12. Аналіз платоспроможності підприємства. Показники платоспроможності, оцінка можливості її відновлення/втрати.

Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов'язань протягом року.

Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів, сплати платежів у бюджет, позабюджетні фонди тощо у зв'язку з перевищенням зобов'язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність, або неспроможність.

Підприємство визнається неплатоспроможним у разі виявлення незадовільної структури балансу.

Незадовільна структура балансу — це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна.

Основними показниками, на основі яких можна визначити платоспроможність підприємства, є коефіцієнт автономії (фінансової незалежності); коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт фінансового лівериджу; коефіцієнт забезпеченості власними коштами; коефіцієнт покриття (платоспроможності).

Коефіцієнт автономії— показник, який характеризує частку власних активів у загальній сумі всіх активів підприємства, використаних ним для здійснення статутної діяльності. Коефіцієнт автономії розраховується діленням суми власного капіталу на вартість майна підприємства за формулою

Мінімальне (нормативне) значення коефіцієнта автономії Кавт > 0,5. Таке значення цього показника дає змогу припустити, що всі зобов'язання підприємства можуть бути покриті власними активами. Збільшення коефіцієнта автономії свідчить про більшу фінансову незалежність, підвищення гарантії погашення підприємством своїх зобов'язань. Отже, що більший коефіцієнт автономії, то кращий фінансовий стан підприємства.

Коефіцієнт фінансової стабільності — показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на 1 грн, вкладених в активи власних коштів. Коефіцієнт фінансової стабільності визначається за формулою

Нормальним (нормативним) вважається, Кфс> 1. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має стійкий фінансовий стан і відносно незалежне від зовнішніх фінансових джерел.

Коефіцієнт фінансового лівериджу характеризується відношенням довгострокових зобов'язань і джерел власних коштів підприємства, тобто показує, скільки довгострокових зобов'язань припадає на одиницю джерел власних коштів. Коефіцієнт фінансового лівериджу обчислюється за формулою

Нормальним (нормативним) вважається Кф с <1. У цьому разі фінансовий стан підприємства відносно нормальний.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами — показник, який характеризує рівень забезпеченості підприємства власними джерелами формування оборотних активів, тобто показує, скільки власних джерел формування оборотних активів підприємства припадає на одиницю цих активів. Розраховується цей коефіцієнт за даними балансу підприємства за відповідний звітний період в такому порядку: від підсумку за першим розділом пасиву балансу віднімається підсумок за першим розділом активу і отримана різниця ділиться на суму підсумку другого розділу активу балансу, тобто розрахована фактична наявність власних і прирівняних до них джерел формування обігових коштів ділиться на фактичну вартість наявних обігових коштів. Розрахунок виконується за формулою.

Нормальним вважається Кзвк>0,1. Це означає, що наявні оборотні активи, підприємства покриваються власними і прирівняними до них джерелами. Збільшення коефіцієнта забезпеченості означатиме, що у підприємства є надлишкові джерела формування оборотних активів, а його зниження свідчить про нестачу цих джерел. В обох випадках фінансовий стан підприємства буде нестійким.

Коефіцієнт покриття (платоспроможності) — показник, який характеризує рівень достатності (поточних активів) обігових коштів підприємствам для погашення своїх поточних зобов'язань протягом року. Він визначається відношенням всіх поточних активів (за винятком витрат майбутніх періодів) до поточних зобов'язань підприємства. Коефіцієнт покриття розраховується за формулою

Коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань. Нормативне значення коефіцієнта Кп>1. Отже, підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні зобов'язання.У цьому разі у підприємства стійкий фінансовий стан і воно може своєчасно погасити свої платіжні зобов'язання.

З метою визначення можливостей і шляхів відновлення платоспроможності підприємства можна застосувати такі методи.

Евристичні прийоми: опитування, «мозковий штурм», експертні оцінки, синектичний метод, ділові ігри та ситуації, метод контрольних запитань тощо. Зауважимо, що найчастіше евристичні прийоми застосовуються не окремо, а в комплексі з іншими методами.

Анкетування (опитування) доцільно провести серед працівників усіх структурних підрозділів і керівництва підприємства з метою виявлення слабких сторін потенціалу підприємства, а також резервів його відновлення, поліпшення фінансового стану, досягнення або підвищення прибутковості.

Спосіб експертних оцінок. Його варто використовувати у стратегічному аналізі для прогнозування та оцінки майбутніх результатів виконання певних дій щодо відновлення платоспроможності на підставі передбачень експертів високого професійного рівня, із значним практичним досвідом у сфері, що нас цікавить, які ознайомлені з поставленою проблемою, здатні адекватно оцінити перспективи розвитку підприємства.

SWOT-аналіз є порівняно простим наочним методом аналізу, який дозволяє виробити стратегічні рішення в діяльності підприємства. Він досить ефективний при оцінюванні існуючого у підприємства потенціалу з метою поліпшення його фінансово-господарського стану та відновлення платоспроможності.

13. Якісний і кількісний рівень оцінки ділової активності підприємства. Факторний аналіз коефіцієнту стійкого економічного зростання.

Стабільність фінансового положення підприємства в умовах ринкової економіки обумовлюється в чималому ступені його діловою активністю.

Головними якісними і кількісними критеріями ділової активності підприємства є: широта ринків збуту продукції, включаючи наявність постачань на експорт, репутація підприємства, ступінь плану основних показників господарської діяльності, забезпечення заданих темпів їхнього росту, рівень ефективності використання ресурсів (капіталу), стійкість економічного росту.

Господарська діяльність підприємства може бути охарактеризована різними показниками, основними з який є обсяг реалізації продукції (робіт, послуг), прибуток, величина активів підприємства (авансованого капіталу).

Оцінюючи динаміку основних показників, необхідно зіставити темпи їхньої зміни. Оптимальним є наступне співвідношення, що базується на їхньому взаємозв'язку:

ТРБ > ТQР > TB > 100%,

де ТРБ > ТQР > TB - відповідно темпи зміни балансового прибутку, обсягу реалізації, суми активів (капіталу).

Дане співвідношення означає: по-перше, прибуток збільшується більш високими темпами, чим обсяг продажів продукції, що свідчить про відносне зниження витрат виробництва і обігу; по-друге, обсяг продажів зростає більш високими темпами, чим активи (капітал) підприємства, тобто ресурси підприємства використовуються більш ефективно; і нарешті, по-третє, економічний потенціал підприємства зростає в порівнянні з попереднім періодом.

Розглянуте співвідношення у світовій практиці одержало назву "золоте правило економіки підприємства". Однак якщо діяльність підприємства вимагає значного вкладення засобів (капіталу), що можуть окупитися, і принести вигоду лише в більш-менш тривалій перспективі, то ймовірні відхилення від цього "золотого правила". Тоді ці відхилення не слід розглядати як негативні. До причин виникнення таких відхилень відносяться: додаток капіталу в сферу освоєння нових технологій виробництва, переробки, збереження продукції, модернізації і реконструкції діючих підприємств. При цьому варто враховувати наявність впливу інфляції.

Ділова активність акціонерних підприємств характеризується у світовій практиці ступенем стійкості економічного розвитку чи росту.

Стійкість економічного росту дозволяє припустити, що підприємству не грозить банкрутство. Цілком очевидно, що хитливий розвиток припускає імовірність банкрутства. Тому перед керівництвом підприємства і менеджерами стоїть дуже серйозна задача — забезпечити стійкі темпи його економічного розвитку.

Як відомо, збільшення обсягів діяльності підприємства (випуску і продажів продукції) залежить від росту його майна, тобто активів. Для цього треба мати фінансові ресурси. Приплив цих ресурсів може бути забезпечений за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування. До внутрішніх джерел відноситься насамперед прибуток, що направляється на розвиток виробництва (реінвестований прибуток) і нарахована амортизація. Вони поповнюють власний капітал підприємства. Але він може бути збільшений і ззовні, шляхом емісії акцій. Однак їхній випуск і реалізація загрожують самостійності керівництва підприємства в прийнятті управлінських рішень (дивідендної політики, фінансової стратегії й ін.). Крім того, додатковий приплив фінансових ресурсів можна забезпечити завдяки залученню таких джерел, як банківські кредити, позики, кошти кредиторів. У той же час ріст позикових коштів повинний бути обмежений розумною (оптимальною) межею, тому що зі збільшенням частки позикового капіталу посилюються умови кредитування, підприємство несе додаткові витрати, отже, збільшується імовірність банкрутства.

У зв'язку з цим темпи економічного розвитку підприємства в першу чергу визначаються темпами збільшення реінвестованих власних засобів. Вони залежать від багатьох факторів, що відбивають ефективність поточної (рентабельність реалізованої продукції, оборотність власних засобів) і фінансової (дивідендна політика, фінансова стратегія, вибір структури капіталу) діяльності.