Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
транс шпори.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
706.56 Кб
Скачать

94. Головні чинники сталого економічного розвитку

Розвиток виробництва і зростання масштабів господарської діяльності, в ході яких людина використовує дедалі більшу кількість природних ресурсів, зумовлюють тотальне посилення антропотехногенного тиску на довкілля та порушення рівноваги в навколишньому природному середовищі. А це, в свою чергу, призводить до загострення соціально-економічних проблем. Одночасно з вичерпанням запасів невідновлюваних сировинних та енергетичних ресурсів посилюється забруднення довкілля, особливо водних ресурсів та атмосферного повітря, зменшуються площі лісів і родючих земель, зникають окремі види рослин, тварин тощо. Все це зрештою підриває природно-ресурсний потенціал суспільного виробництва і негативно позначається на здоров'ї людини. Концепція сталого розвитку економіки визнана світовою спільнотою народів домінантною ідеологією розвитку людської цивілізації у ХХІ ст., стратегічним напрямом забезпечення матеріального, соціального і духовного прогресу суспільства. Необхідність переходу на модель сталого розвитку всіх країн світу об'єктивно зумовлена демографічним «вибухом», сучасною науково-технічною революцією, а також нинішнім кризовим станом земної біосфери.

Сталий соціально-економічний розвиток будь-якої країни означає, зрештою, таке функціонування її народногосподарського комплексу, коли одночасно забезпечуються: задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення; раціональне та екологобезпечне господарювання й високоефективне використання природних ресурсів; підтримання сприятливих для здоров'я людини природно-екологічних умов життєдіяльності, збереження, відтворення і примноження якості довкілля та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва. Головними чинниками сталого економічного розвитку є: 1) стабілізація демографічної ситуації та чисельності населення і встановлення у суспільстві принципів соціальної справедливості; 2) раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів, всебічна охорона навколишнього природного середовища; 3) розширення масштабів міжнародного співробітництва у сфері ефективного розв'язання ресурсо-екологічних проблем; 4) широкомасштабна реконструкція та модернізація всієї застарілої і відсталої матеріально-технічної бази суспільного виробництва; 5) розробка нових поколінь очисних споруд, методів очищення шкідливих викидів і стоків та їх впровадження.

83. Зайнятість як функція суспільного виробництва та форма відповідності пропозиції робочої сили і попиту на неї.

Зайнятість – це суспільно корисна діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що, як правило, приносять їм дохід у грошовій або іншій формі. Сучасне поняття зайнятості у широкому розумінні є певною сукупністю соціально-трудових відносин між людьми з приводу: забезпечення населення робочими місцями; формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі у суспільно-корисній праці; забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Сутність трансформації соціально-трудових відносин полягає у поетапній зміні механізмів, що регулюють залучення, поширення та перерозподіл ресурсу праці в економіці, формування ціни праці та інших умов його використання. Слід здійснити перехід від методів прямого директивного регулювання сфери зайнятості до поєднання двох механізмів: по-перше, ринкового, по-друге – державного регулювання ринку праці.

У ринковій економіці зайнятість населення є результатом взаємодії пропозиції робочої сили, попиту на неї, ціни та конкуренції. Задоволена пропозиція робочої сили як реалізована економічна (трудова) активність формує зайнятість. Не задоволена пропозиція – це безробіття або резерв робочої сили.

Для країн, що здійснюють ринкові перетворення трудової сфери, необхідна сучасна концепція ринку праці, в якій мають знайти обґрунтування нові концептуальні підходи до становлення суб’єктів ринку праці – власників засобів виробництва і власників робочої сили, реформування зайнятості та основних її форм з урахуванням особливостей перехідного періоду, його економічної структури, своєрідності приватизаційних процесів.

На характер і зміст соціально трудових відносин значною мірою впливають види зайнятості – повна, неповна; регламентована, нерегламентована; первинна, вторинна; гнучка тощо. Кожен із них має свої особливості щодо взаємовідносин в системі: наймані працівники – роботодавці – держава; забезпечення прозорості чи непрозорості соціально-трудової сфери; ступеня збалансування інтересів роботодавців і найманих працівників.