26.Журналістський твір: зміст і форма, елементи і структура.

Журналістський твір - це продукт творчої діяльності літератора: журналіста, публіциста; це результат тривалого процесу творення, що має певні стадії. Найзагальніші стадії творчого процесу такі:

а) пізнання дійсності; б) написання тексту; в) його редагування.

Розглянемо першу сходинку творчого процесу, а саме: пізнання дійсності. Журналістське пізнання дійсності має свою специфіку. Основний принцип такого пізнання - ситуаційний, конкретно-хронологічний підхід до вивчення дійсності. Основний метод - всебічність пізнання, встановлення "фундаменту фактів", що дає об'єктивну картину реальності.

Всебічність пізнання дійсності забезпечується цілою системою методів, куди входять такі їх типи:

а) методи вивчення /спостереження, робота з документами, аналіз, інтерв'ю - це найбільш поширені/;

б) методи викладу /розповідь, аргументування, переконування тощо.

Задум, тема, ідея, концепція - конструктивні елементи змісту журналістського твору. Отже, щоб зрозуміти їхній, слід розібратися в категорії змісту. "Зміст - певним чином упорядкована сукупність елементів і процесів, що утворюють предмет чи явище /в даному випадку журналістський текст у широкому значенні/ і характеризують його глибинні зв'язки, основні риси і тенденції".

Категорія змісту включає такі основні групи елементів:

- подієво-фактичні /описувані явища, події як щось цілісне; система фактів, що лежать в основі опису; аргументи та докази/;

- проблемно-тематичні /тема, її підтеми і відгалуження, магістральна проблема, що вбирає в себе багато різнопланових тем, вузлові питання, конфліктна ситуація/;

- ідейно-концептуальні /ідейна позиція автора, принципова концепція, висновки, рекомендації тощо/.

Концепція завершує логічний ланцюжок змістових понять, куди входять: задум, тема, ідея. Якщо задум - лише намір розкрити певну тему; тема - стрижнева думка /або сума думок/, що виражає ставлення журналіста до зображувального; ідея - основний висновок твору, даний у понятійній чи образно-понятійній формі - то концепція - це той принциповий підхід, той кут зору, під яким усе, що знаходить відображення в даному творі, розглядається, трактується, оцінюється автором, замикаючись, зрештою, в певний логічний малюнок його виступу.

Сюжет і композиція - це елементи форми.

Ієрархічний ряд змісту і форми різних рівнів набуває такого вигляду:

1) зміст і форма окремого журналістського твору;

2) зміст і форма окремого номера газети;

3) зміст і форма окремого видання або групи видань, преси в цілому.

Категорія форми в такій трактовці постає представленою низкою груп основних елементів:

- жанрово-визначальні /різні модифікації жанрів, добірки, рубрики, розділи, цикли, тематичні сторінки, номери/;

- сюжетно-композиційні /сюжет, композиція, верстка, співвідношення частин газети, шрифтове вирішення, ілюстративне оформлення/;

- лексико-стилістичні /мова, стиль, набір зображально-виражальних засобів, тон, індивідуальна манера автора, стиль видання/.

"Сюжет (франц. зиіет, - предмет) - послідовне розкриття подій, усього змісту твору, яке виявляється в образному змалюванні дійових осіб, художньому і життєво вірогідному відтворенні стосунків між ними".

З усіх відомих нам елементів сюжетної схеми (експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка), представлених, наприклад, у художньому творі, - в журналістському виступі (та й то певного жанру: в нарисі, фейлетоні, памфлеті тощо), ми найчастіше бачимо лише три (це зав'язка, кульмінація, розв'язка). Проте і ці три елементи сюжету журналістського твору не є тотожними трьом таким же елементам сюжету журналістського твору, а виступають тут як "три точки", три основні віхи розповіді. Під ними слід розуміти, по-перше, початок, що має зацікавити читача, по-друге, середину, яка мусить розкрити суть зображуваного, по-третє, кінець, котрий завершує виклад матеріалу. Розбіжність між тими й іншими полягає в тому, що в журналістському творі (нарисі, статті, кореспонденції і т.п.) початок не завжди буде зав'язкою викладу, як в оповіданні чи повісті. А закінчення не обов'язково буде розв'язкою.

Таким чином, коли йдеться про журналістський твір, то є підстави говорити лише про приблизну сюжетність, про її окремі елементи, та й то почасти у видозміненому вигляді. Інакша роль тут відводиться композиції.

"...Композиція (від лат. сотрозіїіо - складати, створювати, поєднувати, компонувати) - це зумовлена задумом, змістом побудова літературного твору, поєднання частин компонентів, їхня гармонія, співвідношення".

Аналіз журналістської практики (її кращих зразків) дозволяє виявити найбільш поширені композиційні прийоми. До них належать:

- послідовний статичний виклад: характерний для таких жанрів, як інформаційна замітка, звіт, інтерв'ю, коментар, стаття, рецензія (за приклад може слугувати будь-яка хронікальна замітка);

- послідовний динамічний виклад: динаміка забезпечується чергуванням діалогів, монологів, описів, авторських реплік і ремарок, фактів, узагальнень і висновків (яскрава ілюстрація - фейлетон Степана Колесника "Куди пливе ескадра?");

- статистичний чи динамічний виклад зі вставними епізодам або ретроспекціями (за приклад можна взяти статтю Ільфа та Петрова фейлетонного звучання "Байдужість", значну частину якої становить вставне оповідання про художника, якому не допомогли відвестии до лікарні його дружину-породіллю);

- авторські відступи або публіцистичні монологи: уповільнюючи виклад, вони надолужують втрачене й наповнюють темп оповіді

мисловим її навантаженням (улюблений прийом С.Плачинди: майе в кожному своєму виступі він вдається до відступів в історичне минуле, де шукає відповіді на сьогочасні питання);

- прийом обрамлення: це коли якась картина або теза, подається автором на початку твору і повторюється в кінці дослівно або дещо в зміненому вигляді (саме в такий спосіб вибудовує низку своїх новел, зібраних у книзі "Писанка на кленовому листку", Ф.Зубанич);

- прийом рефрену: полягає в періодичному повторенні певного вислову (слова, фрази, тези чи строфи), що становлять компо­зиційний каркас твору (дуже характерний для воєнної публіцистики О.Довженка);

- прийом інверсії: при його застосуванні послідовність викладу свідомо порушується: твір може починатися з кульмінації або розв'язки з тим, щоб потім повернутися до початкових фактів чи де­талей (класичний приклад - фейлетон О.Вишні "У ніч під Новий рік").