2. Зарубіжні вчені про проблему музичності.

Г. Ревеш – угорський психолог, член угорської Академії наук. Закінчив юридичний факультет Будапештського університету, факультет експериментальної психології Геттінгенського університету, Викладав у Будапештському університеті (з 1918 року професор). Заснував психологічну лабораторію в Будапешті. У 1921 році покинув Угорщину, став професором психології і директором психологічної лабораторії в Амстердамі. Проводив дослідження в області психології сприйняття музики і психології музичних здібностей. Розробив теорію двокомпонентного сприйняття висоти звуків, згідно якої «якість звуку» і «висота звуку» – два незалежні компоненти сприйняття. Г. Ревеш розуміє музичність як єдине цілісне явище, яке не піддається ніякому аналізу. Щоб визначити, чи музична дитина, пропонує користуватися рядом випробувань, тестів, які лише побічно вказують на наявність музичності.

Карл Еміль Сишор – американський психолог. Доктор Йельського університету, завідувач аспірантурою Айовського університету. Директор психологічної лабораторії Айовського університету, президент Американської психологічної асоціації. Розробив перший стандартний тест – «Шкалу музичного таланту» К. Сишора. Його теорія музичних здібностей була названа «теорією особливостей»: він вважав, що немає такого явища, як музичний талант взагалі, і вважав, що музичні схильності складаються з ряду особливостей, які є природженими і не схильні до впливу обставин. К. Сишора також цікавило музичне звучання, тому він досліджував можливості голосу, рояля і скрипки.

3. Вітчизняні вчені про проблему музичності.

Л.А. Баренбойм розглядаэ основні музичні здібності – музичний ритм і звуковисотний слух.

Російський психолог Б. Теплов указує, що комплекс здібностей, потрібних для занять музичною діяльністю (музичність) не вичерпується трьома здібностями, але складають основне ядро музичності. Найбільш розгорнена характеристика музичних здібностей дана психологом Б. Тепловим в його роботі «Психологія музичних здібностей».

І.П. Гейнріхс не погоджуючись з класифікацією музичних здібностей Б. Теплова, висунув свою: замість 3-х основних здібностей називає одну. На його думку, слідує музичний слух вважати єдиною здібністю. Його висновки непереконливі.

Н.О.Ветлугина називає як основні музичні здібності дві: ладовисотний слух і відчуття ритму. У такому підході підкреслюється нерозривний зв'язок емоційного (відчуття ладу) і слухового (музично-слухові уявлення) компонентів музичного слуху. Об'єднання двох здібностей (двох компонентів музичного слуху) в одну (ладовисотний слух) вказує на необхідність розвитку музичного слуху у взаємозв'язку його емоційної і слухової основ. Нею вивчалися здібності з урахуванням вікових особливостей дітей, оскільки гармонійний слух розвивається набагато пізніше звуковисотного, а останній формується тільки на мелодіях з характерністю (мається на увазі поняття ладу як взаємозв'язки стійких і нестійких звуків в їх відношенні до тоніки) ладу, то до основних музичних здібностей автором віднесені ладовисотний і відчуття ритму.

Монографія К.В. Тарасової «Онтогенез музичних здібностей» разом із запропонованими Б. Тепловим емоційною чуйністю на музику і сенсорними здібностями розглядає інтелектуальні пізнавальні музичні здібності і музичну пам'ять. К.В. Тарасова пропонує свою структуру музичності, відмінну від вище розглянутих великим числом компонентів і включаючу дві підструктури: емоційну чуйність на музику; пізнавальні музичні здібності (сенсорні: мелодійний слух, тембровий слух, динамічний слух, відчуття ритму), загальні інтелектуальні музичні здібності (музичне мислення, музична пам'ять).