46. Система жанрів журналістики

Жанр – це усталений тип твору, який склався історично і відзначається особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури. Критерії поділу на жанри: об’єкт відображення, призначення виступу; масштаб охоплення дійсності, узагальнення; особливості літературно-стилістичних засобів.

Існує жанрове різноманіття:

1.Інформаційні хроніка, інформація, розширена інформація, замітка, інтерв'ю, звіт, репортаж, спеціальний репортаж, прес-опитування та ін.

2.Аналітичні кореспонденція, коментар, стаття, лист, рецензія, бесіда, експеримент, рейтинг, огляд, мемуари та ін.

3.Художньо-публіцистичні замальовка, есе, нарис, пасквіль, фейлетон, памфлет, історія, некролог і ін.

4.Шоу-жанр гри, конкурси, реаліті-шоу і ін.

Журналістика як професія передбачає спеціалізацію

47. Діалогічні форми в журналістській творчості

Діалог (dialog) - двосторонній обмін інформацією між двома людьми, людиною та ЕОМ в вигляді питань та відповідей. В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників. В умовах правової держави, коли авторитарний стиль змінюється демократичним, зростає роль конструктивного діалогу не тільки в . політиці та пропаганді, а й у інших сферах суспільного життя, зок¬рема в культурі, освіті. Невміння вести конструктивний діалог при¬зводить до непотрібного протистояння і протидії сил, до гальму¬вання демократичного розв'язання проблем. Діалог як вид красномовства є дуже давнім. Великим майстром діалогічного ораторства був Сократ. У грецькій риториці мистецтво вести суперечку, полеміку називалось еристикою. Еристика є складнішим видом, ніж монологічне красномовство. Оскільки, як правило, учасникам діалогів і полілогів притаманні різні погляди, суперечливі думки й емоції, а це потребує неабиякої уваги співбе¬сідників, підготовки, відповідного настрою, переконливих доказів, тактовності тощо.

48. Іронія в журналістському творі.

Іро́нія— художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. У стилістиці фігура, яку називають «антифразис», коли висловлювання набуває у контексті протилежного значення. Іронія — це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.. У сучасній газетно-журнальній сатирі дослідники налічують щонайменше півтора десятка жанрів: сатирична замітка, репліка, фейлетон, памфлет, гумореска (гумористичне чи сатиричне оповідання, жанр), байка, пародія (пародійна хроніка), епіграма, усмішка, анекдот, сатиричний афоризм (фраза), а також комедія (кінокомедія), сатирична повість, сатиричний роман.

49. Задум-тема-концепція – ідея журналістського твору

Будь-яка інформація з'являється спочатку в голові, а вже опісля знаходить своє втілення у відповідних словах чи зорових образах.

У мистецтві, літературі зокрема, зазвичай вирізняють три стадії: зародження задуму; вивчення, у разі потреби, різноманітних матеріалів, документів, визрівання сюжету, образів тощо; втілення задуму в матеріальну форму, тобто написання твору. Можна виділяти ще й завершальний етап - доробку і переробку, остаточне саморедагування тексту.

 Шляхи виникнення літературного задуму, як і його джерела, найрізноманітніші

• безпосередні враження від життя

• спілкування, розмови людьми

• офіційних  політичних  заяв,   повідомлень   інформ агентств

• офіційні зустрічі, прес-конференції, брифінги, з'їзди

• контакти із цікавими, компетентним і і людьми - спеціалістами певних галузей знань, політиками, чиновниками працівниками правоохоронних органів

 

  Та незалежно від способу зародження задуму, у журналіста повинно бути своє, особисте зацікавлення відповідною темою.

  Сьогодні журналіст має законне право відмовитись від виконання редакційного завдання, якщо воно суперечить його ідейним чи моральним переконанням, журналіст не тільки має право, а й зобов'язаний, як передбачено ст. 26 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні.

перша стадія народження теми. Він виникає як своєрідний поштовх, як певне передчуття теми, загальні; прагнення поділитись з іншими людьми новиною, думкою, ідеєю.

  Тема виростає із задуму як процес його глибшого осмислення, запоп нення додатковою інформацією, фактами, думками. Вона може бути чітко сформульована у замовленні редакції. Але в авторській свідомості, якщо йдеться про твір складний, навіть чітко сформульована, задана тема обо в'язково "переварюється", трансформується, освоюється індивідуально.

Тема літературного твору - це певне коло життєвих явищ і пов'язаних з ними проблем. У творах інформаційних повідомляється, менше чи більше пояснюється певна система новин. У цьому випадку факт і тема збігаються. В аналітичних текстах, окрім цієї подієвої інформації, порушується певна проблема, робиться спроба дати відповідь на питання, які хвилюють громадськість.

 Та ось визрів задум, продумана тема. Автор у загальних рисах уже знає, на якому матеріалі та які питання висвітлюватимуться. У його свідомості визріла мислена модель, схема майбутнього твору. І тут з'являється ще один компонент творчого мислення, на який звертають увагу самі публіцисти і якого не помічають теоретики. Йдеться про те, що можна називати концепцією, гіпотезою, версією аналітичного твору. Тему можна сформулювати без доказів, а концепція неодмінно містить обґрунтування, докази, резони. Від задуму до теми півкроку, до концепції -повний крок"¹.

 Концепція чи версія - це не тільки попереднє бачення проблеми, можливого її розв'язання. попереднє продумування майбутнього виступу дає змогу авторові знаходити потрібні сюжетні ходи, деталі, образи.

Ідея - це, як відомо, головна думка літературного, мистецького чи публіцистичного твору.