Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Untitled.FR10.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
74.75 Кб
Скачать

§ 3. Сімейні традиції, обряди, свята,

Ознайомлення з ними дітей

Кожному народові, кожній нації притаманні традиційні національні сімейні свята, які складалися протягом століть і є історичним надбанням нації.

До традиційних сімейних ритуалів і святкових обрядів в Україні належать родильні, весільні, похвальні, поминальні.

Обряди, пов'язані з народженням дитини, дослідники по­діляють на чотири цикли: передродові, власне родові, після­родові та соціалізуючі — прилучення новонародженого до .роду, сім'ї, колективуI. Цикл родильної обрядовості складав­ся з кількох обрядів: народин, ім'янаречення, очищення, об­рання кумів, хрестин, зорин, пострижин тощо.

Сукупність родинних обрядів український академік М. Г. Стельмахович назвав народним дитинознавством. На­родне дитинознавство, як галузь етнопедагогіки, повинно зай­няти вже сьогодні чільне місце в педагогічних навчальних закладах, і кожна шлюбна пара має отримати як весільний нодарунок книжку з народного дитинознавства.

За традицією вже на весіллі та впродовж першого місяця молодятам не дозволялося вживати спиртних напоїв. «Медо­вим» назвав народ перший шлюбний місяць, що означає від­мову подружжя від сдиртного. Молодята пили тільки україн­ський національний безалкогольний напій -- мед, медовуху, оскільки в цей час можливе зачаття дитини.

Родильна обрядовість у ті далекі часи починалась із за­просин баби-повитухи (баби, баби-бранки, баби пупової) чоло­віком породіллі, який ішов до неї з хлібом. Баба також прихо­дила до породіллі з хлібом, святою водою, зіллям. Починали­ся магічні дії: відчинялись усі двері, розв'язувались усі вузли, обкурювали породіллю зіллям. Бабами-повитухами ставали жінки в 45—50 років. Це мала бути чесна, порядна, добра жінка, яка любила дітей, досконало знала народну медицину, володіла повивальним мистецтвом, користувалась загальною повагою односельців. Повитуха приймала роди, а чоловік по­роділлі виконував усі хатні та господарські справи.

Обряд приймання родів супроводжувався різноманітни­ми діями та примовками, які нібито полегшували роди, фор­мували майбутній характер дитини. Так, породіллі давали пити з пригоршні воду: «Як ота вода легко сходить, так би ота дитина легко з тебе зійшла».

Пуповину хлопчика відтинали на сокирі («щоб господа­рем був»), а дівчинки — на гребні («щоб доброю пряхою та господинею була»). Пуповину зав'язували матіркою (лля­ним чи конопляним повісмом), «щоб діти велись» та «плодо­витою була». Усі ці дії супроводжувались примовками: «За­в'язую тобі щастя й здоров'я, і вік довгий, і розум добрий». Пупок з ниткою ховали в скриню чи за ікону, а потім, коли дитина йшла до школи, його виймали і пропонували їй роз­в'язати. Вважалось, якщо дитина розв'яже, то «буде розум­ною», а якщо ні, то «буде мучитись».

Упоравшись з родами, повитуха з батьком дитини йшли до священика, щоб «одержати молитву», домовитись про ім'я немовляти та день хрещення.

В Україні поширений звичай називати новонароджених іменем дідуся чи бабусі або іменем святого дня церковного календаряII. Якщо хлопчик народився напередодні або в день релігійного свята Івана Купайла (7 липня), йому давали ім'я Іван, на свято Миколи (19 грудня) Микола тощо.

День появи дитини на світ теж є магічним. За народним повір'ям, найкращі роди вранці. Вночі народжена дитина — спокійна, сонлива, вдень — сердита, з добрим апетитом. Най- щасливіші діти народжені в п'ятницю, у неділю пристрас­ні, щасливі, у понеділок ^ віщуни, в четвер багачі.

На другий чи третій день після народження виконується ритуал першої купелі. До купелі кладуть різні освячені па­хучі квіти, трави, «щоб пахучою була». Традиційними для першого купання є любисток, м'ята, рута, волошки тощо.

У купіль дівчинки клали ромашку («щоб рум'яна була»), калину («щоб красна була»), гілочку вишні («щоб гарна була»), любисток («щоб люб'язна була»), додавали меду чи молока.

У купіль хлопчика клали гілочку дуба («щоб міцний був, як дуб»), барвінок («щоб довго жив»), чорнобривці («щоб був чорнобривий»), хліб («щоб завжди при хлібі був»), моне­ти («щоб при грошах був»). Після купання дитину загорта­ють у батьківську сорочку (з якої потім роблять пелюшки), батько повинен взяти й поцілувати дитину, а потім уже пере­дає її матері.

Наступний ритуал — родини — це частування та відвіду­вання породіллі бабою-повитухою та найближчими жінками. До породіллі не можна було приходити з пустими руками, обов'язково потрібно було щось подарувати: пелюшки, тка­нину, їжу (млинці, пампушки, сушню тощо). Породіллі бажа­ють: «їж та закладай бочки, де були сини й дочки», «Щоб дитина стояла і м'язи тримала», «Щоб дитина була багата, як земля, дужа, як вода, щоб в коморі і оборі всього було дово­лі». Це суто жіночий обряд. Чоловік породіллі частує бабу- повитуху, дарує їй подарунки.

У деяких регіонах нашої країни влаштовували ще й «од- відки» («одвєдкі», «провідування») індивідуальні відві­дування жінки сусідами та родичами.

Новонародженій дитині обирали кумів, запрошував їх бать­ко з хлібом та сіллю. Відмовитись від кумівства не можна, це почесна справа.

У куми запрошували як родичів, так і сторонніх осіб, авто­ритетних, розсудливих, працьовитих, статечних.

Кумів обирається переважно двоє (пара), хоч у деяких регіонах може бути й дві, три або навіть чотири пари. (Чим більше кумів, тим багатше крижмо — подарунки дитині.) Куми, хрещені батьки ставали почесними, шанованими гостями у нсі святкові ритуали: наречення, пострижини, повноліття, ве­сілля.

На весіллі вони сиділи навпроти молодих за почесних батьків, їм давали й перші скибки весільного короваю.

Куми допомагали виховувати дитину, піклувалися про її здоров'я.

Хрестини — це прилучення новонародженого до «родин­ного вогнища», «отчого дому». В Україні цей обряд викону­вали з кожухом. Баба-повитуха розстеляла на підлозі кожух вовною догори, клала на нього спеленату дитину («щоб був багатий, як кожух лахматий»). Куми клали на кожух дрібні монети. Усі троє брали кожух і піднімали тричі новона­родженого вгору, супроводжуючи доброзичливими примов­ками.

Після цього дитину несли до церкви (чи до загсу).

У найближчу неділю чи свято після хрещення влаштову­ється обід на честь новонародженого. На обід жінки несли різні страви української кухні вареники, завиванці, пампуш­ки або борошно. Чоловіки йшли з хлібом.

На стіл подавали борщ, кашу, пироги, вареники, рибу, гри­би, холодець, голубці, узвар і те, що принесли гості. Централь­не місце обіду — частування кашею (пшоняна, гречана), рід­кою чи запеченою з медовою водою. Повитуха (або куми) ставила на стіл під кінець обіду горщик з кашею. Поруч стояла тарілка (для грошей) і таця для крижма.

Хрещений батько розбивав горщик з кашею, горщик роз­літався, а каша мала залишитись. Вершок каші з зібраними грошима хрещений батько передає матері дитини. Після цьо­го кум ділить кашу між присутніми гостями. Черепки від розбитого горщика викидали на город («щоб гарбузи ро­дили»).

Спиртне на такому обіді вживали тільки символічно.

Обід супроводжувався ще одним ритуальним дійством — врученням букетиків квітів усім присутнім. Вручає їх кум. Спочатку він дає букетик породіллі: «Нехай роділля годує, щастя та й долю готує, батькові на утіху, людям на у слугу. Скільки квіточок, щоб стільки було діточок». Потім вручає квіти кумі, а по тому й усім присутнім.

Квіти готують баба-повитуха чи куми. До хрестинних бу­кетиків входили живі чи сухі (якщо взимку) квіти: м'ята, рута, чорнобривці, барвінок, гілочка малини, колосок вівса, жита чи пшениці. До обрядових букетів додавався калач, який пе­кла для всіх присутніх господиня дому. Квіти та калачі заби­рали додому, зберігали їх, годували калачами своїх дітей. Усі дійства супроводжувались примовками побажання здоров'я, щастя, достатку.

Закінчувався обід «виганяйлом», «лепехом» — подавали узвар чи кисіль,

За сучасною традицією, після урочистої реєстрації дитини у загсі влаштовують зорини — обід на честь новонародженого.

Зупинимося ще на одному традиційному ритуальному об­ряді, з яким потрібно ознайомити дітей уже в дошкільному віці. Це поминальні обряди, які влаштовують під час Вели­кодніх, Зелених свят та на Спаса.

Другий тиждень після Великодня називають поминаль­ним, або Томиним (Фоминим), тижнем. Стародавня назва Радуниця (Радовниця, Радунець), сучасна — Проводи, поми­нання мертвих. За стародавніми народними віруваннями, мерці радіють, коли їх поминають словом живі свояки, приходять до них на їхні могили. За тиждень до Проводів люди йдуть на «гробки» упорядковувати могили, сіють квіти (материнку, любисток, чебрець, барвінок), садять калину чи вишню. У по­минальний день усі родичі йдуть на кладовище. Там «ката­ють» крашанки на могилах рідних та свояків, а потім відда­ють їх жебракам. Влаштовують поминальний обід з коливом і поминальною їжею. Після всього кладуть на могилу суху їжу, співають поминальні обрядові пісні.

У зелену суботу перед Трійцею здійснюється другий по­минальний обряд померлих, а на Спаса — третій. Цей давній звичай наших пращурів є ознакою духовної культури народу пам'ятати свій рід, його засновників, підтримувати їхні моги­ли у належному вигляді.

До виконання цього обряду слід обов'язково залучати ді­тей з раннього віку, щоб не зникла ця традиція, щоб не по­росли бур'яном могили близьких та рідних. У пригоді ста­нуть тематичні заняття у ці дні, частування дітей перед снідан­ком коливом та відвідування могил близьких з батьками.

Особливістю українського національного менталітету є гостинність.

В Україні традиційними формами гостювання були відві­дини родичів, друзів, сусідів, щоб поділитися з ними радістю, згадати минулі, спільно проведені дні, розділити смуток, по­м'янути тих, кого вже немає на цій землі, а то й просто зустрі­тися на свято, щоб разом заспівати пісень, пожартувати.

Особливо яскраво звичай гостювання виявлявся у дні «праз- ників-іменин» населеного пункту (храм на честь святих).

Цей іменинний святковий день припадав на глибоку осінь чи перші дні зими по закінченні всіх осінніх робіт.

На гостини у такий день з'їжджалися всі родичі, близькі та друзі цілими родинами. Не було такої сім'ї, де б не відзна­чали «празник».

Українські народні пісні лунали по всьому краю. Почина­лося свято з вітальних пісень на честь дорогих гостей:

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]