32. Правові засади функціонування податкової системи України

Податкова система – це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов`язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також принципи і методи їх стягнення.

Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем економічного розвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі.

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві,

прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які надходять до державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законами держави або декретами уряду. Місцеві податки та збори теж встановлюються законами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодо обкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки податків у межах ставки, визначеної законом, надавати додаткових пільг окремим платникам, змынювати строки сплати.

. Податкова система України включає державні та місцеві податки і збори. Суб'єктами оподаткування є фізичні (населення) і юридичні особи (господарські структури). Податкова система України регулюється такими нормативними актами, як Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про систему оподаткування", "Про податок на додану вартість" тощо, в яких закріплено принципи побудови системи оподаткування, подається перелік об'єктів оподаткування і видів податків, встановлено розміри ставок податків, визначено права, обов'язки і відповідальність платників податків та службових осіб державних податкових адміністрацій, котрі здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства.

Діючу в Україні систему оподаткування розглядають в двох напрямах: "населення" і "підприємницькі структури”. Система оподаткування населення включає прямі та непрямі податки, збори і добровільні внески. Податки з населення є основним джерелом покриття витрат бюджету на соціальні цілі. Також головною ознакою нині діючої податкової системи України є те, що в ній, як і раніше, платежі підприємств переважають над надходженнями від населення. На мою думку, незалежно від схем оподаткування будь-яка податкова система має забезпечувати надійне надходження коштів до доходної частини бюджету.

Принципи побудови податкової системи визначені у ст. 3 Закону України “Про систему оподаткування” від 17 лютого 1997р.:

1. Стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції.

2. Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

3.Обов'язковість;

4. Рівнозначність і пропорційність;

5. Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

6. Соціальна справедливість;

7. Стабільність;

8. Економічна обґрунтованість;

9. Рівномірність сплати;

10. Компетенція;

11. Єдиний підхід;

12. Доступність.

До цього закону включено як податки, так і інші обов`язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. У складі податкової системи України нині переважають прямі податки проти непрямих. Основними видами податків виступають податки на додану вартість – 20%, на прибуток підприємств – 25% і на доходи фізичних осіб – 13%.

Досі не визначено чіткі концепції побудови системи оподаткування. Це стосується співвідношення підсистем оподаткування юридичних і фізичних осіб, складу податків, співвідношення прямих і непрямих податків, визначення об’єктів оподаткування і джерел сплати податків, рівня податкових ставок і принципів диференціації їх, напрямків та умов надання податкових пільг.

1.2. Адаптація податкового законодавства до європейських стандартів.

Адаптація законодавства України має на меті реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність до європейських стандартів, включаючи приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво.

Особливість регулювання податків полягає в тому, що в його основу покладено принцип гармонізації податкового законодавства держав — членів Євросоюзу, реалізований у процесі створення і застосування різних правових форм, у які наділяються норми інтеграційного права, створювані інститутами ЄС.

Податок на прибуток юридичних осіб встановлений в усіх країнах — членах ЄС і є так само, як і в Україні (податок на прибуток підприємств), поряд з податком на додану вартість та податком з доходів фізичних осіб одним з найбільш важливих джерел доходів, що відіграють значну роль у формуванні доходної частини бюджетів країн. [2]

Юридичні особи обкладаються прибутковим податком незалежно від того, є вони резидентами даної держави чи ні. При цьому вони несуть різний податковий тягар на території даної держави, оскільки в основу розрахунку їх бази оподаткування покладено різні принципи.

Ставки податку на доходи корпорацій у країнах Західної Європи коливаються від 28% у Фінляндії та Швеції, 30% — 35% у Великобританії, Франції та Іспанії до 40% — 41 % у Німеччині та Бельгії відповідно, в колишніх країнах соцтабору : Польща — 24%, Болгарія — 25%, Чехія — 31%; в пострадянських країнах: Естонія — 18%, Латвія — 25%, при середньостатистичних даних по 17 країнах — 34,8%. [7]

З валового доходу відраховують витрати, перелік яких встановлюється законами. До них відносять витрати, пов'язані з виробничою діяльністю, відрахування до амортизацій них фондів, витрати на заробітну плату, рекламу тощо.

Для визначення бази оподаткування важливі принципи територіальності та резидентства . Відповідно до першого з них оподаткуванню в державі підлягають лише ті доходи юридичних осіб, що отримані на його території. Відповідно доходи, отримані поза межами даної держави, не включаються до бази оподаткування прибутковим податком. Принцип резидентства означає, що податок сплачується в державі, резидентом якої є юридична особа, незалежно від місця одержання прибутку.

Законодавство країн — членів ЄС закріплює різні підходи до оподаткування прибутку юридичних осіб, проте усю їх розмаїтість можна звести до декількох основних схем. Так у Бельгії, Голландії, Люксембургу та Швеції передбачене повне оподаткування прибутку, тобто прибуток компанії оподатковується корпоративним податком, а згодом, одержавши частину прибутку, акціонери сплачують з нього особистий прибутковий податок. В інших європейських державах з метою уникнення подвійного оподаткування, воно зменшується на рівні акціонерів. Ця схема реалізується двома способами. Наприклад, у Великобританії, Ірландії та Франції суми податку, сплаченого корпорацією, частково зараховують ся при визначенні сукупного оподатковуваного особистого доходу, частиною якого є дивіденди, отримані акціонером цієї корпорації, а у Австрії та Данії (незалежно від сплати корпоративного податку компанією) від податку частково звільняються дивіденди, отримані акціонером.