43. Портрет у журналістському творі

Портрет – зображення у творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, одягу тощо героя. Це один із засобів типізації, індивідуалізації образу персонажа. Поділяється на внутрішній і зовнішній. Дає змогу наочно побачити героя, а також зазирнути в духовний, емоційний світ людини. У журналістиці портрет достовірний. У документальності – специфіка журналістського (публіцистичного) портрету. Портрет реальної людини – це певне узагальнення, виявлення через індивідуальне суспільно значимого, характерного. Жанрові різновиди: автопортрет, соціальний портрет, соціологічний портрет, політичний портрет і портрет політика.

Автопортрети у публіцистиці з»являються рідко, оскільки змалювання себе не є завданням журналістики, але вони не поодинокі.

Соціальний портрет – різновид нарису, де герой - типовий представник певної соціальної групи . Характер персонажа створюється за принципом типізації, акцентує увагу на найхарактерніших рисах суспільного плану, показує людину як носія громадських відносин, як представника широкого загалу, і водночас розкриваються найсуттєвіші риси характеру.

Соціологічний портрет – різновид нарису, центральним образом є тип людини, що втілює характерні риси представників певної соціальної категорії, синтезована постать представників суспільства, будується на основі статистико-соціологічних даних, соціологічних методах дослідження: опитування, спостереження, контент-аналіз та експеримент.

Політичний портрет – політична характеристика особистості. Портрет політика – не обов»язково виклад його політ. Поглядів. Інструментарій політ. Портрету – політ. Біографія, політ. Досьє, політ. Реклама, політ. Інтрига.

44. Домисел і вимисел, їх творчі можливості.

Вимисел – те, що вигадане. Вимисли недругів. Як літературний термін означає “створене уявою, фантазією митця” (засіб творення художніх образів). Вимисел письменника. У домисла ж інше значення – “здогад, оснований на припущеннях, міркуваннях”. Домисел у публіцистиці.

Загальноприйнятим є постулат, що журналісту, на відміну від письменника, має право на домисел, але не вимисел. Вимисел при цьому трактується як абсолютно абстрагована від дійсності подія або образ у художньому творі. У домислі журналіста можуть бути деякі нюанси, які привносить він у матеріал, зображуючи вже реальні події, реальних героїв. Тема ця дуже делікатна, бо межу між домислом і вимислом слід проводити в кожному конкретному випадку, залучаючи до цього спеціальну експертизу.

У деяких жанрах журналістики, як вважається, не може бути ані домислу, ані вимислу. Це, насамперед, інформаційна замітка, репортаж, інтерв’ю, звіт. Категорично заборонено вживати елементи вимислу і домислу в сатиричних жанрах, бо це однозначно може стати не тільки образою, а й послужити приводом для судового позову.

“Вимисел і домисел – це різновид фантазії, без якої немислима не тільки журналістика, а й творчість взагалі”, – констатує Д. Прилюк .

44.Домисел і вимисел, їх творчі можливості.

Домисел - вид фантазії, логічно вмонтований здогад, процес ос­таточного освоєння життєвого матеріалу. До домислу вдаються тоді, коли фактичний матеріал потребує ще додаткового освітлення, роз­криття тих граней, які не підкріплені прикладами. Не порушуючи до­кументальної основи, журналіст чимало "дописує" своєю творчою уявою. Сфера домислу широка: здогадка про суть нових відкриттів, розтлумачення ще не осмислених даних (цифр, показників), "вига­дані" діалоги, описи, які розкривають характер людини, підкреслю­ють риси її вдачі. Домислюється і психічний стан героя, розгадують­ся мотиви його поведінки, розкриваються внутрішні почуття. Доми­сел ґрунтується на законах логіки, знанні дійсності, фактичній основі і не має нічого спільного з перекрученням і вигадками.

Вимисел - теж вид фантазії, життєво виправдана "вигадка", твор­ча уява автора. У журналістській творчості вимисел проявляється в ретельному відборі фактичного матеріалу, віднайдені (не "компону­ванні" з окремих рисочок, як це робить письменник) ситуацій, що ре­ально існують, живих осіб з відповідними негативними чи позитивни­ми особливостями їхнього характеру, людської вдачі. Збагнути суть будь-якого явища, передбачити тенденцію його розвитку авторові допомагає світогляд, життєвий і культурний досвід, професійне чуття.