Словник термінів

Державні повинності селян — повинності, які виконували тяглі селяни на користь держави. Полягала в будівництві доріг і мостів та ремонті фортифікаційних споруд тощо.

Інкорпорація — приєднання держави, чи певних її територій до складу іншої держави переважно мирним шляхом.

Копний суд — судовий орган сільської громади, що ґрунтувався на основі звичаєвого права.

Магістрат — орган управління в містах із магдебурзьким правом. Складався з ради (адміністративно-поліційні функції) та лави (суд).

Панщина — повинності тяглих селян. Полягала в обробітку панської землі.

Привілей — пільга або право, надане володарем/власником окремій людині, групі людей, населеному пункту, соціальному стану.

Реформація та Контрреформація — відповідно: рух у Європі за реформу християнської Церкви, що розпочався на початку XVI ст. і спричинив появу ще однієї гілки християнства — протестантизму; спроби католицької Церкви відновити втрачені позиції.

Серебщина — вид повинності, накладеної на селян, які мали сплачувати державні податки.

Ставропігія — вилучення певної інституції (братства) з юрисдикції місцевої церковної влади та підлеглість безпосередньо патріарху.

Унія — союз, об’єднання. Унія може бути церковною та політичною. Політична унія, в свою чергу, може бути реальною та персональною (коли союз утримується лише особою спільного володаря; саме такою унією стала Кревська).

Цех — об’єднання ремісників за виробничим принципом з чіткою організаційною системою для захисту економічних та юридичних прав виробників.

Шляхта — панівний стан в українських та польських землях у пізньому середньовіччі та в ранньомодерну добу. Утворена з колишніх бояр та військовозобов’язаного службового населення. Мала майже всю повноту громадянських та майнових прав.

Юридика — частина міста, яку, а також її мешканців, контролював феодальний власник. Утворювалася внаслідок поділу приватних міст, пожалування центральною владою окремим феодалам, викупу феодальним власником частини території. Інститут юридик існував до ХVІІІ ст.

Персоналії

Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620) — видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з Афонських монастирів. Рішуче виступав проти Берестейської унії 1596 р. Автор близько 20 полемічних праць. Брав активну участь у церковному житті України. Підтримував стосунки з Львівським братством та Острозьким осередком. Виступаючи проти унії та окатоличення, поряд із цим жорстко критикував пасивність православних ієрархів у боротьбі за православ’я та їхній спосіб життя.

Вітовт (близько 1348—1430) — великий князь литовський у 1392—1430 рр. Очолив литовсько-руську опозицію рішенням Кревської унії 1385 р. Згідно з Островською унією 1392 р., став великим князем литовським. Провів низку внутрішньополітичних реформ: соціальну, економічну, адміністративну. Проводив активну зовнішньополітичну діяльність. Втрутився в династійну боротьбу, що точилася в Золотій Орді. Намагався повернути на ханський трон Тохтамиша, однак невдало. В 1410 р. у битві під Грюнвальдом розгромив армію Тевтонського ордену, припинивши його експансію на слов’янські землі. Боровся проти спроб князівства Московського об’єднати руські землі.

Ґедимін (?—1341) — великий князь литовський у 1316—1341 рр. Активно боровся проти експансії німецьких рицарів. Розпочав литовський наступ на територію Галицько-Волинського князівства. Приєднав до Великого Князівства Литовського землі Вітебського, Луцького, Мінського, Турово-Пінського князівств. В 1340 р. його син Любарт почав княжити на Волині. Засновник великокнязівської литовської династії Ґедиміничів. Загинув під час облоги німецької фортеці Баєрбург.

Могила Петро (1574(?), 1596(?)—1647) — син молдавського господаря Симеона Могили, архімандрит Києво-Печерської Лаври (з 1627), київський митрополит (з 1633). Отримав блискучу освіту. Зосередив діяльність навколо Церкви. Об’єднав Братську і Лаврську школи та створив колегіум, що згодом носив його ім’я. Запровадив нову систему освіти. Провів упорядкування церковної служби, уклав та відредагував «Требник», «Катехизис», «Євенгеліє Учительне». Упорядкував внутрішні справи Церкви. У 1996 р. П. Могилу було канонізовано.

Олельковичі — загальна назва династії київських князів — нащадків Ольґерда: Володимира Ольґердовича (1362—1395), Івана Володимировича (1435—1440), Олелька Володимировича (1441—1454), Семена Олельковича (1454—1470). За часи їхнього правління Київ відроджується політично, економічно і культурно, отримує магдебурзьке право, фактично, має автономію. Києву підпорядковується територія Переяславщини, частини Чернігівщини та Брацлавщини, колонізується степова та Причорноморська Україна. Олельковичі організували оборону кордонів від татарсько-турецьких нападів, відбудували Києво-Печерську Лавру тощо.

Ольґерд (близько 1296—1377) — великий князь литовський у 1345—1377 рр. Впродовж 1355—1356 рр. відвоював у татар Чернігово-Сіверщину. В 1362 р. в битві на р. Сині Води розгромив монголо-татарське військо. Як наслідок, приєднав до Великого Князівства Литовського Київщину, Переяславщину, Поділля. Боровся за Волинь з Польщею. В 1377 р. приєднав землі Берестейського, Володимирського та Луцького князівств.

Острозький Костянтин (Василь) (1526—1608) — князь острозький, меценат, який доклав багато зусиль для розвитку української культури та православ’я. Був старостою володимиро-волинським, з 1559 р. — воєводою київським, сенатором — з 1559 р. Претендував на польський престол у 1572 р. і на московський — у 1598 р. Очолював православний собор у Бресті. У 1576 р. заснував культурно-освітній центр — Острозьку академію — першу вищу школу в українських землях, а також Острозьку друкарню, у якій І. Федоров у 1580 р. надрукував переклад повного тексту Біблії.

Потій Іпатій (1541—1613) — один із авторів Брестської церковної унії, дієво втілював її рішення на території України. Навчався в Краківському університеті. З 1593 р. — єпископ володимирський. В 1599—1613 рр. — греко-католицький митрополит Київський і Львівський. Автор полемічних праць. Серед них: «Календар римський новий», «Апокрисис» та інші.

Свидригайло (?—1452) — великий князь литовський протягом 1430—1432 рр. Домагався державної незалежності Литви від Польщі. До свого обрання був лідером сепаратистсько налаштованих руських аристократів. Останній князь волинський.

Смотрицький Мелетій (близько 1578 — близько 1634) — український церковний і культурний діяч, полеміст. Навчався в Острозькій академії, Віленській єзуїтській колегії та університетах Західної Європи. В 1618—1620 рр. викладач і ректор Київської братської школи. З 1620 р. — архієпископ полоцький. Автор низки полемічних праць. Серед них: «Тренос…», «Антіграфі» та інші. Автор «Граматики словенської», яку протягом багатьох років використовували як підручник. Згодом змінив погляди і почав підтримувати ідеї унії. Закінчив своє життя у Дерманському монастирі.