Хронологія

1687 р. — початок гетьманування І. Мазепи.

1700—1721 рр. — Північна війна.

26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму статусу академії.

Липень 1702 р. — серпень 1704 рр. — серія козацьких повстань у Правобережній Україні.

Жовтень 1708 р. — перехід гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII. Підписання шведсько-української угоди про протекторат.

27 червня 1709 р. — Полтавська битва.

Квітень 1710 р. — обрання на гетьманство П. Орлика. Затвердження «Пактів і Конституцій прав і вольностей Війська Запорозького».

1708—1722 р. — гетьманування П. Скоропадського.

Квітень 1722 р. — запровадження Малоросійської колегії.

1734 р. — початок діяльності «Правління гетьманського уряду».

1750 р. — початок гетьманування К. Розумовського.

1764 р. — скасування Гетьманщини Катериною ІІ і відновлення Малоросійської колегії.

1775 р. — зруйнування Запорозької Січі.

1781 р. — ліквідація полкового устрою Гетьманщини.

1786 р. — підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату.

Словник термінів

Генерал-губернатор — найвища посада місцевої адміністрації Російської імперії 1703—1917 рр. Мав цивільну і військову владу, з 1775 р. очолював генерал-губернаторство (адміністративно-територіальну одиницю Російської імперії 1779—1917 рр., що включала одну чи кілька губерній, областей).

Генеральна старшина — збірна назва найвищих (генеральних) урядників у Війську Запорозькому. Уряди старшини відповідали військовим посадам козацького війська, що сформувалися протягом кінця XVI — середини XVII ст. До них належали генеральний обозний (керівник служби постачання й артилерії), генеральний писар (керував діяльністю Генеральної військової канцелярії, фактично зосереджуючи у своїх руках управління цивільною сферою й зовнішньою політикою), генеральний осавул (відав веденням козацьких реєстрів, політичною безпекою, плануванням бойових дій), генеральний суддя (організовував роботу Генерального суду, здійснював загальний нагляд за функціонуванням судової системи), генеральні бунчужний та хорунжий (не маючи усталеного кола обов’язків, виконували різноманітні військово-адміністративні й дипломатичні доручення гетьманів, виступали гетьманськими намісниками). З утворенням у ході Хмельниччини гетьманату генеральна старшина перетворюється на управлінську й військово-адміністративну верхівку держави, її політичну еліту. Генеральні урядники утворювали при гетьманові спеціальну раду, без схвалення якої не приймали жодного важливого рішення. Рада генеральної старшини спільно з гетьманом виробляла зовнішньополітичний курс Гетьманщини, приймала іноземні посольства, розробляла плани воєнних кампаній, готувала генеральні козацькі ради. Спочатку виборні, посади генеральних старшин з часом почали заміщуватися за волею гетьмана, а їхнє здобуття ставало предметом політичної боротьби в середовищі козацької верхівки.

Генеральна військова канцелярія — вища управлінська та військово-адміністративна установа Гетьманщини. Створена в 1649 р., постійно перебувала в гетьманських столицях: Чигирині, Гадячі, Батурині й Глухові. Координував роботу канцелярії генеральний писар, а безпосереднє керівництво здійснював регент, якому підпорядковувалися штати канцеляристів, що спеціалізувалися в різних сферах державного управління, судочинства та зовнішньої політики й відповідній документації, а також — штати технічного персоналу (писарів, копіїстів, протоколістів, перекладачів, кур’єрів).

Імунітетні грамоти (від лат. immunitas — звільнення, позбавлення) — грамоти, що давали особливі права і привілеї власникові (недоторканність особи чи власності, непідсудність тощо).

Іррегулярні війська (від середньовічного лат. irregularis — неправильний) — війська, що не мали єдиної і постійної організації або мали відмінності від регулярних військ у системі комплектування, проходження служби тощо. У ХVІІІ—ХХ ст. в Російській імперії до них належали козацькі війська.

Казенні заводи — заводи, зазвичай військові чи гірничо-металургійні. Виникли у ХVІІ ст. як мануфактури, поширилися в ХVІІІ ст. Робітниками були державні селяни.

Київська (Києво-Могилянська) академія — перший вищий навчальний заклад на території України. Утворений у вересні 1632 р. внаслідок злиття Лаврської школи, заснованої київським митрополитом Петром (Могилою) (звідси й назва «Могилянська») в 1631 р., та Київської братської школи. Спочатку мав статус колегіуму, а після царських указів 1694 та 1701 р. — академії. Програма навчальних курсів складалася з «семи вільних мистецтв» (базових дисциплін західноєвропейських університетів): граматики, поетики, риторики, арифмети­ки, геометрії, астрономії та музики, до яких згодом долучилися філософія й теологія. Поєднання у викладанні церковнослов’янської, української і латинської мов підносило освітню модель вищої школи на якісно новий рівень, паритетний європейському. Викладачами академії в різні періоди її діяльності були видатні представники вітчизняної науки й культури: Ф. Прокопович, І. Гізель, С. Яворський, С. Тодорський, І. Фальковський та ін. У середині XVII—XVIII ст. академія відігравала роль центру православної культури в Україні, продукування світських і духовних кадрів для багатьох слов’янських країн. Роль академії поступово занепадає наприкінці XVIII ст., обмежуючись переважно рамками духовної освіти.

Малоросійські колегії — органи виконавчо-розпорядчої влади Російської держави в Лівобережній Гетьманщині XVIII ст. Першу Малоросійську колегію було сформовано в 1722 р. з призначених царськими указами цивільних і військових урядовців для контролю над діяльністю українських центральних та місцевих установ і впорядкування їхньої роботи відповідно до інтересів російської політики. Існувала до 1727 р. Другу Малоросійську колегію засновано після скасування інституту гетьмана в 1764 р. Її діяльність поширювалася на всі сфери державного управління Гетьманщини; сприяла остаточній ліквідації українських автономій (політичної, адміністративної, військової та ін.). Ліквідована 1786 р. в ході реорганізації українських адміністративних установ.

Маніфест (від пізньолат. manifestum — заклик) — особливий акт глави держави, звернений до населення. Приймається у зв’язку з якоюсь важливою політичною подією, святом тощо.

Намісник — посадова особа, яка очолює місцеве управління. Голова намісництва в Російській імперії.

Паж (фр. page) — в середньовіччі так називали хлопчика з дворянської родини, який служив як особистий слуга у знатної особи. Це — перший ступінь до посвяти в лицарі.

Турецький паша — титул вищого посадовця в Османській імперії. До середини ХІХ ст. його носили візири та володарі провінцій.