВПЛИВАХ
- •17.1. ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІЧНИХ ВПЛИВІВ НА СПОРУДИ І ҐРУНТОВІ ОСНОВИ
- •17.2. ТИПИ ФУНДАМЕНТІВ ПІД МАШИНИ Й ОБЛАДНАННЯ З ДИНАМІЧНИМИ НАВАНТАЖЕННЯМИ
- •17.3. РОЗРАХУНКИ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ ПРИ ДИНАМІЧНИХ НАВАНТАЖЕННЯХ
- •17.6. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЕКТУВАННЯ СЕЙСМОСТІЙКИХ ФУНДАМЕНТІВ І СПОРУД
- •18.1 ВЗАЄМОДІЯ ФУНДАМЕНТІВ З ОСНОВОЮ
- •18.2. МЕТОДИ ВРАХУВАННЯ СПІЛЬНОЇ РОБОТИ СИСТЕМИ “ОСНОВА–ФУНДАМЕНТ–БУДІВЛЯ”
- •18.3. РОЗРАХУНКОВІ МОДЕЛІ ҐРУНТОВОЇ ОСНОВИ
- •18.4. КОЕФІЦІЄНТИ ЖОРСТКОСТІ ОСНОВИ ПРИ НЕРІВНОМІРНОМУ СТИСКУ І ЗРУШЕННІ. КОЕФІЦІЄНТИ ЖОРСТКОСТІ ПАЛЬОВИХ ОСНОВ. КОЕФІЦІЄНТИ ЖОРСТКОСТІ ПРОСАДОЧНОЇ ОСНОВИ. РЕОЛОГІЧНІ КОЕФІЦІЄНТИ ЖОРСТКОСТІ
- •18.5. РОЗРАХУНОК БАЛОК І ПЛИТ НА ДЕФОРМОВАНІЙ ОСНОВІ
- •18.6. РОЗРАХУНОК РАМ НА ДЕФОРМОВАНІЙ ОСНОВІ
- •18.7. КОНТИНУАЛЬНІ КІНЦЕВО-ЕЛЕМЕНТНІ РОЗРАХУНКОВІ СХЕМИ ФУНДАМЕНТІВ І СПОРУД НА ДЕФОРМОВАНІЙ ОСНОВІ.
- •19. ОСНОВИ НАДІЙНОСТІ ТА ЕКОНОМІЧНОСТІ ФУНДАМЕНТОБУДУВАННЯ
- •19.1. ЧИННИКИ ТЕОРІЇ НАДІЙНОСТІ СИСТЕМИ “ОСНОВА – ФУНДАМЕНТ – СПОРУДА”
- •19.2. РОЗРАХУНОК ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ НА НАДІЙНІСТЬ ТА ВИКОРИСТАННЯ ХАРАКТЕРИСТИК НАДІЙНОСТІ В ПРАКТИЦІ ЇХ ПРОЕКТУВАННЯ
- •19.3. ПРИЧИНИ ЗНИЖЕННЯ І ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДІЙНОСТІ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ
- •19.4. МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РІЗНОВИДІВ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ
- •19.5. ЕКОНОМІЯ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ ПРИ ПРОЕКТУВАННІ І ВЛАШТУВАННІ ОСНОВ ТА ФУНДАМЕНТІВ
- •19.6. ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПРИ ВЛАШТУВАННІ ФУНДАМЕНТІВ
- •Список рекомендованої літератури
Рис. 6.2. Аварія Трансконського елеватора в Канаді при однобічному кра- |
|
|
|||
йовому осіданні 8,4 м в умовах повної втрати стійкості його основи |
|
|
|||
(III фаза – випинання) |
|
|
|
|
|
фічний характер. Відбувається руйнування основи, фундамент та надземні |
|||||
конструкції зазнають аварійних деформацій. У багатьох випадках при ексцент- |
|||||
ричному прикладанні навантаження відбувається частковий поворот фундамен- |
|||||
ту та зміщення його вбік. Для великих ексцентриситетів можливе однобічне |
|||||
випирання ґрунту на поверхню і значний крен споруди. Класичним випадком |
|||||
цієї фази напруженого стану основи є аварія Трансконського елеватора в Канаді |
|||||
(рис. 6.2). |
|
0,20,45 |
5 |
A , м |
|
Розглянемо й важливе для |
0 |
||||
|
|
|
|||
практики питання залежності осі- |
|
|
|
|
|
дання від розмірів штампа. На гра- |
|
|
|
|
|
фіку залежності осідання від роз- |
|
|
|
|
|
мірів штампа при однаковому тис- |
|
S |
|
|
|
кові (рис. 6.3) В. О. Вєсєлов виді- |
|
|
|
||
лив три ділянки: першу для малих |
|
Рис. 6.3. Залежність осідання від розмірів |
|||
штампів площею А≤400 см2 – де- |
|
штампу при однаковому тискові |
|
|
|
формація відбувається переважно за рахунок випирання ґрунту з-під штампа; |
|||||
другу для штампів площею А=400-2000 см2; третю для штампів площею А≥2000 |
|||||
см2 – деформації зумовлені, головним чином, ущільненням ґрунтів. Для штам- |
|||||
пів площею до 10-15 м2, а іноді й більше на третій ділянці осідання можна вва- |
|||||
жати пропорційним площі фундаменту. |
|
|
|||
Якщо в межах третьої ділянки процес руйнування ґрунту під вузьким і |
|||||
широким фундаментами прийняти однаковим, то міцність основи останнього |
|||||
буде більшою, бо в процес зрушень залучається більший об’єм ґрунту, й крити- |
|||||
чному тискові буде відповідати більша величина абсолютного осідання. |
|
|
6.3. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО РОЗПОДІЛ НАПРУГ І ДЕФОРМАЦІЙ У ТОЧЦІ МАСИВУ ҐРУНТУ
Тиск від навантаження, прикладеного до ґрунтового масиву, наприклад, через підошву фундаменту чи бічну поверхню та вістря палі, передається в
153
а
σ
А В
1 |
2 |
Рис. 6.4. Схема розподілу напруг:
а – між частинками ґрунту; б – в елементарному об’ємі ґрунту; в – у вигляді шарового тензора та г – девіатора напруг; 1 – фактичні напруги у частинках ґрунту; 2 – середня величина напруг у ґрунті
б |
z |
|
в |
z |
г |
z |
|
|
σz |
|
|
σm |
|
σz-σm |
|
|
τyz |
τxzτzx |
|
|
|
τyz |
τxzτzx |
|
τzy |
σx |
|
σm |
|
τzy |
σx-σm |
|
τxy |
τyx |
|
σm |
|
τxy |
τyx |
|
σy |
|
x |
x |
σy-σm |
x |
|
y |
|
|
y |
|
y |
|
|
ґрунті частинками або структурними агрегатами через точки контакту, розподіляючись за глибиною на все більшу площу. Напруги при цьому зменшуються. Відбувається процес розсіювання або затухання напруг за глибиною й з віддаленням в сторони. Напруги σ в окремих частинках і міжчастинкових зв’язках у межах якого-небудь виділеного перерізу, зокрема АВ на рис. 6.4, а, можуть бути більшими, ніж їх міцність, і спричиняти руйнування. При розгляді напруженого стану масиву ґрунту подібну місцеву концентрацію напруги, на яку може суттєво впливати просторове розташування окремих часток і зв’язків між ними, умовно не враховують (окрім моделей дискретного середовища, що описані в п. 6.4). Вважають, що вона не впливає на стійкість масиву в цілому.
Для обґрунтування цього введено поняття елементарного об’єму ґрунту, тобто такого його об’єму, лінійний розмір якого в багато разів перевищує лінійний розмір частинок або агрегатів, котрі складають цей ґрунт. Тоді, на відміну від суцільного середовища, для оцінювання напруг у ґрунтах, що є дисперсними системами, реальні сили, які діють на окремі ґрунтові частинки, замінюють уявними силами, розподіленими по всьому елементарному об’єму, в тому числі й у проміжках між частинками. Значення цих сил, віднесених до одиниці площі перерізу цього об’єму умовно приймають за значення напруг у ґрунті (див., наприклад, лінію 2 на рис. 6.4, а).
Крім того, розміри зразка ґрунту для експериментальних визначень характеристик його механічних властивостей у припущенні суцільності матеріалу
` |
154 |
повинні бути значно більше від лінійного розміру елементарного об’єму ґрунту. Використання апарату механіки суцільного середовища для розрахунків напруг і деформацій у масиві ґрунту виявляється справедливим лише у випадках, коли розміри масиву та розміри ділянок, через які передаються навантаження на масив, значно більше від розміру елементарного об’єму ґрунту.
За підрахунками професора З. Г. Тер-Мартиросяна, у більшості випадків для піщаних і глинистих ґрунтів ці умови завжди виконуються. 1 см3 піску середньої крупності містить близько 50 тис. окремих частинок. Отже, ділянки, яких стосуються напруги й деформації, будуть мати розміри менше ніж 1 см, а зразок для випробування ґрунту, щоб неоднорідність окремих частинок не впливала на його властивості, може мати розміри в декілька сантиметрів. З іншого боку, при ширині фундаменту, наприклад 1 м, точність визначення напруг і деформацій в основі, складеній такими пісками, достатня для інженерних розрахунків.
Мірою кількісної оцінки напружено-деформованого стану (НДС) масиву ґрунтів є напруги, деформації та переміщення, що виникають у ньому від дії зовнішніх (навантаження від споруд) і внутрішніх (власна вага ґрунтів) сил. Ці поняття відповідають загальним визначенням механіки суцільного середовища.
У системі прямокутних координат напружений стан елементарного об’єму ґрунту можна схарактеризувати сукупністю діючих у ньому напруг (рис. 6.4, б): σz – вертикальна нормальна напруга, що діє у напрямі осі z; σy – горизонтальна нормальна напруга, що діє у напрямі осі y; σx – горизонтальна нормальна напруга, що діє у напрямі осі x; τxy, τyx – дотичні напруги, що діють по гранях, паралельних осі z, однакові між собою відповідно до правила “парності напруг” (τxy=τyx); τzx, τxz – однакові між собою дотичні напруги, що діють по гранях, паралельних осі y (τzx=τxz); τyz, τzy – однакові між собою дотичні напруги, що діють по гранях, паралельних осі x (τyz=τzy). Оскільки ґрунти, як правило, дуже погано працюють на розтягання, в механіці ґрунтів на відміну від механіки суцільного середовища стискаючі напруги приймають зі знаком “плюс”, а розтягаючі – зі знаком “мінус”.
|
а) |
z |
б) |
z |
|
|
dz |
z |
|
|
|
γxy |
x |
dx |
|
|
|
|||
z |
|
|
|
|
||
ε |
γzx |
|
|
|
|
|
|
|
|
γyz |
|
|
|
|
dz |
|
|
|
|
|
|
x |
y |
|
|
|
|
|
x |
z |
|
|
||
|
z |
|
y |
|
||
εydy |
εxdx |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
y |
dy |
|
|
|
γyx |
x |
|
|
|
γzy |
|
||
|
|
γxz |
|
|
||
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
x |
y |
|
|
|
|
Рис. 6.5. Компоненти деформацій: |
|
y |
|
||
|
а – лінійні деформації; б – кутові деформації |
|
|
|
155
Деформований стан елементарного об’єму ґрунту визначають компоненти: три лінійні деформації (характеризують відносні подовження ребер елементарного паралелепіпеда) εx, εy, εz (рис. 6.5, а), три пари взаємно рівних кутових деформацій (відносних зрушень – характеризують зміни кутів між гранями па-
ралелепіпеда) γxy=γyx, γyz=γzy, γzx=γxz (рис. 6.5, б) та переміщення – u, v, w. У механіці ґрунтів звичайно позитивними лінійними деформаціями вважають укоро-
чення (для кутових деформацій – зменшення кута між позитивним напрямом осей), а негативними – подовження (для кутових деформацій – збільшення кута між позитивним напрямом осей).
Математичний апарат для описування НДС твердого тіла докладно в технічних ВНЗ вивчають у курсі теоретичної механіки (для тих, хто цікавиться ми рекомендуємо, наприклад, книги: Седов Л. И. Механика сплошной среды. – М.: Физматгиз, 1970; Ильюшин А. А. Пластичность. – М.: Изд-во АН СССР, 1963; Вялов С. С. Реологические основы механики грунтов. – М.: Высш. школа, 1978). Нижче розглянуті лише деякі положення цього апарату.
Дев’ять величин, що характеризують напружений стан елементарного об’єму ґрунту, утворюють так званий тензор напруг (6.1) і називаються його компонентами:
Tσ = |
σ x |
τxy |
τxz |
. |
(6.1) |
τ yx |
σ y |
τ yz |
|||
|
τzx |
τzy |
σ z |
|
|
За аналогією тензор деформацій характеризується матрицею
|
εx |
1/ 2γ xy |
1 / 2γ xz |
. |
(6.2) |
Tε = |
1 / 2γ yx |
ε y |
1/ 2γ yz |
||
|
1/ 2γ zx |
1 / 2γ zy |
εz |
|
|
Величини (6.1) та (6.2) співвіднесені із системою координат x, y, z і призміні її теж змінюються. Однак напружений стан у точці масиву як фізичний об’єкт, звичайно, не може залежати від довільної системи координат, і тому повинен мати характеристики, не залежні від неї, тобто інваріантні по відношенню до системи координат. До інваріантних характеристик напруженого стану належать, зокрема, головні площадки й головні напруги, які можна вказати для будь-якого тензора напруг. Три головні взаємно перпендикулярні площадки характерні тим, що за ними діють лише нормальні напруги, а дотичні відсутні. При цьому завжди приймають, що σ1≥σ2≥σ3. Знаючи головні нормальні напруги, можна визначити й головні дотичні напруги, що діють за площадками, на яких вони досягають найбільших значень:
τ1 =(σ2 −σ3 ) / 2 ; τ2 =(σ3 −σ1 ) / 2 ; τ1 =(σ1 −σ2 ) / 2 . |
(6.3) |
Загальний напружений чи деформований стан у точці масиву ґрунту можливо розділити на дві складові. Зокрема, загальний напружений стан (або тензор напруг) (рис. 6.4, б) виражають через суму гідростатичного напруженого стану (чи шаровий тензор), що викликає зміну лише об’єму ґрунту (рис. 6.4, в), та девіаторного напруженого стану (девіатор напруг), що змінює лише його форму (рис. 6.4, г). Аналогічно можна розподілити й загальний деформований стан у точці масиву ґрунту. Це дозволяє використовувати для прогнозу поведінки ґрунту інваріантні характеристики його НДС:
- середню нормальну (гідростатичну) напругу σm, яка викликає лише зміну об’єму вирізаного з масиву паралелепіпеда; відповідну йому середню лінійну деформацію εm і загальну об’ємну деформацію εv, котрі дорівнюють
σm = |
1 (σ x +σ y +σ z ) = |
1 |
(σ1 +σ2 +σ3 ) ; |
(6.4) |
|
|
3 |
|
3 |
|
|
εm = 1 |
(εx + ε y + εz ) = |
1 |
(ε1 + ε2 + ε3 ); |
(6.5) |
|
|
3 |
|
3 |
|
|
` |
|
|
|
|
156 |
εv = 3εm ; |
(6.6) |
- інтенсивність дотичних напруг τi – комбінацію напруг, наслідком дії яких є лише зміна форми елементарного паралелепіпеда, що характеризується інтенсивністю деформацій зрушень γi, де
|
τi = |
1 |
(σ x −σ y )2 |
+(σ y −σ z )2 +(σ z −σ x )2 + 6(τ xy2 +τ yz2 +τ zx2 ) = |
|
||||||
|
|
|
6 |
= 1 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
(σ1 −σ2 )2 |
+(σ2 −σ3 )2 +(σ3 −σ1 )2 ; |
|
(6.7) |
||||
|
|
|
|
6 |
|
|
|
|
|
|
|
|
γ i = |
2 |
(εx −ε y )2 |
+(ε y −εz )2 +(εz −εx )2 + 3 |
(γ xy2 +γ yz2 |
+γ zx2 ) = |
|
||||
|
|
|
3 |
|
|
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
|
= |
2 (ε1 −ε2 )2 |
+(ε2 −ε3 )2 +(ε3 −ε1 )2 . |
|
(6.8) |
|||
|
|
|
|
|
3 |
|
|
|
|
|
|
Наведені інваріанти напруг і деформацій використовують при представленні резуль- |
|||||||||||
татів експериментів, для складання ряду розрахункових моделей ґрунтів. |
|
||||||||||
Якщо |
навантаження |
|
|
+∞ |
|
|
|
||||
розподілене |
|
за |
смугою |
а |
|
б |
|
|
|||
(теоретично |
нескінченної |
|
|
|
|
|
|
||||
довжини), то |
така задача |
|
|
|
|
|
ℓ |
||||
має назву двовимірної або |
P |
|
|
P |
|
||||||
|
|
|
|
||||||||
плоскої (рис. 6.6, а). У |
-∞ |
b |
x |
|
b |
x |
|||||
цьому |
випадку |
складові |
y |
||||||||
напруг змінюються лише в |
y |
z |
|
z |
|
||||||
напрямках двох координа- |
|
|
|
|
|||||||
|
Рис. 6.6. Схеми навантажень для: |
|
|||||||||
тних осей, зберігаючи пос- |
|
|
|||||||||
тійне |
значення в |
напрямі |
|
а – плоскої задачі; б – просторової задачі |
|
||||||
|
|
|
|
|
|
однієї. У випадку дії навантаження, розподіленого за площадкою обмежених розмірів в усіх напрямах, напружений стан масиву характеризується зміною складових напруг у напрямах трьох координатних осей. На відміну від плоскої тривимірну задачу в механіці суцільного середовища називають просторо-
вою(рис. 6.6, б).
У класичній механіці ґрунтів для визначення напруг і деформацій застосовують теорію лінійно деформованого середовища. Для використання її висновків до будь-якого тіла необхідне додержання лінійної залежності між напругами та деформаціями, або підпорядкування матеріалу тіла математичній залежності, аналогічній закону Гука. При цьому наявність властивості пружних тіл повністю відновлювати свою форму після розвантаження не обов’язкова, якщо тільки мова йде про одноразове навантаження. У теорії лінійно деформованого середовища використовують математичні залежності теорії пружності, але, на відміну від останньої, в ній розглядають непружні, лінійно деформовані тіла при їх одноразовому навантаженні. Для використання у класичній механіці ґрунтів апробованих розв’язань приймають деякі припущення й обмеження, як-от: розрахунки ведуть лише в інтервалі навантажень, у межах котрих ґрунт можна вважати лінійно деформованим, а також вважають ґрунт за суцільне, однорідне та ізотропне середовище. Не відображає теорія пружності й деформації ґрунтів у часі.
157