27. Архітектоніка журналістського твору

Архітектоніка твору – це ламка, ніжна структура тексту як цілісної концепції, системи, де, якщо можливо, не повинно бути нічого зайвого, але також не повинно нічого бракувати.

Створення журналістського твору передбачає такі етапи: задум, тема, концепція, ідея твору журналістиці задум і тема є результатом роботи не тільки одного автора, а й працівників редакції, насамперед її керівництва. Тому визрівання журналістського задуму можна поділити на два головні види: редакційне замовлення і вільне зародження задуму. Незалежно від способу зародження задуму журналіст повинен бути зацікавлений темою. Адже він із задоволенням працюватиме над близькою темою чи задумом. Тема виникає із задуму як процес його глибшого осмислення. Як влучно зазначав В. Здоровега, тема літературного твору – це певне коло життєвих явищ і пов'язаних з ними проблем.Тема має бути ретельно продумана та сформульована. Концепція є своєрідною версією можливого тлумачення фактів. В. Шкляр дає таке визначення концепції: “Концепція – загальний задум журналіста, його система поглядів на ті чи інші явища або ж спосіб розгляду і розуміння їх” . Композиційна побудова журналістського твору передбачає чітку структурну організацію. В окремих жанрах публіцистики, як, наприклад, в есе чи нарисі, матеріал будується за допомогою засобів асоціативної композиції: різні плани розповіді, епізоди, авторські ремарки. В інформаційних та аналітичних жанрах, де основними функціональними цілями публікації є або повідомлення, або аналіз, жорстке структурування матеріалу – творча необхідність.

Обумовлено це також і особливостями читацького сприйняття: краще і легше читаються ті матеріали, які мають чітку структурну організацію, оскільки дозволяють орієнтуватись у тексті, дають змогу повернутися до вже прочитаного. Ідея – це головна думка. Способи її вираження залежать від природи твору. Так, у художньому творі вона випливає із системи образів, тобто з самого твору. Ідея наукового твору виражається у формі висновку, визначення тощо. Ідея публіцистичного твору формується логічно чітко і недвозначно.

Досконалість естетичного складника структури твору визначається передусім відповідністю структури твору його меті, здатністю його за обсягом охопити предмет, який відображається, пристосованістю до очікуваного процесу сприйняття. Таким чином, ідеться про відповідність жанру, його зображальних можливостей, з одного боку, предмету твору. З іншого – можливостям читача: його здатності сприймати, системі оцінок. Випадки невдалого вибору жанру – це звичайно порушення відповідності, коли жанр твору невідповідний своєму предмету – єдності мети, матеріалу, очікуваному характеру читацького сприйняття.

27.Архітектоніка журналістського твору.

Архітектоніка - це, образно кажучи, скульптурна модель журналістського твору, де чітко окреслені всі її складові - заголовок, перша фраза (або зачин), основна частина, остання фраза (або кінцівка). Якщо сюжетність, скажімо, нарису, - це внутрішня його схема чи формула, то архітектоніка - зовнішнє вираження його будови. Що складає їхню архітектоніку, які елементи? Це - 1) заголовок 2) перша фраза, де автор сповіщає про намір присвятити свої нотатки першій сесії українського парламенту; 3) основна частина публікації, що складається з восьми розділів, кожен з яких розкриває певний аспект теми 4) остання фраза або закінчення , де публіцист висловлює прогноз.

Прямий сюжет твору має розкриватися в такій послідовності: 1) експозиція; 2) зав'язка; 3) розвиток подій; 4) кульмінація; 5) розв'язка.

Першоелементом архітектоніки виступає заголовок.

Процес написання журналістського виступу має починатися із заголовка: адже ним відкривається кожна публікація на газетних шпальтах. Одначе практика демонструє нам різні варіанти народження назви: у одного автора вона передує формуванню задуму, теми, ідеї, у другого - навпаки. І справа, зрештою, не в тому, коли народжується заголовок, а в тому, як і яким він народжується.

Наступний елемент архітектоніки журналістського твору - зачин.

Теоретики і практики сходяться на тому, що зачин має відповідати таким вимогам:

1) він мусить прикувати, зупинити на собі увагу читача (вважає В.Карпенко);

2) його призначення - зачепити людину "за живе", примусити її замислитись (твердить В.Кожем'яко);

3) він має допомогти авторові довести свою ідею до читача, зро­бити того зацікавленим співбесідником (висновок Д.Прилюка).

Як бачимо, перша фраза нарівні із заголовком несе на собі велике психологічне навантаження. її завдання - привернути увагу, змусити прочитати не лише заголовний, а й наступні рядки журналістського виступу. Якщо заголовком автор робить перший крок у напрямі, то зачином він мусить закріпити його. Услід за заголовком і зачином йде те, що називають основною частиною твору. її можна розбивати на окремі розділи, підрозділи (коли твір великий за обсягом), а можна і не членувати, подавати суцільним текстом. Журналіст тут, як і в заголовку і в зачині, має широкі можливості для того, щоб повідомляти, описувати, оповідати, роздумувати, зображувати. Все залежить від доцільності, вмотивованості, авторського вміння.

Загальні вимоги до викладу матеріалу в цій частині ті ж самі, що й до викладу в цілому. Його має визначати предметність і змістовність, правдивість і ясність, пристрасть і жвавість, простота і безпосередність, чистота і граматична точність вислову. Методи викладу - це, по суті, методи аналізу і синтезу (індукція і дедукція, ана­логія і порівняння тощо). Прийоми викладу - то прийоми аргумен­тації (фактологічно-документальні, психологічні, образно-емоційні). Форми викладу повторюються в основному в формі заголовків і початків (наприклад: повідомлення або констатація факту дійсності; опис чи картинний опис; розповідна форма викладу; діалогічна; об­разне відтворення фактів і явищ дійсності). Це, однак, не означає, що форма заголовка, зачину і форма викладу в основній частині кожного конкретного твору мають бути ідентичними. Стаття чи нарис можуть початися з діалогу, а в основній частині формами викладу виступатимуть вже повідомлення чи опис, розповідь чи образне відтворення реалій життя або ж комбінація цих форм.

Теоретики сформулювали такі вимоги до останньої фрази:

а) треба закінчувати журналістський твір залежно від характеру

. викладу і характерного змісту;

б) найкращим буде таке закінчення, яке не допускає повторень сказаного і зрозумілого з викладу, а, навпаки, наштовхує читача на роздуми і осмислення прочитаного;

в) найгірший кінець той, що залишається для читача непоміче­ним і "проковтується" без будь-якого реагування, а також зайвий, невмотивований попереднім викладом чи зовсім недоречний;

г) одне із можливих закінчень, особливо в критичних публікаціях, це, як говорив М.Горький, - "биття сміхом".