9. Закон України «Про страхування» та його значення.

6.03.1996р. ВРУ був прийнятий Закон “Про страхування”, який сьогодні є головним законодавчим актом в цій галузі. Закон має 5 основних розділів і 47 статей.

У першому розділі “Загальні положення” встановлюється основний понятійно-термінологічний апарат. Визначаються такі базові поняття як страхування, страховик, страхувальник, обєкти і види страхування, форми страхування, види обов'язкового страхування, страхові платежі і тарифи, страховий ризик і страховий випадок, страхова сума, страхове відшкодування і франшиза, співстрахування, перестраховування, об'єднання страховиків, страхові агенти і страхові брокери. Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика при його створенні і реєстрації, а також порядок здійснення обовязкового страхування.

Другий розділ “Договори страхування” регулює порядок проведення страхування. Цей розділ визначає: договір страхування, правила страхування, укладання і початок дії договору страхування, валюта страхування, обов'язки страховика, обов'язки страхувальника, зміна страхувальника-громадянина в договорі страхування, наслідки втрати страхувальником прав юридичної особи, наслідки втрати страхувальником-громадянином дієздатності, порядок і умови виплати страхових сум і страхового відшкодування, відмова у виплаті страхових сум (страхового відшкодування), перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за припинення дії договору страхування, недійсність договору страхування.

Третій розділ “Забезпечення платоспроможності страховиків” визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків (наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності); подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності (формування страхових резервів, прибутку страховика, фонду страхових гарантій); вказуються особливості ведення бухгалтерського обліку та звітності страховиків, умови публікації страховиками річних балансів.

Четвертий розділ “Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні” визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю; функції та права. органу, що здійснює держ. нагляд за страховою діяльністю – Міністерством фінансів. В цьому розділі зазначається також порядок ліцензування страхової діяльності, порядок ліквідації, реорганізації та санації страховика.

Пятий розділ “Заключні положення” передбачає регулювання таких моментів як розгляд спорів, урахування міжнародного права тощо.

Значення Закону України “Про страхування”полягає в тому, що він регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

10. Доходи страховика: склад, напрямки збільшення.

Доходи страховика можна поділити на три великі групи:

• доходи від страхової діяльності, тобто всі надходження на користь страховика, пов'язані з проведенням страхування і перестрахування;

• доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів (як власних, так І коштів страхових резервів);

• інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інве¬стиційних доходів, але часом з'являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності.

Страхова компанія від проведення страхових операцій отримує такі доходи:

• зароблені страхові платежі (страхові внески, страхові премії) за договорами страхування і перестраховування;

• комісійні винагороди за перестрахування;

• част¬ки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками;

• повернуті суми із централізованих страхових резервних фон¬дів;

• повернуті суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій.

Саме на залучення цих доходів розрахо¬вує страховик, з'являючись на страховому ринку і пропонуючи стра¬хові послуги за певну плату.

Зароблені страхові платежі визначаються шляхом збільшення суми надходжень страхових платежів протягом звітного періоду на суму незароблених страхових на початок звітного періоду і зменшення отриманого результату на суму незароблених страхових платежів на кінець звітного періоду. До суми надходжень страхових платежів не включаються частки страхових платежів, які були сплачені перестраховикам у звітному періоді за договорами перестраховування.

Якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик (цедент), вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків на пе¬рестрахування. Це плата за те, що цедент веде справи з клієнтом, укладає зі страхувальником страховий договір.

При настанні страхової події з об'єктом, що був перестрахований, прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частину у відшкодуванні збитків у сумі згідно з перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності.

Іноді системи проведення деяких видів страхування потребує ство¬рення централізованих страхових резервних фондів , наприклад, МТСБУ. Якщо внески до зазначених фондів були зроблені, а потім страхова компанія вийшла зі складу МТСБУ, частина внесків має бути поверне¬на.

Під «технічними резервами, іншими, ніж резерв позароблених премій», розуміється резерв збитків. Про повернуті з цього резерву суми може йтися в разі, коли на під¬ставі заяви страхувальника про страхову подію до резерву збитків бу¬ла спрямована певна сума грошей з метою подальшого їх використан¬ня для компенсації збитків страхувальникові. А потім, у процесі з'ясування причин і обчислення точнішого розміру збитків, сума фак¬тичної виплати виявилася дещо меншою, ніж та, що була попередньо зарезервована. Різниця між зарезервованою сумою і сумою, фактично сплаченою страхувальникові, і являтиме собою повернуті суми з резер¬ву збитків та розглядатиметься як іще один вид доходів від страхової діяльності.

Доходи від інвестиційної діяльності: збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової ді¬яльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджа¬тися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різ¬номанітні сфери, а також отримувати доходи у вигляді відсотків, що їх нараховує банк не суми залишку коштів на р/рах; відсотки за облігаціями, дивіденди за акціями.

Страховик має в розпорядженні дві групи коштів:

 власні кошти у вигляді статутного фонду (капіталу), спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резер¬вів, нерозподіленого прибутку;

 залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Інвестування власних коштів страховик здійснює на власний розсуд, крім статутного фонду (не менше 60% у ви¬гляді грошових коштів; 25% вкладати у цінні папери; внески до статутних фондів інших страхови¬ків не більше 20%, в т.ч. внесок до статутного фонду окремого страховика – не більш як 50/о).

Інвестування залучених коштів жорстко регламентується.

Іншими доходами страховика є: доходи від здавання майна в оренду; доходи у вигляді без¬поворотної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів; доходи від індексації та передачі основних, фондів і нематеріальних активів; доходи від врегулювання безнадійної заборгованості.