84. Безробіття як макроекономічна проблема сучасної економіки.

Безробіття є невід’ємною складовою ринкової економіки, одним із проявів порушення макроекономічної рівноваги, одним із негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії закону попиту і пропозиції.

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення хоче працювати, але не може знайти роботу, стає надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Чинниками формування безробіття можуть бути: циклічність розвитку економіки, суперечливий характер НТП, структурні зрушення в економіці, недостатня мобільність робочої сили, негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати, дискримінація на ринку праці тощо.

Вплив безробіття на соціально-трудові відносини має двоїстий характер. З одного боку – це обов’язковий елемент системи господарювання, що орієнтована на динамічний, ефективний розвиток економіки (воно є важливим стимулятором активності працездатного населення). З іншого боку – це суспільне лихо, наслідком якого є значне зниження загальної ціни робочої сили та ціни праці, а отже платоспроможності населення та обсягів внутрішнього ринку; відплив робочої сили за кордон; загострення соціально-економічних суперечностей тощо.

Для вимірювання безробіття використовують абсолютні та відносні показники. Абсолютні: кількість безробітних на рівнях (країна, область, місто, р-н); кількість безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, соціальним статусом; середня тривалість безробіття. Відносні – рівень безробіття (визначається в процентах до трудових ресурсів або до економічно-активного населення).

Безробіття поділяють на дві групи – добровільне та вимушене (структурне, циклічне, інституціональне, технологічне, часткове, сезонне, регіональне). Принципова відмінність між ними в тому, що добровільне безробіття не є турботою держави, не реєструється і не передбачає надання допомоги.

Природний рівень безробіття визначають як такий, за якого будь-яке підвищення попиту на працю не спричиняє скорочення чисельності безробітних ( ≈ добровільному). Фактичний його рівень може значно відхилятися від природного. Якщо безробіття у країні або в окремому регіоні загрожує соціальною кризою, вважається, що воно досягло критичного рівня.

У трансформаційних економіках безробіття має такі особливості: довготривалість, застійний характер; значна регіональна диференціація; феномен прихованого безробіття.

Одним із негативних проявів безробіття є економічні витрати, передусім недовиробництво ВНП.

Станом на початок 2009 року рівень безробіття в Україні становив: бл. 7% за МОП, рівень зареєстрованого безробіття за даними Держкомстату бл 3 %. Але фактично показник сягає 9-10 %.

85.Співвідношення динаміки ввп і безробіття в Україні. Взаємозв’язок інфляції та безробіття в економіці сучасної України.

Зв'язок між безробіттям і ВНП встановив у 60-ті рр. ХХ ст. А.Оукен. Ця залежність отримала назву «Закон Оукена». Згідно з цим законом, щорічний приріст ВНП на 2,7% утримує кількість безробітних на постійному рівні, кожні наступні 2% приросту ВНП знижують рівень безробіття на 1%, а скорочення приросту цього показника на 2% спричиняє зростання безробіття на 2%.

Із даного закону випливають такі висновки:

1)Для того, що не допустити зростання безробіття, необхідно щорічно не менше 2,7-3% приросту ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць;

2)Вищий приріст ВНП скорочує безробіття, а зниження темпів його приросту призводить до зростання безробіття.

В Україні ж різке падіння обсягів виробництва в 90-ті рр. не корелювалося зі скороченням зайнятості. За період 1990 – 1999 рр. обсяг ВВП зменшився на 60% (в цінах 1990), а кількість зайнятих скоротилась на 15%. За законом Оукена рівень безробіття мав досягти 20 – 25%.

Причинами цього стали: завищення на п-вах чисельності робочої сили відносно потреб виробництва (наслідок – приховане безробіття характерне для економічного спаду) = «адаптація без реструктуризації»; стійка заборгованість із заробітної плати; складність звільнення працівників відповідно до старого законодавства; патерналістські установки керівників; прагнення держави уникнути масового безробіття; тиск трудових колективів і профспілок.