27. Архітектоніка журналістського втору.

Архітектоніка – це, образно кажучи, скульптурна модель журна.твору де чітко окреслені всі її складові – заголовок, перша фраза (або зачин), основна частина, остання фраза (або кінцівка). Якщо сюжетність, скажімо, нарису, - це внутрішня його схема, то архітектоніка – зовнішне вираження його будову. Елементи архітектоніки:

заголовок - «Займіть свої місця...»

перша фраза, де автор сповіщує про намір присвятити свої нотатки першій сесії українського парламенту.

основна частина публікації,що складається з 8 розділів, кожен з яких розкриває певний зміст теми.

Остання фраза або закінчення,де публіцист висловлює свій прогноз.

Першоелементоа архітектоніки виступає заголовок, адже ним розкривається кожна публікація на газетних шпальтах.Наступний елемент це зачин він мусить зупинити на собі увагу читача, зачепити людину «за живе». Основна частина твору

реба закінчувати жур.твір залежно від характеру і викладу зміста, найкращим буде закінчення, яке не допускає повторень.

28.Образна структура журналістики.

Журналістика, публіцистика використовують образно-понятійний метод відображення дійсності. Образність надає журналістським творам художньої виразності, емоційної забарвленості, робить їх життєво правдивими. Образність - спосіб естетичного освоєння дійсності, який полягає у специфічному відтворенні життя за допо­могою образів. Велику роль у здійсненні цього відіграють вимисел і домисел.

У журналістики і публіцистики своя естетика, особлива об­разність. Звернення журналістів і публіцистів до прийомів художнього письма - якість, що характерна не стільки для художнього, скільки естетично розвинутого буденного мислення. Виразність цифри, цитати, документальний образ - надзвичайно складне мистецтво художньої типізації факту. Побачити, виявити образ - мистецтво надзвичайно тонке. Образ - специфічна форма естетичного освоєння дійсності. Конкретна і в той же час художньо узагальнена картина життя, яка створена за допомогою слова. Образ є формою існування змісту твору, носієм думки, який виразно розкриває читачеві ідею, впливає на людське почуття. У цьому його пізнавальна і виховна цінність.

Образ в журналістиці - це концентроване вираження думки, дії, характеру, який формує наочно-порівняльну уяву про об'єкт відображення, його домінуючі ознаки і виражають позицію автора. Чим яскравіші і різноманітніші образи журналіста, тим дієвішими будуть його твори. Образ у журналістиці дає змогу яскраво відтворити явище, глибоко розкрити суть описуваного предмета, точніше його оцінити. На відміну від образу саме художнього, показує дійсність опукліше, рельєфніше, тенденційно спрямованіше, політично виразніше, без

особливої деталізації.

Типологія образів у журналістиці: саме публіцистичний образ, словесний образ та інші елементи художньої стилістики; художній образ; публіцистико-художній образ; асоціативний художній образ; образ автора; окремі образні елементи.

Різновиди саме публіцистичного образу: образ-факт, образ-ха-

рактер, образ-символ.

В останніх жанрах основним, цементуючим форму відображення дійсності компонентом є публіцистико-ху-дожній образ. Механізм його зародження і функціонування можна виразити таким творчим ланцюжком: поняття стає образом, а образ розкриває думку. Публіцистико-художній образ - "образ-зв'язківець" між публіцистикою і художньою літературою, але все ж відносно са­мостійна ланка в образній структурі журналістики.

Публіцистико-художній образ - один із виразних засобів образного мислення публіциста, впливу на художній досвід читача. Мотивом у створенні публіцистико-художнього образу нерідко виступає соціальне замовлення, образний виклад соціального явища, який узгоджується з внутрішнім порухом душі публіциста, з його здатністю мислити як політик і художник.

В образному потенціалі журналістики завжди присутній оптимізм мислення автора, що в цілому відповідає духу і букві принципів творчого процесу. Виступаючи представником і виразником суспільної думки, журналіст тим самим висловлює своє світорозуміння і світосприймання. Образ автора-оповідача мов би з'єднує зміст і форму, стає посередником між дійсністю, результатами її усвідомлення журналістом і читачем. Сама поліфункціональність автора у творі народжує особливий образ - образ автора.

Образ автора - не звичайний "образ", "характер" у творі, він так само не тотожний особистості журналіста, хоча в окремих випадках наближено відображає особливості цієї особистості.

Якщо в художній літературі образ автора - все-таки образ зображений, тобто образ, який має автора (письменника), то в журналістиці ми маємо справу не з образом оповідача, а безпосередньо з автором. Іншими словами, маємо справу з автором-людиною, яка не ставить собі за мету створення власного образу. В цьому принципова різниця і унікальність образу автора в журналістиці. Авторське самовираження має кілька шляхів: або "риска в риску", або об'ємно і опукло. Проте співвідношення образу автора з реальною осо­бистістю не завжди прямолінійно, адекватно проявляється у творі.

Образ автора - не самоціль у творі. Журналіст у силу своєї місії творчості не прагне до цього. Текстові і нетекстові показники особ­ливості, в цілому випливають із ситуаційної ролі автора, його контактів з матеріалом і читачем. Образ автора має формуючі ознаки і в одній публікації і в серії, і в індивідуальній, і в суспільній свідомості читача.

Характер образу автора в журналістиці має першочергове значення при вивченні індивідуального стилю. Але треба мати на увазі і такий аспект авторської поведінки, як його ставлення до предмету відображення і його "власна" участь в оповіданні. Типологічні варіан­ти характеру "образу автора" засвідчують: автор поза подіями, або автор - безпосередній учасник цих подій, або автор, який "пе­ревтілився" в героя. Отже, образ автора можна трактувати як образ, що об'єднав всі прямі й дотичні прояви у творі особистості жур­наліста, його індивідуального стилю, ставлення до героїв та подій. Ступінь повноти образу автора та його прояву в тексті різний: якщо твір автобіографічний, у ньому він фіксується з максимальною ви­разністю і повнотою.

Зрозуміло, образ автора тісно пов'язаний з емоційно-виразним способом втілення теми і знаходиться в прямій залежності від мови та стилю твору, тобто "емоційним підтекстом".