18 Предмет і специфіка прикладної політології

заційно-психологічний клімат в управлінській системі; ступінь розвиненості інформаційних структур; ієрархічні відносини і характер взаємодії елементів управлінської си­стеми; індивідуальні характеристики керівництва, рівень спеціальної підготовки та інтелекту управлінських кадрів; мобільність у системі прийняття державно-політичних рі­шень; мотиваційна спрямованість управлінської діяльно­сті; адекватність і точність планування та прогнозування суспільного розвитку).

2. Політичні технології та їх практична реалізація. Цей структурний елемент охоплює спілкування, політичні орієнтації та політичну участь, регулювання електораль­ної поведінки у процесі виборів. Політичні технології спрямовуються на досягнення необхідного політичного ре­зультату і передбачають насамперед детальне вивчення об'єктивних умов, у яких відбувається діяльність суб'єк­тів політики: рівня доходів соціальних груп, які прожива­ють у регіоні; асоційованих соціальних інтересів; сприй­няття населенням діяльності органів державної та місце­вої влади; інформації про розстановку політичних сил. На основі цієї та іншої інформації здійснюється свідомий вплив на суспільство чи його сегменти, цілеспрямоване формування стратегії і тактики, орієнтування засобів ма­сової інформації. Успішне застосування політичних техно­логій передбачає врахування менталітету народу, психоло­гічних особливостей і традицій конкретного регіону, мо­жливостей законодавства, лідерських якостей керівників.

3. Політичний маркетинг. За своєю суттю він є сукуп­ністю методів, способів збору, організації, виробництва і трансляції інформації з метою досягнення необхідного по­літичного ефекту. До маркетингових засобів належать: дослідження політичного ринку; вивчення громадської думки; виборча інженерія; іміджеві технології; політичне рекламування. Наприклад, політичний маркетинг у перед­виборній кампанії зосереджується на створенні пози­тивного іміджу кандидата або політичної партії, забезпе­ченні симпатії до них і отриманні внаслідок цього більшої кількості голосів виборців. Головними завданнями у зв'яз­ку з цим є дослідження електорату (з'ясування прагнень і бажань виборців), а також формування стратегії передви­борної кампанії, передусім розроблення аргументації, здатної переконати кожну групу виборців голосувати за певну партію чи кандидата.

4. Політичний менеджмент. Суть його полягає в орга­нізації та керуванні тактикою регулювання відносин у різ-

Сутність, функції і структура прикладної політології 19

них царинах політичного життя завдяки поєднанню світо­вого досвіду та позитивних надбань національної культу­ри. Він є важливим різновидом управлінських відносин у політичній сфері. Передбачає вивчення та оптимізацію функціонування команди у правлячих групах та під час виборчих кампаній.

Уміле використання його можливостей сприяє зміц­ненню авторитету державного, політичного діяча, створен­ню стратегічних умов для діяльності державної установи, політичної партії, формуванню політичних коаліцій і бло­ків, допомагає впливати на опонентів у політичних кон­фліктах. Особливістю політичного менеджменту є те, що в його рамках суб'єкт управління, прагнучи досягнути по­ставлених цілей, не використовує право легітимного на­силля, статусні ресурси політичної влади, нормотворчість. Він використовує специфічні механізми і методи, які за­безпечують вплив на погляди і поведінку людей, що відпо­відає його політичним цілям та інтересам.

5. Політична конфліктологія. У політичній сфері кон­флікти породжують:

• активізацію національних рухів (груп), налаштова­них на безкомпромісне вирішення своїх об'єктивно назрі­лих проблем або суб'єктивно визначених інтересів;

• виникнення корелятивної інформаційної експансії з жорсткими звинуваченнями на адресу політичних опо­нентів, пошуками «образу ворога», вимогами запрова­дження надзвичайних заходів, що включають обмеження свободи та ін.;

— спонтанну міграцію населення, появу біженців; формування «внутрішнього пролетаріату», показ­ никами якого є абсентеїзм, соціальна апатія, протестні ва­ ріанти голосування та ін.

Роль прикладної політології щодо політичних кон­фліктів полягає у всебічному вивченні й осмисленні мо­жливих культурних, історичних, соціально-економічних і політичних передумов їх виникнення, а також у виявлен­ні ознак небезпеки ще в зародковій стадії конфлікту або на стадії його перебігу. Визначення, своєчасне прогнозування та професійне врегулювання конфліктів передбачає роз­робку ефективних міждисциплінарних методик аналізу та експертизи конфліктних ситуацій, що передбачає оціню-^вання схильності особистості або соціальної групи до еска­лації (англ. escalation — поступове розширення, підсилен-^Ня) чи продуктивного вирішення конфлікту і задіяння партнерських відносин, діалогічного потенціалу групи до