33.Автор як персонаж публіцистичного твору.

Це передусім виявлення особливостей художнього діалогу автора та персонажа у творах з однозначною, іноді категоричною авторською позицією.

Оскільки співвідношення автора та персонажа регулюється грою, втілення в тексті за допомогою персонажів конкретної думки, ідеї, утвердження моральних цінностей, орієнтирів, окреслення світоглядної позиції письменника тощо, є неможливими. За грою, котра, балансуючи між протилежностями, врівноважує їх, за грою, що дезорієнтує читача в його ставленні до традиційного, звичного, авторська позиція не проступає. Водночас, перверзійна гра маркує ті явища, фактори, на які спрямовується, як такі, що потребують переоцінки, тобто викликають сумнів автора в доцільності, правомірності свого подальшого існування. Отже, авторська точка зору опосередковано все ж проявляється у творі. Якщо сам зміст тексту не дозволяє читачеві відтворити авторську позицію, то надтекстовий концепт авторської гри, або ж дія принципу “автора-гравця” заповнює смислові пустоти. Таким чином, гра, яка, з одного боку, розхитує орієнтири, з іншого, – забезпечує комунікативний зв’язок “текст-читач”.Розмивання, розщеплення “Я”-автора і “Я”-персонажа у творах автора є цілком осмисленим, контрольованим засобом творення тексту-гри.

Значення набуває сам процес забави зі словом, його смислом. Наприклад спроби “самоідентифікації” переростають в цілком усвідомлену автором забаву як із процесом пошуку, так і з означенням особи: “Я”, “ТИ”, “ВІН”. А позбавлений цілісності суб’єкт, що лише умовно сприймається нами як персонаж, перетворюється на поле авторської гри зі словом, його звучанням, ритмікою фрази, на простір, придатний для “синонімічних вправлянь”. Таким чином, пошуки “Я” губляться в “лексичних джунґлях”, насаджених “автором-гравцем”. Факт саме усвідомленої, відкритої гри постійно наголошується в тексті, оголюється побіжними уточненнями, коментарями, правками умовного скриптора, рецензента, редактора. Зокрема, прийоми цитати, алюзії стирають особистість автора і засвідчують можливість існування твору лише як продукту інтертекстуальної гри. Яскраво вираженою суб’єктивною оповіддю в сучасній українській прозі вирізняється роман “Польові дослідження з українського сексу” О.Забужко. На перший план у творі виходять особистісні, інтимні, сповідальні інтонації, що передбачають висловлення потаємного, суто індивідуального.

Очевидно, буквальне ототожнення героїні роману “Польові дослідження з українського сексу” з особистістю самої авторки відбувається великою мірою завдяки введенню в оповідь реальних фактів з життя письменниці (героїня твору наділяється іменем письменниці (Оксана), батько її, як і батько самої авторки, – дисидент, тощо). Ефект автобіографізму створюється завдяки відкритості оповіді, емоційній відвертості, озвучення суто інтимних, особистісних моментів. Тим часом, таке введення інтимних моментів у текст (еротичні сцени, відверті спогади про сім’ю тощо), винесення їх напоказ, читацький суд, десакралізують інтимне, позбавляють його аури особистісного, суто індивідуального.