Персоналії

Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його батько Михайло — чигиринський сотник (за деякими даними, підстароста), шляхтич з давнього литовського роду, що згодом став литовсько-польсько-українським. За старанну службу польський магнат Я. Данилович 1616 р. наділив Михайла пущею на правому березі р. Тясмина неподалік від Чигирина, де новий власник заклав хутір Суботів. Король призначив Михайла Хмельницького чигиринським старостою. Спочатку Богдан Хмельницький навчався в елітарній Київській братській школі, де опановували науку діти з небагатьох найвельможніших родин. Коли в 1608 р. польський канцлер, ревний єзуїт Станіслав Жолкевський заснував у Львові єзуїтську колегію, він запропонував Михайлові Хмельницькому віддати до неї сина. Майже 5 років провчився Богдан у Львові. У 1620 р. він бере участь у битві проти турків під Цецорою. В ній героїчною смертю загинув Михайло Хмельницький, а сам Богдан потрапив у полон, звідки його було викуплено. У 1625 р. він одружився з Ганною Сомківною, сестрою майбутнього наказного гетьмана Якима Сомка. Протягом 30-х рр. XVII ст. обіймав ряд ключових посад у реєстровому козацькому війську. Після повернення Б. Хмельницький дізнається, що чигиринський підстароста Чаплинський захопив його хутір Суботів і за його відсутності тероризував сім’ю, забив наймолодшого сина. Дружина смертельно захворіла і невдовзі померла. Спроби знайти захист у короля не допомогли, і Богдан разом зі старшим сином Тимофієм та найближчими товаришами у грудні 1647 р. подався на Запорожжя. В січні 1648 р. на Генеральній раді Запорозької Січі Богдана обрали гетьманом повсталого козацтва. За правління Богдана Хмельницького було проведено кілька переможних воєнних кампаній, які дали українському козацтву змогу унезалежнитися від влади польського короля в межах Наддніпрянської України. В результаті воєнних успіхів армії Хмельницького було укладено низку важливих угод Війська Запорозького з Польщею, Туреччиною та Росією, що визначили суспільно-політичний вектор та зовнішньополітичні обставини розвитку козацького гетьманату в середині XVII ст. Навесні 1656 р. Богдан Хмельницький тяжко захворів. Помер гетьман 27 липня 1657 р. в Чигирині.

Богун Іван (?—1664) — кальницький полковник (1650, 1651, 1653—1657), один з видатних військових діячів національно-визвольної війни 1648—1676 рр. Ймовірно, походив з української дрібної шляхти. З початку 40-х рр. XVII ст. брав участь у боротьбі донських і запорозьких козаків проти турецьких та татарських нападників. У Зборівському договорі Криму з Польщею 1649 р. його згадано серед старшини полкової сотні Чигиринського полку. 1650 р. призначений кальницьким полковником. У 1651—1653 рр. виявив неабиякі здібності як військовий стратег і тактик у боях з польською шляхтою під Вінницею, Монастирищем і Жванцем, брав участь у поході до Молдови. В ході Берестецької битви 1651, коли через зраду союзника — кримського хана Іслам-Ґірея ІІІ — і захоплення ним у полон (або, за іншою версією, відвернення уваги) Б. Хмельницького українське військо опинилося в оточенні противника, козаки обрали Богуна наказним гетьманом. Завдяки його мужності й винахідливості оточення було прорвано і козацьким загонам вдалося відступити до м. Білої Церкви. У 1654—1657 рр. успішно діяв під Брацлавом, Уманню, Охматовим (нині село Жашківського району Черкаської обл.), громив кінноту татар, яка для грабунків періодично вдиралася в межі України. Ще до Переяславської ради 1654 р. Богун виступав проти союзу з російським царем, застерігав про можливі негативні наслідки такого акту. Богун відмовився скласти присягу на вірність російському монархові. Після смерті (1657) Б. Хмельницького у 1658 р. підтримав гетьмана І. Виговського в боротьбі за вихід України зі складу Російської держави. Проте незабаром засудив пропольську політику Виговського і виступив одним з організаторів повстання проти нього на Правобережжі. 1659 р. козацькі полки І. Богуна, І. Безпалого, запорожці на чолі з кошовим отаманом І. Сірком об’єднались з частинами російської армії й розгромили військо гетьмана. 1662 р. після тривалого переслідування польській владі вдалося захопити Богуна і кинути до в’язниці Марієнбург (нині м. Мальборк, Польща). 1663 р. король Ян II Казимир Ваза звільнив його, розраховуючи на участь Богуна у військовому поході на Лівобережну Україну. Проте за підозрою у зносинах з росіянами і гетьманським урядом І. Брюховецького Богуна було заарештовано в лютому 1664 р. і розстріляно біля м. Новгорода-Сіверського.

Нечай Данило (?—1651) — козак, прибічник Б. Хмельницького. До війська приєднався з самого початку повстання і незабаром уже командував полком. 1648 р. гетьман призначив його полковником брацлавським, тобто урядовцем території, суміжної з тією, що перебувала під контролем Польщі й обтяженої постійною прикордонною небезпекою. Його полк прославився в битві під Пилявцями, Зборовом, а сам Нечай вразив усіх мужністю під час штурму Меджибізького замку. Полк Данила Нечая поповнювався новими ватагами повстанців, допоміжними загонами і невдовзі виокремився в спеціальний корпус, що діяв здебільшого самостійно, звільняючи від польської окупації простори Поділля й Волині. На початку 1649 р. постала загроза вторгнення в Україну литовської армії під командуванням гетьмана Януша Радзивілла. Для нейтралізації військ Радзивілла гетьман Хмельницький спрямував проти нього значні військові сили, зокрема два кінних корпуси, якими командували Данило Нечай і Йосип Глух. Знесилюючи вороже військо, Нечай організовано відійшов на територію України. Одночасно з ним успішно діяли корпуси Івана Богуна, що дійшов аж до Бреста, та Мартина Небаби, який нищив литовсько-польські гарнізони в районі Лоєва. Особливо гостро Данило Нечай критикував невигідний для України Зборівський договір. На певний час його корпус вийшов з-під контролю гетьмана Хмельницького, оскільки не виконував умов Зборівського договору і наказу гетьмана припинити бойові дії проти польських військ та не чинити опору магнатам, яким дозволено було повертатися до своїх маєтків та замків. На початку 1651 р. полковник Нечай вирішив підняти на Поділлі велике повстання, щоб не допустити повернення поляків у цей край. Після кількох доволі вдалих сутичок з передовими загонами поляків нечаївці відійшли вглиб своєї території і відзначали масницю (це свято 1651 р. припадало на 3—9 лютого за ст. ст.). Втратили пильність, а загін поляків гетьмана Калиновського оточив Данила Нечая і його козаків. Нечай загинув разом з усім загоном.