68..Сучасна політична культура та мас-медіа.

Політична культура, як вид духовності і соціально-політичної діяльності людей і як компонент культури суспільства є невід'ємною частиною акумуляції соціального досвіду. Преса виступає одним із засобів як зберігання, так і наступного ефективного розповсюдження політичних традицій, цінностей і поглядів, досвіду і нової практики і в цьому вигляді є частиною культурно-комунікативної системи.

Політична культура - поняття досить широке і багатогранне. Місце і роль політичної культури можуть бути з'ясовані лише у співвідношенні лише з конкретною соціально-економічною і політичною ситуацією, яка характеризується боротьбою за політичну владу, демократію соціально-політичну зміну суспільства.

Але ми не можемо розглядати політичну культуру без загального поняття культура, на основі якого базується політична культура.

На основі поняття "культура" - "культ" (від лат. культус - покоління). Поняття "культура" (від лат. - культура - обробка, догляд, поліпшення) має безпосередній зв'язок з працею людини. А в переносному значенні з освіченістю людини.

Вже у Цицирона "Тускаланські бесіди" 45 років до н.е. говорилось про філософію як "культуру розуму". З цими двома значеннями слово "культура" увійшло майже у всі європейські мови і в українську

теж.

В.Даль, наприклад, так тлумачить це поняття: "... обработка и уходь, воздьлка; образованіе, умственое и нравственное".

Таким чином, політична культура є специфічним методом людського мислення і діяльності, що виявляє себе як духовній, так і матеріальній сфері, соціальних нормах, стосунках між людьми, групами, партіями у здійсненні через ціннісні орієнтації практичних програм.

Політична культура - багатогранне явище, яке є сукупністю поглядів переконань, принципів, методів, що обумовлюють цілеспрямовану діяльність людини, соціальних груп, партій по відношенню до суспільства, держави. Вона характеризується стійкими знаннями політики, її головних напрямків, сенсу державної влади, діючих у країні законів і на цій основі усвідомленою участю в політичному житті, розвитком демократії, управління суспільством.

Водночас виділимо ряд якісних характеристик політичної культури:

- соціальну визначеність, яка проявляється у вмінні журналіста оцінювати реальні події історико-логічними методами на шляхах досягнення науковості, що є ядром політичної культури;

- плюралістичну векторність політичної культури, чому сприяє утвердження в суспільстві демократії, свободи особистості, гласності;

- невідривність політичної культури від культури загалом, як однієї з центральних її елементів;

- конкретний історизм і діалектичність.

Таким чином, варто виділити три елементи в суті поняття

"політична культура":

- політичну культуру варто розглядати як сукупність політичних знань, світоглядних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, історичного досвіду і традицій;

- політичну культуру - як метод засвоєння людьми знань сенсу політики, вміння активно застосовувати політичні знанні на практиці;

- політичну культуру - як процес реалізації в суспільно-політичній діяльності знань і переконань.

Таким чином, політична культура (враховуючи, що вона є частиною загальної культури), є відносно самостійною в структурі суспільних явищ і особистих якісних характеристик формується на історично конкретних соціально-економічній і політичній основах. Процес її формулювання і розвитку зумовлений об'єктивним ходом функціонування політичної системи суспільства, його структурних підрозділів, колективів, партій, націй, основи - непростий і суперечливий.

Звідси і розходження між знаннями і переконаннями політичної культури суспільства і окремих людей, політичних знань і політичної діяльності.

Отже, культура - така форма оприлюднення суспільства, коли наступає гармонія між людиною і світом. Культура не створюється сама по собі за наказом. Вона є історичним продуктом. Без культури немає порядності, буз порядності немає людини - немає виробництва. А тим більше політична культура не може виникнути, поки не буде загальної культури.

Таким чином, на наш погляд, політична культура в журналістиці є специфічним методом мислення і діяльності, проявляється як в духовній, так і в матеріальній сфері, соціальних нормах, стосунках між людьми, групами, партіями в здійсненні через цінності орієнтації практичних програм управління.

У формуванні політичної культури були свої злети і падіння (60-ті, 80-ті, 90-ті роки). Особливо, на прикладі 80-тих і початку 90-тих років, коли республіки Радянського Союзу боролися за незалежність, а Україна її здобула у 1991 році формування політичної культури набуло другого дихання і нового сенсу.

Журналістам важливо навчитись відрізняти, де починається політичний підхід, і де він кінчається, де існують просто норми порядності, загально людські інтереси, такі категорії, як совість, порядність, чесність.

Журналістика виконує роль інструмента політики, але водночас вона є компонентом суспільної свідомості, вона має відносну самостійність, спричиняє зворотну дію на політику.

Журналістика може виступати засобом соціального управління, яке здійснюється опосередковано, через її триєдину функцію (пропаганду, агітацію, організацію).

Журналістика сприяє все більше активній участі в духовному відтворенні найширших верств населення. З політичної точки зору - це передумова поглиблення демократичних основ життя, розвитку суспільства на принципах нового політичного мислення і культури.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що преса дійсно є феноменом політичної культури.

№ 68. Сучасна політична культура та мас-медіа

Політична культура(далі ПК) – багатогранне явище, яке є сукупністю поглядів, переконань, принципів, методів, що обумовлюють цілеспрямовану діяльність людини, соціальних груп, партій по відношенню до суспільства, держави. Характеризується стійкими знаннями політики, її головних напрямків, сенсу державної влади, діючих у країні законів і на цій основі усвідомленою участю в політичному житті, розвитком демократії, управління суспільством.

Якісні характеристики ПК:

• соціальна визначеність (вміння журналіста оцінювати реальні події історико-логічними методами на шляхах досягнення науковості, що є ядром ПК);

• плюралістична векторність ПК, чому сприяє утвердження демократії, свободи особистості, гласності;

• невідривність ПК від культури загалом;

• конкретний історизм і діалектичність.

 

Виділяють три елементи в суті поняття ПК

1. ПК як сукупність політ. знань, світоглядних цінностей, принципів і способів політ. діяльності, істор. досвіду і традицій;

2. ПК – як метод засвоєння людьми знань сенсу політики, вміння застосовувати їх на практиці;

3. ПК – як процес реалізації  в суспільно-політичній діяльності знань і переконань.

 

ПК в журналістиці є специф. методом мислення і діяльності, проявляється як в духовн. так і в матеріал. сфері, соц нормах, стосунках між людьми, групами, партіями в здійсненні через ціннісні орієнтири практичних програм управління. 

У формуванні ПК були злети і падіння. (60-ті, 80-ті, 90-ті). Напр. кін. 80-х – поч.90-х у боротьбі і набутті незалежності формув. ПК набуло другого дихання і сенсу.

Зараз преса разом із суспільством повинна позбутись привитого нам почуття меншовартості – це нові ідеологічні засади.

      Труднощі поєднання ідеології з практикою через свідомість:

1. Соціально-політичні, пов’язані зі складн. структурою інтересів у сус-ві;

2. Ідеологічні – кожна ідеологія зустрічає свідоме продукування ідей, що їй суперечать;

3. Соціально-політичні – інертність традиц. свідомості, стабільності раніше відпрацьованого світогляду.

4. Гносеологічні – пов’язані з труднощами засвоєння наук. теорій.

 

ЗМІ повинні сприяти розвитку суспільної свідомості в 2-х напрямках:

1. підвищувати рівень

2. перетворити знання в переконання, а переконання в дії.

 

Створюючи гнучку інформаційну модель дійсності: преса, телебачення, радіо постійно орієнтують масову свідомість на платформі побудови незалежної держави.

      Інший важливий напрямок діяльності ЗМІ – розробка концепцій світоглядних, соціально-економічних, психологічних аспектів розвитку сус-ва в майбутньому.