2. Соціально-економічне становище західноукраїнських земель

Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпатті — 85%.

У другій половині ХІХ ст. Західна Україна була обтяжена значними пережитками феодально-кріпосницьких відносин. Від реформи 1848 р. виграли насамперед поміщики. Держава виплатила їм значну компенсацію в сумі 4,4 млн. форинтів. Указана сума повернулася до скарбниці за рахунок підвищення податків та різних поборів із селян. Залишалася велика земельна власність поміщиків. У 1889 р. латифундистам належало в Східній Галичині 41,1% земельної площі, в Північній Буковині — 40,5%, Закарпатті — 40% усіх земельних угідь.

Реформа вплинула й на характер робочої сили у виробництві. Якщо в перші пореформені десятиріччя поширеними були відробітки селян за орендовану землю, користування пасовищами, позичання хліба тощо, то наприкінці ХІХ ст. переважала вільнонаймана робоча сила в сільському виробництві, що стимулювало розвиток як поміщицьких, так і заможних селянських господарств. У сільському господарстві почала інтенсивніше використовуватись техніка, поглиблювалася спеціалізація районів. Активно розвивалося торговельне зернове господарство, збільшувалися посіви тютюну, хмелю, зростали площі під картоплею, льоном. Розширилися також торговельне тваринництво, садівництво.

Гостро постала проблема аграрного перенаселення західноукраїнських земель. Наприкінці ХІХ ст. почалася масова еміграція — переселення до Канади, США, Аргентини, Австралії, Бразилії тощо. У 90-х рр. із Західної України за океан емігрувало зі Східної Галичини та Північної Буковини 250 тис. осіб, а з Закарпаття — 170 тис.

70—90-ті рр. стали періодом становлення фабрично-заводської промисловості в краї. У кінці ХІХ ст. в західноукраїнських землях налічувалося близько 220 середніх і великих промислових підприємств. Решта, майже 95% підприємств залишалися дрібними, до 5 осіб.

Провідними галузями були нафтодобувна (зосереджена в районі Борислава та Дрогобича, що давала 5% світового видобутку нафти), деревообробна та харчова промисловість. У регіоні розвивалися також такі галузі: борошномельна, спиртогорілчана, солеварна. У промисловості переважали іноземні капітали — зокрема австрійські, німецькі, англійські, французькі.

Іноземці по-варварському використовували природно-ресурсний потенціал краю. Наприкінці ХІХ ст. щорічно в карпатських лісах вирубували понад 6 млн. м³ деревини.

Повільно розвивалися міста. Найбільшими були Львів, чисельність населення якого збільшилася з 70 тис. (середина ХІХ ст.) до 200 тис. (початок ХХ ст.) та Чернівці — з 10 тис. до 87 тис.

60-ті — початок 70-х рр. характеризуються розвитком залізничного сполучення краю: залізнична колія з’єднала Краків, Перемишль і Львів. Було прокладено колію від Львова до Чернівців і Сучави, згодом її з’єднано з Яссами з виходом на Унгени й Одесу, а в 80-ті рр. — через Стрий на Закарпаття. Згодом вона з’єднала Львів з українськими землями, що входили до складу Росії. У 1859—1870 рр. протяжність колій збільшилась у Східній Галичині з 66,9 до 673,1 км, тобто в 10 разів. Довжина буковинської дільниці зросла з 114 до 598 км. У 1883 р. було створено товариство «Буковинські локальні залізниці». Залізниці з’єднали внутрішні райони Буковини, забезпечили її зв’язок з іншими провінціями Австрії та з сусідніми країнами: Росією й Румунією. Залізницею перевозилося багато внутрішніх і транзитних вантажів. У 1871 р. залізницями Буковини було перевезено понад 100 тис. м³ деревини, а в 1903 р. — понад 1,3 млн. м³.

Отже, на кінець ХІХ ст. Західна Україна залишалася ринком збуту товарів, які вироблялись у центральних провінціях Австро-Угорщини, джерелом мінеральної сировини та сільськогосподарських продуктів. Фабрично-заводська промисловість формувалася повільно. Промисловий розвиток залежав від іноземного капіталу. Тривала хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель. Сільське господарство було переобтяжене залишками кріпацтва. Малоземелля й безземелля виганяли з рідних домівок на пошуки кращої долі десятки тисяч селян.