17. Ресурси страховика; фінансові, матеріальні, трудові, інформаційні.

Потенціал страхової компанії визначають наявні в неї фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних ресурсів. Ресурсами необхідно постійно управляти, тобто визначати кількісні та якісні параметри необхідних ресурсів, спо¬сіб, тривалість, місце їх взаємодії.

Матеріальні ресурси: приміщення для офісу компанії (з урахуванням мак¬симальних зручностей для потенційних страхувальників), меблі, телефонний зв'язоко, комп'ютерна, копіювальна та іншою техніка, транспортні зпсоби.

Фінансові ресурси забезпечують надійність виконання зо¬бов'язань страхової компанії, складаються насамперед із грошової ча¬стини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів.

Трудові ресурси. Від інтелектуального та професійного рівня персоналу страхової компанії залежить досяг¬нення нею стратегічної мети. Працівники не сприймають механічного, неусвідомлепого управління. Той чи інший індивід приходить в орга¬нізацію з певною метою і потребує відповідного сприяння в її досяг¬ненні. Тому керівництво компанії має постійно докладати всіх зусиль для якомога раціональнішого добору своїх працівників і максимально¬го розкриття їхніх професійних здібностей.

Пошук кандидатів на посади може здійснюватися: усередині компанії, за допомогою співробітників, це можуть бути кандидати, що самі звертаються до компанії за наданням роботи, запрошення на роботу через засоби масової інформаціїї, використання послуг державних і приватних служб зайнятості, поповненая персоналу компанії за рахунок випускників навчальних закладів.

Добір з канди¬датів (претендентів) майбутніх співробітників компанії передбачає виконання кількох кроків:

• аналіз списку ти анкетних даних кандидатур з погляду їхньої від¬повідності вимогам до майбутнього працівника.

• проведення спеціальних тестів на професійну придатність кан¬дидата.

• співбесіди зі співробітниками відділу кадрів.

• довідки про кандидата.

• співбесіда з лінійним керівником.

Великого значення має система мотивації праці. У країнах з розвиненою економікою менеджмент часто спирається на теорію ієрархії потреб Маслоу, згідно якої найбільш нагальними є фізіологічні потреби, після них людина прагне задовольнити потреби в безпеці й стабільності, потреби у визнанні, потреби в позитивній оцінці індивідуальності та потреби в самореалізації.

Отже, для працівників, які за рівнем своїх доходів не задовольня¬ють потреб 1-го і 2-го рівнів, головним способом мотивації до праці є можливість отримати більшу суму заробітної плати. Для працівників, які досягли рівня доходів для покриття первинних потреб, подальше збільшення заробітної плати може вже не відігравати вирішальної ролі в мотивації до підвищення якості роботи. Такі особи насамперед праг¬нуть дістати в користування престижний автомобіль, перейти на вищу посаду, бути обраними в керівні органи компанії, а також мріють про урядові нагороди.

18. Перестрахування: необхідність, сутність.

В період індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків.

Якщо страхова компанія утримуватиме на своїй відповідальності ризики з високою страховою вартістю, то можлива ситуація, коли створені страхові резерви не відповідатимуть ступеню ризику і в разі настання страхової події компанія не зможе виконати своїх фінан¬сових зобов'язань. Страховій компанії загрожують також великі збит¬ки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій терито¬рії.

Отже, потреба в перестрахуванні виникає за таких обставин.

 Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком. До цієї кате¬горії згідно з правилом, прийнятим ЄС, належать підприємства, що відповідають двом з трьох наведених далі умов:

• сума балансу перевищує 6,2 млн екю;

• товарообіг більший за 12,8 млн екю за рік;

• число зайнятих понад 250 осіб.

 Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події.

 Перевищується середня частота збитків.

Перестрахування – це страхування одним страховиком (цвден-том, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика).

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перєстрахо-виком договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, – ретроцесіонарієм.

Перестра¬ховуючи дорогі ризики часто звертаються до послуг брокерів.

За свої послуги (представлення клієнта; консультування; ведення переговорів; розподіл ризиків) брокер отримує комісію (10-15% нетто-премії).

При проведенні перестрахувальних операцій спира¬ються на ті самі принципи, що й при страхуванні.

Стра¬ховик передає перестраховику частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди.

Існують такі види комісій:

Оригінальна комісія – відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії.

Перестраховувальна комісія – відрахування з премії на користь ретроцедента. Використовується при ретроцесії.

Брокерська комісія – відрахування з премії на користь брокера.

Страховик (цедент) має також право на тантьсму — комісію 'з при¬бутку, що його перестраховик може отримати за результатами прохо¬дження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку Із суми чистого прибутку, який отримує перестрахову вальна компанія.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника.

19. Особливості факультативних і облігаторних договорів перестрахування.

За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформ¬ленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

– факультативні;

– облігаторні (договірні);

– факультативно-облігаторні (змішані або договір відкритого покриття).

Факультативний метод перестрахування характеризується пов¬ною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідаль¬ності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особ¬ливість цього методу перестрахування полягає в можливості індиві¬дуальної оцінки ризику.

Переваги факультативного методу полягають у:

• можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливі¬ших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);

• використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страхо¬вика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятли¬вих для нього страхувань.

Характерною особливістю факультативного перестрахування є можли¬вість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

Попередньою умовою для укладання договору в перестрахуванні на факультативній основі є сліп. Сліп – це документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам цедентом і містить основні характери¬стики ризику (найменування та адресу страху¬вальника; тип договору; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання і т. ін.).

Приймаючи пропозицію перестраховик вказує на сліпі частку, яку зможе нести на своїй відпові¬дальності.

Недоліки факультативного перестрахування:

• без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;

• великі витрати з оформлення факультативного перестрахування;

• тривалість оформлення факультативного перестрахування впли¬ває на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;

• вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику компанії-цедента;

• неможливість автоматичного поновлення факультативного по¬криття.

Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не ре¬гулярно, тантьєма здебільшого не виводиться.

Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма по¬криттями, Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визнача¬ються ліміти відповідальності, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер.

Переваги облігаторного перестрахування поля¬гають у :

• дозволяє збільшити обсяги страхо¬вих операцій;

• рівномірному розподілі ризиків (перестраховик упевнений в тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі, будуть розподілені рівномірно);

• автоматичності приймання ризиків, що потребує значно менших витрат пов'язаних з обробкою ризиків.

В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має система¬тично висилати перестраховикові перелік ризиків, що потрапляють під перестрахування (бордеро); в такому разі відпадає необ¬хідність надання додаткової інформації, що відбиває стан страхового портфеля цедента.

Недолік облігаторного перестрахування:

•коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідаль¬ності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.

В Україні більш поширеним є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.

При факультативно-облігаторпому перестрахувалні факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність – для перестраховика.