- •Передмова
- •Вступ
- •Частина перша
- •1. ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО ЗЕМЛЮ. МІНЕРАЛИ І ГІРСЬКІ ПОРОДИ
- •1.1. ЗЕМЛЯ У СВІТОВОМУ ПРОСТОРІ, ЇЇ ПОХОДЖЕННЯ І БУДОВА
- •1.2. МІНЕРАЛИ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ І ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ
- •1.3. ГІРСЬКІ ПОРОДИ, ЇХ ПОХОДЖЕННЯ ТА ВІДМІТНІ ОЗНАКИ
- •1.4. ВІК ГІРСЬКИХ ПОРІД І ШКАЛА ГЕОЛОГІЧНОГО ЧАСУ
- •2. ГЕОЛОГІЧНІ ТА ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ
- •2.2. РУХИ ЗЕМНОЇ КОРИ ТА ДИСЛОКАЦІЇ
- •2.3. МАГМАТИЗМ І ВУЛКАНИ
- •2.4. ЗЕМЛЕТРУСИ
- •2.5. ВИВІТРЮВАННЯ ТА ЕЛЮВІАЛЬНІ ВІДКЛАДИ
- •2.7. ГЕОЛОГІЧНА РОБОТА ЛЬОДОВИКІВ І ЛЬОДОВИКОВІ ВІДКЛАДИ
- •2.8. ГЕОЛОГІЧНА РОБОТА ВІТРУ ТА ЕОЛОВІ ВІДКЛАДИ
- •2.9. ГЕОЛОГІЧНА РОБОТА МОРЯ І МОРСЬКІ ВІДКЛАДИ
- •2.10. ВІДКЛАДИ ОЗЕР І БОЛІТ
- •2.11. ЧЕТВЕРТИННІ ТА КОРІННІ ВІДКЛАДИ
- •2.12. ПЛИВУНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗВЕДЕННЯ НА НИХ БУДІВЕЛЬ І СПОРУД
- •2.13. СУФОЗІЯ
- •2.14. КАРСТ
- •2.15. ЗСУВИ
- •3. ОСНОВИ ГІДРОГЕОЛОГІЇ
- •3.1. КРУГООБІГ ВОДИ В ПРИРОДІ
- •3.2. ПОХОДЖЕННЯ І ФОРМУВАННЯ ПІДЗЕМНИХ ВОД
- •3.3. ВИДИ ВОДИ В ПОРАХ ГІРСЬКИХ ПОРІД
- •3.4. ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, ХІМІЧНИЙ І БАКТЕРІАЛЬНИЙ СКЛАД ПІДЗЕМНИХ ВОД ТА ЇХ АГРЕСИВНІСТЬ
- •3.5. КЛАСИФІКАЦІЯ ПІДЗЕМНИХ ВОД
- •3.6. ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДЗЕМНИХ ВОД
- •3.7. РУХ ВОДИ В ГІРСЬКИХ ПОРОДАХ
- •3.8. РОЗРАХУНОК ВИТРАТ ПОТОКУ ҐРУНТОВИХ ВОД ТА ПРИПЛИВУ ВОДИ ДО ВОДОЗАБІРНИХ СПОРУД
- •3.9. ВЗАЄМОДІЯ СВЕРДЛОВИН І ОРГАНІЗАЦІЯ ВОДОЗНИЖЕННЯ
- •3.10. ГІДРОГЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
- •3.11. ЗАПАСИ ПІДЗЕМНИХ ВОД ТА ЇХ ОХОРОНА
- •4. ОСНОВИ ҐРУНТОЗНАВСТВА
- •4.1. СКЛАДОВІ КОМПОНЕНТИ ТА СТРУКТУРНІ ЗВ’ЯЗКИ ҐРУНТІВ
- •4.2. ФІЗИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ҐРУНТІВ
- •4.3. КЛАСИФІКАЦІЯ ҐРУНТІВ
- •4.4. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕХАНІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ҐРУНТІВ
- •4.5. СТИСЛИВІСТЬ ҐРУНТІВ, ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРИСТИК СТИСЛИВОСТІ. ЗАКОН УЩІЛЬНЕННЯ
- •4.6. МІЦНІСТЬ ҐРУНТІВ, ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРИСТИК МІЦНОСТІ. ЗАКОН КУЛОНА
- •4.7. ВИЗНАЧЕННЯ РОЗРАХУНКОВИХ ХАРАКТЕРИСТИК ФІЗИКО-МЕХАНІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ҐРУНТІВ
- •4.8. ЗВ’ЯЗОК МІЖ ФІЗИЧНИМИ ТА МЕХАНІЧНИМИ ХАРАКТЕРИСТИКАМИ ҐРУНТІВ
- •4.9. ДИЛАТАНСІЯ ҐРУНТУ
- •4.10. АНІЗОТРОПІЯ ҐРУНТУ
- •4.11. РЕОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ҐРУНТІВ
- •4.12. ДИНАМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ҐРУНТІВ
- •5. ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
- •5.1. СКЛАД І ОБ’ЄМ ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
- •5.2. ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА РЕКОГНОСЦИРОВКА
- •5.3. ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА ЗЙОМКА
- •5.4. ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА РОЗВІДКА
- •5.5. ГІРСЬКІ ТА БУРОВІ ВИРОБКИ
- •5.6. ПОЛЬОВІ ДОСЛІДНІ РОБОТИ
- •5.7. ЛАБОРАТОРНІ РОБОТИ
- •5.8. ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА
- •5.9. КАМЕРАЛЬНІ РОБОТИ
- •5.10. ОСОБЛИВОСТІ ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У РАЙОНАХ РОЗВИТКУ НЕБЕЗПЕЧНИХ ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
- •5.11. ВИКОРИСТАННЯ ГЕОФІЗИЧНИХ МЕТОДІВ
- •Частина друга
- •6. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ МЕХАНІКИ ҐРУНТІВ
- •6.1. ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ҐРУНТ І РОЗВИТОК МЕХАНІКИ ҐРУНТІВ
- •6.2. ФАЗИ НАПРУЖЕНОГО СТАНУ ҐРУНТУ
- •6.3. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО РОЗПОДІЛ НАПРУГ І ДЕФОРМАЦІЙ У ТОЧЦІ МАСИВУ ҐРУНТУ
- •6.4. МОДЕЛІ, ЩО ОПИСУЮТЬ СТАН ҐРУНТУ
- •7.2. РОЗПОДІЛ НАПРУГ ВІД ВЛАСНОЇ ВАГИ ҐРУНТУ
- •7.3. РОЗПОДІЛ НАПРУГ ПО ПІДОШВІ ФУНДАМЕНТІВ
- •7.4. МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ НАПРУГ У ҐРУНТАХ
- •7.5. ВИДИ ДЕФОРМАЦІЙ ҐРУНТІВ І ПРИЧИНИ, ЯКІ ЇХ ЗУМОВЛЮЮТЬ
- •7.6. ВИЗНАЧЕННЯ ОСІДАННЯ ШАРУ ҐРУНТУ ПРИ СУЦІЛЬНОМУ НАВАНТАЖЕННІ (ОСНОВНА ЗАДАЧА)
- •7.7. ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ОСІДАНЬ ОСНОВИ
- •7.8. УРАХУВАННЯ ВПЛИВУ ЗАВАНТАЖЕННЯ СУСІДНІХ ФУНДАМЕНТІВ
- •8. ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОГО НАПРУЖЕНОГО СТАНУ ҐРУНТІВ І ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ
- •8.1. РІВНЯННЯ ГРАНИЧНОЇ РІВНОВАГИ ДЛЯ СИПУЧИХ ТА ЗВ’ЯЗНИХ ҐРУНТІВ
- •8.2. ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРШОГО КРИТИЧНОГО ТИСКУ НА ҐРУНТ
- •8.3. ВИЗНАЧЕННЯ ДРУГОГО КРИТИЧНОГО ТИСКУ НА ҐРУНТ
- •8.4. ВПЛИВ РІЗНОМАНІТНИХ ФАКТОРІВ НА ХАРАКТЕР РУЙНУВАННЯ ОСНОВ І ГРАНИЧНИЙ ТИСК
- •8.5. СТІЙКІСТЬ УКОСІВ ҐРУНТУ
- •8.6. ВИЗНАЧЕННЯ ТИСКУ ҐРУНТІВ НА ОГОРОЖІ
- •9. ГРАНИЧНИЙ НАПРУЖЕНИЙ СТАН АНІЗОТРОПНИХ ОСНОВ
- •9.1. УМОВИ ГРАНИЧНОГО НАПРУЖЕНОГО СТАНУ АНІЗОТРОПНОГО ЗА ОПОРОМ ЗРУШЕННЮ ҐРУНТУ І РОЗРАХУНКОВА МОДЕЛЬ
- •9.2. ВИРІШЕННЯ ЗАДАЧ ДЛЯ АНІЗОТРОПНОЇ ЗА ОПОРОМ ЗРУШЕННЮ ОСНОВИ
- •9.3. ВИРІШЕННЯ ПРАКТИЧНИХ ЗАДАЧ ДЛЯ АНІЗОТРОПНОГО ЗА ОПОРОМ ЗРУШЕННЮ ҐРУНТУ.
- •10. ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ НЕЛІНІЙНОГО ДЕФОРМУВАННЯ ДЛЯ РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ МЕХАНІКИ ҐРУНТІВ
- •10.1. СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО НЕЛІНІЙНУ ДЕФОРМАТИВНІСТЬ ҐРУНТІВ
- •10.2. ТЕОРІЇ, ЯКІ ОПИСУЮТЬ НЕЛІНІЙНІ ДЕФОРМАЦІЇ ҐРУНТІВ
- •10.3. ПРАКТИЧНІ МЕТОДИ УРАХУВАННЯ НЕЛІНІЙНОЇ ДЕФОРМАТИВНОСТІ ҐРУНТІВ У РОЗРАХУНКАХ ОСНОВ
- •10.4. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЧИСЛОВИХ МЕТОДІВ
- •10.5. ЧИСЛОВІ МЕТОДИ У ЗАДАЧАХ МЕХАНІКИ ҐРУНТІВ
- •10.6. ВИКОРИСТАННЯ РІШЕНЬ ТЕОРІЇ ФІЛЬТРАЦІЙНОЇ КОНСОЛІДАЦІЇ ҐРУНТІВ ДЛЯ ПРОГНОЗУ ОСІДАННЯ ОСНОВ У ЧАСІ
- •10.7. ПРИКЛАДНА ТЕОРІЯ ПОВЗУЧОСТІ ҐРУНТІВ У РОЗРАХУНКАХ ДЕФОРМАЦІЙ ОСНОВ У ЧАСІ
- •10.8. ПРОГНОЗ РОЗВИТКУ ДЕФОРМАЦІЙ ОСНОВИ З ЧАСОМ ЗА ДАНИМИ ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ ЗА НИМИ
- •11. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТІВ
- •11.1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТІВ ТА ЇХ ОПТИМАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
- •11.2. СТАНДАРТНИЙ МЕТОД УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТІВ
- •11.3. ДИНАМІЧНИЙ МЕТОД УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТІВ
- •11.4. ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТІВ
- •11.5. ВИЗНАЧЕННЯ ОПТИМАЛЬНИХ ХАРАКТЕРИСТИК УЩІЛЬНЕННЯ З УРАХУВАННЯМ ПАРАМЕТРІВ МЕХАНІЗМІВ ДЛЯ УЩІЛЬНЕННЯ ҐРУНТУ
- •11.6. ВИЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРИСТИК УЩІЛЬНЕННЯ ЗА УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРИВАЛОЇ МІЦНОСТІ ҐРУНТІВ
- •11.7. ОСОБЛИВОСТІ УТВОРЕННЯ В ҐРУНТІ УЩІЛЬНЕНИХ ЗОН
- •Частина третя
- •12. ПРИНЦИПИ ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ
- •12.2. ПРИНЦИПИ ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВ ЗА ГРАНИЧНИМИ СТАНАМИ
- •12.3. ВЗАЄМОДІЯ ФУНДАМЕНТІВ І ШТУЧНИХ ОСНОВ ІЗ ҐРУНТОМ, ЩО ЇХ ОТОЧУЄ
- •12.4. ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ
- •12.5. ЗАВДАННЯ ВАРІАНТНОСТІ ПРИ ПРОЕКТУВАННІ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ
- •12.6. ВИБІР ГЛИБИНИ ЗАКЛАДАННЯ ФУНДАМЕНТІВ
- •13. ФУНДАМЕНТИ ТА ШТУЧНІ ОСНОВИ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬ ІЗ ВИЙМАННЯМ ҐРУНТУ
- •13.1. КОНСТРУКЦІЇ ФУНДАМЕНТІВ НЕГЛИБОКОГО ЗАКЛАДАННЯ
- •13.2. РОЗРАХУНОК ФУНДАМЕНТІВ НЕГЛИБОКОГО ЗАКЛАДАННЯ ВІД ДІЇ ВЕРТИКАЛЬНОГО І ГОРИЗОНТАЛЬНОГО НАВАНТАЖЕННЯ
- •13.4. ФУНДАМЕНТИ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬСЯ З ВИКОРИСТАННЯМ БУРІННЯ
- •13.5. ОПУСКНІ КОЛОДЯЗІ І КЕСОНИ
- •13.6. ФУНДАМЕНТИ ТИПУ “СТІНА В ҐРУНТІ”
- •13.7. ПІЩАНІ І ҐРУНТОВІ ПОДУШКИ
- •14. ФУНДАМЕНТИ І ШТУЧНІ ОСНОВИ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬ БЕЗ ВИЙМАННЯ ҐРУНТУ
- •14.3. ВИЗНАЧЕННЯ НЕСУЧОЇ ЗДАТНОСТІ ПАЛЬ І ФУНДАМЕНТІВ
- •14.4. ОСОБЛИВОСТІ МАТЕМАТИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ НАПРУЖЕНО-ДЕФОРМОВАНОГО СТАНУ ОСНОВ ПРИ ВЛАШТУВАННІ І РОБОТІ ФУНДАМЕНТІВ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬСЯ БЕЗ ВИЙМАННЯ ҐРУНТУ
- •14.5. ПРОЕКТУВАННЯ ФУНДАМЕНТІВ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬСЯ БЕЗ ВИЙМАННЯ ҐРУНТУ
- •14.6. РІЗНОВИДИ ШТУЧНИХ ОСНОВ, ЯКІ ВИГОТОВЛЯЮТЬ МЕТОДОМ УЩІЛЬНЕННЯ БЕЗ ВИЙМАННЯ ҐРУНТУ
- •15. ШТУЧНІ ОСНОВИ, ЯКІ УТВОРЮЮТЬ ЗА ДОПОМОГОЮ ФІЗИКО-ХІМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ
- •15.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
- •15.2. ПОЛІПШЕННЯ ҐРУНТУ ОСНОВИ ЧЕРЕЗ НАГНІТАННЯ В’ЯЖУЧОЇ РЕЧОВИНИ
- •15.3. ТЕРМОЗАКРІПЛЕННЯ ҐРУНТІВ
- •15.4. ЕЛЕКТРОХІМІЧНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ҐРУНТІВ
- •16. ФУНДАМЕНТИ БУДІВЕЛЬ І СПОРУД У СКЛАДНИХ ІНЖЕНЕРНО-ГЕОЛОГІЧНИХ УМОВАХ
- •16.1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
- •16.2. ФУНДАМЕНТИ НА ЛЕСОВИХ ПРОСАДОЧНИХ ҐРУНТАХ
- •16.3. ФУНДАМЕНТИ НА ҐРУНТАХ, ЯКІ ЗДАТНІ ДО НАБУХАННЯ
- •16.4. ФУНДАМЕНТИ НА СЛАБКИХ ҐРУНТАХ
- •16.5. ФУНДАМЕНТИ НА НАСИПНИХ І НАМИВНИХ ҐРУНТАХ
- •16.6. ФУНДАМЕНТИ НА ЗАСОЛЕНИХ ҐРУНТАХ
- •16.7. ФУНДАМЕНТИ В УМОВАХ СЕЗОННОЇ І ВІЧНОЇ МЕРЗЛОТИ
- •16.8. ОСНОВИ І ФУНДАМЕНТИ В УМОВАХ ПІДТОПЛЕНИХ ТЕРИТОРІЙ
- •16.9. УЛАШТУВАННЯ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ НА ДІЛЯНКАХ, ПІД ЯКИМИ Є ПІДЗЕМНІ ВИРОБКИ
- •16.10. ФУНДАМЕНТИ В КАРСТОВИХ РАЙОНАХ
- •16.11. ПРОЕКТУВАННЯ ФУНДАМЕНТІВ В УМОВАХ ТЕХНОГЕННОГО ВПЛИВУ
- •16.12. ФУНДАМЕНТИ НА ЗСУВНИХ ТЕРИТОРІЯХ
- •17. ФУНДАМЕНТИ ПРИ ДИНАМІЧНИХ ВПЛИВАХ
- •17.1. ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІЧНИХ ВПЛИВІВ НА СПОРУДИ І ҐРУНТОВІ ОСНОВИ
- •17.2. ТИПИ ФУНДАМЕНТІВ ПІД МАШИНИ Й ОБЛАДНАННЯ З ДИНАМІЧНИМИ НАВАНТАЖЕННЯМИ
- •17.3. РОЗРАХУНКИ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ ПРИ ДИНАМІЧНИХ НАВАНТАЖЕННЯХ
- •17.6. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЕКТУВАННЯ СЕЙСМОСТІЙКИХ ФУНДАМЕНТІВ І СПОРУД
- •18.1 ВЗАЄМОДІЯ ФУНДАМЕНТІВ З ОСНОВОЮ
- •18.2. МЕТОДИ ВРАХУВАННЯ СПІЛЬНОЇ РОБОТИ СИСТЕМИ “ОСНОВА–ФУНДАМЕНТ–БУДІВЛЯ”
- •18.3. РОЗРАХУНКОВІ МОДЕЛІ ҐРУНТОВОЇ ОСНОВИ
- •18.4. КОЕФІЦІЄНТИ ЖОРСТКОСТІ ОСНОВИ ПРИ НЕРІВНОМІРНОМУ СТИСКУ І ЗРУШЕННІ. КОЕФІЦІЄНТИ ЖОРСТКОСТІ ПАЛЬОВИХ ОСНОВ. КОЕФІЦІЄНТИ ЖОРСТКОСТІ ПРОСАДОЧНОЇ ОСНОВИ. РЕОЛОГІЧНІ КОЕФІЦІЄНТИ ЖОРСТКОСТІ
- •18.5. РОЗРАХУНОК БАЛОК І ПЛИТ НА ДЕФОРМОВАНІЙ ОСНОВІ
- •18.6. РОЗРАХУНОК РАМ НА ДЕФОРМОВАНІЙ ОСНОВІ
- •18.7. КОНТИНУАЛЬНІ КІНЦЕВО-ЕЛЕМЕНТНІ РОЗРАХУНКОВІ СХЕМИ ФУНДАМЕНТІВ І СПОРУД НА ДЕФОРМОВАНІЙ ОСНОВІ.
- •19. ОСНОВИ НАДІЙНОСТІ ТА ЕКОНОМІЧНОСТІ ФУНДАМЕНТОБУДУВАННЯ
- •19.1. ЧИННИКИ ТЕОРІЇ НАДІЙНОСТІ СИСТЕМИ “ОСНОВА – ФУНДАМЕНТ – СПОРУДА”
- •19.2. РОЗРАХУНОК ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ НА НАДІЙНІСТЬ ТА ВИКОРИСТАННЯ ХАРАКТЕРИСТИК НАДІЙНОСТІ В ПРАКТИЦІ ЇХ ПРОЕКТУВАННЯ
- •19.3. ПРИЧИНИ ЗНИЖЕННЯ І ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДІЙНОСТІ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ
- •19.4. МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РІЗНОВИДІВ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ
- •19.5. ЕКОНОМІЯ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ ПРИ ПРОЕКТУВАННІ І ВЛАШТУВАННІ ОСНОВ ТА ФУНДАМЕНТІВ
- •19.6. ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ПРИ ВЛАШТУВАННІ ФУНДАМЕНТІВ
- •Список рекомендованої літератури
- непередбачені проектом випадки збільшення навантаження (іноді динамічних) на фундаменти у зв’язку з переобладнанням чи надбудовою споруд і будинків тощо.
19.2. РОЗРАХУНОК ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ НА НАДІЙНІСТЬ ТА ВИКОРИСТАННЯ ХАРАКТЕРИСТИК НАДІЙНОСТІ В ПРАКТИЦІ ЇХ ПРОЕКТУВАННЯ
За ступінь надійності (рівень надійності H) системи СФО доцільно приймати ймовірність P неможливості настання граничних станів протягом строку експлуатації споруди. Якщо ця ймовірність дорівнює одиниці, то система цілком надійна, якщо ж Н=0, то ненадійна.
У загальному вигляді
H = P(Y ≥ 0 ) = P(Y1 −Y2 ≥ 0 ), |
(19.6) |
де Y – сукупний фактор, що характеризує систему; Y1 – внутрішній фактор системи, під яким розуміють несучу здатність основи або граничну деформацію споруди; Y2 – зовнішній фактор, під котрим розуміють навантаження, осідання, крени тощо.
Наприклад, рівень надійності основ і фундаментів за осіданнями можна визначити за виразом
H = P( F ≥ 0 ) = P( Su − S ), |
(19.7) |
де F – функція ризику цього граничного стану, яка означає ймовірність того, що |
|
функція ризику не виходить за межі граничних станів. |
|
Для визначення рівня надійності за співвідношенням (19.6) |
необхідно |
знати закони розподілу випадкових величин Y1 та Y2. Ці закони можна визначити за методами теорії ймовірності, вивчивши попередньо статистичні закони розподілу випадкових величин (факторів, які визначають несучу здатність, деформації тощо). Чим більше факторів експериментально досліджено, тим об’єктивнішою буде оцінка надійності основ і фундаментів. Якщо буде встановлено, що чинник Y відповідає нормальному законові розподілу, то вираз (19.6) приймає вигляд (Єрмолаєв М. Н., Міхєєв В. В., 1976):
H = 0,5[1+ F(1/ vy )] , |
(19.8) |
де F(1/νy) – інтеграл імовірності (функція Лапласа), значення якого наведені в таблицях математичної статистики; νy – коефіцієнт варіації випадкової величи-
ни (Y1-Y2):
vy =σ y / my , |
(19.9) |
де σy – середньоквадратичне відхилення величини (Y1-Y2); my – математичне очікування випадкової величини Y, що відповідає найімовірнішому її значенню.
Отже для визначення рівня надійності основ і фундаментів слід знати my та σy, які встановлюють через відповідні чисельні характеристики факторів Y1 і Y2 за формулами:
my = my |
− my ; |
(19.10) |
||
1 |
2 |
|
|
|
σ y = |
σ y2 |
+σ y2 |
. |
(19.11) |
1 |
2 |
|
|
542
Величина, зворотна коефіцієнту варіації випадкової величини (Y1-Y2), має назву “характеристики безпеки”:
|
1 |
|
|
|
my |
|
|
|
my − my |
|
|||||||
u = |
|
|
= |
|
|
|
= |
|
1 |
2 |
|
. |
(19.12) |
||||
vy |
|
σ |
|
|
|
|
|
|
|
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
σ y2 |
+σ y2 |
|
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1 |
2 |
|
|
|
|||
Коефіцієнт запасу (або коефіцієнт надійності) в роботі основ і фундамен- |
|||||||||||||||||
тів при їх розрахунку за будь-яким граничним станом дорівнює: |
|
||||||||||||||||
|
|
|
k = my / my . |
|
|
|
|
|
(19.13) |
||||||||
Тоді |
|
|
|
|
|
|
1 |
|
2 |
|
|
|
|
|
|
||
|
1 |
|
|
|
|
|
|
k −1 |
|
|
|
|
|
|
|||
u = |
|
= |
|
|
|
|
|
|
. |
|
|
(19.14) |
|||||
vy |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
|
|
|
|
|
v2y |
k2 + v2y |
|
||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
1 |
|
|
2 |
|
|
|
|
|
Таким чином, визначивши коефіцієнт запасу k та коефіцієнти варіації факторів Y1 і Y2, встановлюють рівень надійності основ та фундаментів H.
Приклад 19.1. Визначити рівень надійності H фундаментів під цивільний будинок за осіданнями, якщо за розрахунком воно складає S=2,8 см, а його граничне значення Su=10 см.
Математичне очікування внутрішнього чинника Y1 (у даному випадку гранична де-
формація будівлі) my1 = Su =10 см; середньоквадратичне відхилення цієї величини σ y1 =1 см (значення цього фактора приймемо умовно); математичне очікування зовнішнього чинника
Y2 |
(осідання фундаменту за розрахунком) my |
=S=2,8 см; його середньоквадратичне відхи- |
||||||||||||||||||
лення σ y |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
|||
=1 см (його значення теж приймемо умовно). |
|
|
|
|||||||||||||||||
|
1. |
2 |
Визначаємо коефіцієнт запасу за формулою (19.13): k=10/2,8=3,571. |
|
||||||||||||||||
|
|
|
||||||||||||||||||
|
2. |
|
Визначаємо |
коефіцієнти |
варіації |
факторів Y1 та |
Y2 |
за виразом |
(19.9): |
|||||||||||
vy |
=σ y |
1 |
/ my |
1 |
=1/10=0,1; |
vy |
2 |
=σ y |
2 |
/ my |
2 |
=1/2,8=0,357. |
|
|
|
|
|
|||
1 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||
|
3. |
|
Визначаємо характеристику безпеки за формулою (19.12): |
|
|
|||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
3,571 −1 |
|
|
|
|||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
u = |
|
|
|
= 5,09 . |
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
0,12 3,5712 + 0,3572 |
|
|
|
|||||||
|
4. |
|
Визначаємо |
рівень |
|
|
надійності |
фундаментів |
за |
виразом |
(19.8): |
H=0,5[1+F(1/νy)]=0,5[1+F(5,09)]=1, де F(5,09)=1 – інтеграл імовірності, значення якого встановлено за таблицями математичної статистики.
Таким чином, фундаменти даної будівлі цілком надійні.
Приклад 19.2. Визначити рівень надійності H фундаментів промислової будівлі за осіданнями, якщо за розрахунком воно складає S=5,1 см, а його граничне значення Su=8 см.
|
Аналогічно прикладу 19.1 маємо my |
= Su =8 см; |
|
σ y = 0,8 см; my =S=5,1 см; σ y =1 |
||||
|
1 |
|
|
1 |
2 |
2 |
||
см; |
коефіцієнт запасу k=8/5,1=1,569; коефіцієнти |
|
варіації |
|
факторів |
vy =0,8/8=0,1; |
||
|
|
1,569 |
−1 |
|
|
1 |
||
vy2 |
=1/5,1=0,196; характеристика безпеки u= |
|
=2,266; значення інтегралу |
|||||
|
|
|
|
|
||||
|
0,12 1,569 |
2 +0,1692 |
||||||
|
|
|
|
|
|
ймовірності F(2,266)=0,975; рівень надійності фундаментів H=0,5(1+0,975)=0,988. Приклад 19.3. Визначити рівень надійності підпірної стінки на зсування за підошвою.
Розміри стінки подані на рис. 19.5. Характеристики засипання: mγ=15,0 кН/м3; σγ=0,75 кН/м3;
дисперсія цього фактора Dγ=σγ=0,5625 (кН/м3)2; mφ=30°; mtgφ=0,5774; σφ=2°; σtgφ=0,0349;
Dtgφ=0,00122. Тертям засипки по стінці знехтувати. Характеристики для коефіцієнта тертя ґрунту за підошвою: mf=0,45; σf=0,1; Df=0,01. Питома вага бетону стінки γб=22 кН/м3.
Умову стійкості підпірної стінки на зсування за підошвою приймаємо у вигляді Tsa/Tsr≤msa=0,8, де Tsa та Tsr – відповідно сумарна зсувна й утримуюча сили; msa – коефіцієнт умов роботи, що забезпечує запас стійкості.
543
|
|
|
|
|
|
1. Відповідно до схеми сил, що діють на підпірну |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1500 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||
стінку |
(рис. |
|
19.5) |
|
|
приймаємо: Y1=Tsr=fQ=f(Q1+Q2); |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||||
Y2=Tsa=Ea-En. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Q1=(2+1,5)·0,5·1·4·22=154 кН; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||||||
Q2=2,5·1·1·22=55 |
|
кН; |
|
my |
=0,45·(154+55)=94,05 |
|
|
кН; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
3330 |
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||
Ea=0,5γh2λa; |
En = 3 En* |
|
|
|
|
|
1 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
=1000 |
|
|
|
|
500 |
|
|
|
|
|
|
|
Q1 |
|
|
|
Еа |
|
|
|
h=5000 |
|
|||||||||||||||||||||||
|
|
(коефіцієнт 1/3 приймаємо через |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
h |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
1670 |
|
|
|
|
||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
En* = 0,5γhф2 λn , |
де λa=tg2(45°-φ/2), λn=tg2(45°+φ/2) – відпо- |
|
|
|
|
Eп |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Q2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
неприпустимість |
|
|
великих |
|
переміщень |
стінки); |
|
ф |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||
відно коефіцієнти активного та пасивного бічного тиску; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
330 |
|
|
|
|
|
|
|
|
1250 |
1250 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||
λa=tg |
30°=0,333; λn=tg |
60°=3; |
|
Ea=0,5·15·5 |
|
·0,333=62,5 |
|
кН; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
|
En* =0,5·15·12·3=22,5 |
кН; |
|
En=22,5/3=7,5 |
|
кН; my2 =62,5- |
Рис. 19.5. Розміри підпірної |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
7,5=55 кН. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
стінки та схеми сил, що діють на |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
2. |
Визначаємо |
|
|
характеристики |
факторів Y1 |
|
і |
Y2: |
неї, до прикладу 17.3 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
2 |
= Dy |
= Q |
2 |
D f |
+ f |
2 |
DQ ; |
D f = 0,01; |
DQ |
n |
−1 |
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||
σ y |
|
|
|
= |
3 |
|
Q |
, |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||
|
|
1 |
|
|
|
1 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
де n – коефіцієнт перевантаження для власної ваги стінки; n=1,1; DQ |
|
|
|
1,1 −1 |
|
|
|
2 |
= 48,53 |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
= |
3 |
|
|
209 |
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||
кН2; σ y2 = Dy |
|
= 2092 0,01 + 0,452 48,53 = 446,64 кН2. Рівнодіючі активного Ea й пасивного |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
En |
|
|
|
1 |
|
|
1 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
γ та λ. Тому |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||
тиску |
|
розглядаємо як |
функцію |
двох |
випадкових |
змінних |
|
|
|
|
маємо: |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
D |
|
= |
|
∂E |
|
2 |
|
|
+ |
∂E 2 |
|
; |
|
|
|
|
|
|
|
∂E |
= |
1 |
h2 |
λ ; |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
∂E |
|
= |
1 |
γh2 ; |
||||||||||||||||||||||
|
E |
|
|
|
D |
|
|
|
D |
λ |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
∂γ |
|
|
|
γ |
|
|
∂λ |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
∂γ |
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
∂λ 2 |
|
|
||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
dλ |
|
|
2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
tg( 45 |
|
−ϕ / 2 ) |
2 |
|
|
|
|
|
|
|
dλ |
|
2 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
tg( |
45 +ϕ |
/ 2 ) |
2 |
|
||||||||||||||||||||
|
D |
λa |
|
= |
a |
|
|
D |
= |
|
− |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
D ; |
D |
λn |
= |
|
|
n |
|
D = |
|
− |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
D |
||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ϕ |
|
|
|
cos2 ( 45 −ϕ / 2 ) |
|
ϕ |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
ϕ |
|
|
|
cos2 ( 45 +ϕ / |
|
|
|
ϕ |
|||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
dϕ |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
dϕ |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2 ) |
|
|
||||||||||||||||||||||||||||
|
∂Ea |
|
= 4,167 ; |
|
|
|
∂En |
= 0,5; |
|
|
|
∂Ea |
= 62,5; |
|
∂En |
|
= 7,5; |
|
Dλa = 0,000723; |
|
|
|
|
Dλn |
= 0,05856; |
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
∂γ |
|
|
|
|
∂γ |
|
|
|
|
|
∂λn |
|
|
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
∂λa |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
|
DEa |
|
= 4,1672 0,5625 + 62,52 0,000723 =12,591 кН2; |
DEn = 0,52 0,5625 + 7,52 0,05856 =3,434 |
кН2; σ y22 = DEa + DEn = 12,591+3,434=16,026 кН2.
3. За формулою (19.12) визначаємо характеристику безпеки:
u = |
94,05 − 55 |
=1,815, звідки |
F(1,815)=0,9305, а рівень надійності підпірної стінки за |
446,64 +16,026 |
умови стійкості на зсування за підошвою H=0,5·(1+0,9305)=0,965.
4. Перевірка умови Tsa/Tsr≤msa=0,8 для розрахункових зусиль показує, що отримане значення рівня надійності близьке до того, яке забезпечується прийнятими на практиці рекомендаціями. Прийнявши коефіцієнти перевантаження 0,9 для ваги стінки та 1 ,2 для тиску ґрунту, маємо такі розрахункові значення зусиль: Tsa=1,2·55=66 кН; Tsr=0,9·94,05=84,645 кН. Отже, Tsa/Tsr=66/84,645=0,78<msa=0,8, тому стійкість стінки на зсування за підошвою слід вважати забезпеченою.
19.3. ПРИЧИНИ ЗНИЖЕННЯ І ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДІЙНОСТІ ОСНОВ І ФУНДАМЕНТІВ
Вище йшлося про визначення рівня надійності системи “основа – споруда” на стадії проектування. Цю величину називають проектною. Якщо при проектуванні врахувати реальний характер усіх явищ, що впливають на рівень надійності, то він збережеться й у період
544
експлуатації, тобто рівень експлуатаційної надійності дорівнюватиме проектному. Однак досить часто рівень експлуатаційної надійності виявляється меншим за проектний.
Основні причини зниження проектного рівня надійності системи в процесі будівництва та подальшої експлуатації збігаються з причинами відмови системи, що були перелічені в п. 19.1. Нижче наведені типові для нашої країни випадки невідповідності проектних рішень і реальних обставин та заходи для їх запобігання.
Досить поширеним явищем при забудові історичних частин старих міст є нехтування інформацією про існування в лесовій товщі підземних ходів та інших порожнин, які можуть бути заповнені пухким матеріалом. При замоканні стінок і склепінь цих ходів можливе їх обвалення. Слід підкреслити, що наявність підземних ходів сприяє активізації просадочних явищ. Атмосферні, побутові чи виробничі води за цими ходами легко переміщуються в лесовій товщі, вимивають частки ґрунту, розчиняють карбонатні з’єднання й, нарешті, утворюють нові порожнини, пустоти, ходи (так зване явище псевдокарсту). Непоодинокими є і випадки, коли проектувальники не звертають увагу на наявність у межах лесової товщі в місцях колишньої забудови вигрібних ям та погрібників, іноді заповнених органічними залишками. Інколи будівельники самі сприяють утворенню джерел майбутнього замокання лесової товщі, розміщуючи вигрібні колодязі поряд (1-2 м) із будівлями.
Нормативними документами, прийнятими і діючими наприкінці 60-их – початку 70-их років, допускалося неповне прорізання просадочних товщ фундаментами з паль, якщо розрахункова сумарна деформація основи не перевищувала допустимої величини. Досвід експлуатації споруд у таких умовах показав, що при неточно оцінених просадочних властивостях основи (наслідком чого є збільшення просідань) знижуються експлуатаційні якості системи “основа – споруда”. Тому надалі норми були змінені для уточнення розрахункової схеми з вимогою повного прорізання просадочної товщі палями.
При влаштуванні та утриманні котлованів під фундаменти часто-густо порушують природну структуру основ: через неправильне ведення земляних робіт; у процесі водовідливу за рахунок суфозії; замочування основи атмосферними, а іноді побутовими водами; потраплянні пухкого ґрунту на дно котлованів чи свердловин (характерно для витрамбуваних котлованів, пробитих і пробурених свердловин), що призводить до додаткових, неврахованих, осідань фундаментів за рахунок ущільнення порушеного ґрунту.
При зведенні монолітних залізобетонних фундаментів нерідко: зменшують їх розміри; знижують клас бетону; недостатньо ущільнюють його при укладанні; відступають від проектного армування конструкцій; зменшують товщину захисного шару бетону; застосовують матеріали, що не відповідають корозійній активності ґрунту та ґрунтових вод, – що може викликати перевантаження основи і руйнування конструкції фундаменту.
Відхилення при зануренні або монтажі збірних фундаментів, паль, блоків від прив’язочних осей у плані призводить до зміни схеми роботи конструкції й викликає додаткові зусилля. Порушення при їх забиванні можуть викликати появу в них тріщин, оголення арматури і навіть до руйнування. Недотримання умов улаштування вирівнюючого підстильного піщаного шару при монтажі фундаментних плит призводить до недостатнього контакту їх поверхні з основоюі як наслідокдо не передбачени х проектом перерозподілів напруг у конструкції. Недотримання правил перевезення й складування збірних конструкцій зумовлює виникнення в них тріщин, які знижують довговічність фундаментів.
Залишається і проблема зворотного засипання пазух котлованів та траншей. Випадки використання для цього ґрунту із значним вмістом органіки, великими грудками, інколи мерзлого, піску, слабкоущільненого чи зовсім без ущільнення – зустрічаються на багатьох об’єктах, які будують на лесовому ґрунті. За вимогами існуючих норм зворотне засипання здійснюють шарами з місцевого глинистого ґрунту оптимальної вологості. Ущільнення кожного шару ведуть до щільності сухого ґрунту ρd=1,6 т/м3. При цьому будь-які просадочні властивості ґрунту усуваються, а його фільтраційна здатність зменшується на кілька порядків. Але, як показали численні дослідження, фактична щільність сухого ґрунту зворотного засипання лише інколи перевищує ρd=1,4 т/м3. Щодо використання піщаного ґрунту для зво-
545