2. Захоплення влади більшовиками і діяльність Центральної Ради в цих умовах

10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тимчасового уряду і перехід влади до Військово-революційного комітету, а фактично відбувся більшовицький переворот у Петрограді. Заклики київських більшовиків УЦР не підтримала, навпаки засудила переворот. 25 жовтня 1917 р. на вечірньому засіданні Малої Ради з участю представників різних політичних і громадських організацій було створено крайовий комітет охорони революції в Україні, який підлягав Центральній Раді. До нього ввійшли більшовики. До Києва було направлено 17 ешелонів військ, аби його знищити.

Ліквідувавши Тимчасовий уряд у Петрограді, більшовики не змогли до кінця року поширити свій вплив за межі Центральної Росії. На Всеросійських установчих зборах в листопаді — грудні 1917 р. вони спробували мирно прийти до влади, але результати показали, що більшовиків підтримує неповних 25% виборців, тоді як партію есерів — понад 40%. В Україні за більшовиків голосувало заледве 10% виборців, а за українські партії — понад 75%.

7 листопада 1917 р. Центральна Рада ухвалила ІІІ Універсал, який проголосив створення Української Народної Республіки у федеративному зв’язку з Російською державою. Як територія, УНР визначалася землями, заселеними переважно українцями. Універсал декларував націоналізацію землі, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю над виробництвом, розширення місцевого самоврядування, забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканність особи й житла. Він гарантував демократичні свободи, проголошував автономію для національних меншин. 9 січня 1918 р. було видано закон про національно-персональну автономію, де йшлося про право національних меншин на «самостійне влаштування національного життя в межах Української Народної Республіки». Відповідно до закону, для здійснення цього права передбачалося, зокрема, укладання спеціальних «національних кадастрів», або іменних списків, відповідних національностей, що «публікуються для загальної відомості», а остаточне розв’язання всіх проблем національних меншин, зокрема компетенція «національних союзів», підлягало розгляду й затвердженню українським парламентом.

Генеральний секретаріат за ІІІ Універсалом отримав статус повноправного українського уряду, а Центральна Рада взяла на себе всю повноту законодавчої влади. Народна Республіка мала намір негайно розпочати мирні переговори з Німеччиною та її союзниками. На кінець грудня 1917 р. призначалися вибори до Всеукраїнських установчих зборів.

Через територію України проходили війська, які йшли на Дон, де формувалися збройні сили для боротьби з більшовиками. Рада Народних Комісарів (Раднарком, РНК) Радянської Росії звинувачувала Центральну Раду в невизнанні радянської влади в Україні та прагнула знищити її. 17 грудня 1917 р. Раднарком оприлюдюднив написане В. Леніним і Л. Троцьким звернення «До українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради». Цим документом нібито визнавалася Українська Народна Республіка. Проте Центральна Рада не розглядалася як «повноважний представник трудящих і експлуатованих мас Української Республіки». Раднарком вимагав від неї припинити дезорганізацію фронту та роззброєння червоногвардійців, не пропускати контрреволюційних військ на Дон, на допомогу генералу О. Каледіну. В разі неприйняття цих вимог, як зазначалося, «Рада Народних Комісарів буде вважати Центральну Раду в стані війни проти радянської влади в Росії і на Україні». Генеральний секретаріат з обуренням відкинув ультиматум. Проти УНР було перекинуто 30-тисячне угруповання червоних військ на чолі з В. Антоновим-Овсієнком, П. Єгоровим, Р. Берзіним і М. Муравйовим. У середині грудня червоногвардійці зайняли Харків.

4—5 грудня 1917 р. в Києві відкрився з’їзд представників робітництва, вояцтва та селянства України (І Всеукраїнський з’їзд Рад), у роботі якого взяли участь понад 2,5 тис. делегатів. Він відбувся в приміщенні національної опери. Більшовики виявилися у меншості й зрозуміли, що їм не вдасться переобрати склад ЦР. Ультиматум РНК делегати розцінили як замах на УНР, висловивши повну підтримку Центральній Раді. Генеральний Секретаріат дав офіційну відповідь РНК на її ультиматум, де зазначалося, що «неможливо одночасно визнавати право на самовизначення «аж до відокремлення» і робити грубий замах на це право, накидаючи свої форми політичного ладу державі, яка самовизначилася». «Претензії народних комісарів на керування українською демократією тим менше можуть мати якесь виправдання, що ті форми політичного правління, які накидають Україні, дали на території самих Народних комісарів такі наслідки, що цілком не викликають заздрості». Українські більшовики (загалом 124 делегати) 5 грудня 1917 р. залишили залу Всеукраїнського з’їзду рад, мотивуючи це неправочинністю з’їзду, і виїхали до Харкова, де 11—12 грудня 1917 р. проголосили радянську владу в УНР та обрали Центральний виконавчий комітет (ЦВК) рад України, який, своєю чергою, створив Народний секретаріат (голова — В. Затонський) — радянський уряд України. 17 грудня 1917 р. ЦВК рад України опублікував маніфест про повалення Центральної Ради й Генерального секретаріату, створив крайовий комітет боротьби з контрреволюцією. Радянські частини під командуванням О. Єгорова, Сіверса та Сабліна повели наступ на Донбас і Південь України.

Центральна Рада й Генеральний секретаріат створили Особливий комітет оборони України (М. Порш, С. Петлюра, В. Єщенко), призначили полковника Капкана командувачем усіх українських військ, створили армію УНР. На засіданні Малої Ради 6 січня 1917 р. у зв’язку з наступом більшовицьких військ було запропоновано оголосити самостійність України. 11 січня 1917 р. ухвалено ІV Універсал — «однині Українська Народна Республіка стає самостійною».

25 грудня 1917 р. радянські війська почали загальний наступ проти УНР, у Катеринославі, Одесі, Києві було підготовлено повстання робітників. 14—16 січня 1917 р. в Києві розпочався збройний виступ частин міського гарнізону й робітників заводу «Арсенал», спрямований проти УЦР. На шляху більшовиків стала переважно необстріляна в боях молодь Києва. Понад 300 юнаків було направлено на вузлову залізничну станцію Крути в Чернігівській губернії, щоб зупинити червоні війська. Бійці студентського куреня та інших підрозділів оборонялися завзято, проте їх розстріляли загони О. Єгорова. Інші ж відступили, спромоглися розібрати залізничну колію і на кілька днів зупинити наступ військ Муравйова на Київ. 25 січня члени Малої Ради й Ради народних міністрів (таку назву отримав Генеральний секретаріат після проголошення ІV Універсалу) залишили Київ, перебралися до Житомира, а потім — до Сарн.

2 грудня 1917 р. в Брест-Литовському більшовицька делегація підписала з представниками командування німецького та австро-угорського Східного фронту договір про перемир’я, який передбачав підготовку й підписання найближчим часом мирного договору. Країни Антанти відмовилися від переговорів і вимагали капітуляції Німеччини.

11 грудня 1917 р. Генеральний секретаріат оголосив принципи, на яких УНР вважала за доцільне вести мирні переговори з Німеччиною, бо мир «може мати силу для Української Республіки тільки тоді, коли його умови прийме і підпише правительство Української Народної Республіки». 13 грудня 1917 р. делегації Німеччини та її союзників висловили згоду на участь у мирних переговорах повноважних представників УНР. Головою української делегації було призначено В. Голубовича, членами — М. Левитського, М. Любинського, М. Полоза та О. Севрюка. Держави Четверного союзу та делегація Радянської Росії (Л. Троцький) визнали українську делегацію повноважним представником самостійної Української Народної Республіки.

9 лютого 1918 р. було підписано Брестський мирний договір між УНР та Німеччиною, Австро-Угорщиною і Радянською Росією. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, повинні були відновити економічні зв’язки. УНР зобов’язувалася поставити Німеччині і Австро-Угорщині продовольчі товари (60 млн. пудів хліба, 3 млн. пудів м’яса, 400 млн. штук яєць, значну кількість цукру, картоплі, овочів, сировини). Уряд Радянської Росії зобов’язувався вивести з України свої війська, укласти мир з УЦР і припинити агітацію проти неї.

8—14 лютого 1918 р. німецькі та австро-угорські війська вступили на територію України. До кінця квітня 1918 р. вся територія України опинилася під контролем німецької та австро-угорської армій.