74. Державна підтримка підприємництва: потреби та реалії.

Важливим елементом сучасної економічної системи є оптимальне поєднання державного регулювання економіки з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить державі.

Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, що передбачає державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення і розвитку підприємництва, з іншого – створення стимулів використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або безоплатно.

Основним завданням державного регулювання є створення оптимальних умов для ефективного функціонування підприємницького сектору та розвитку на цій основі національної економіки.

Існують два підходи до регуляторної реформи: революційний (шляхом швидкої адміністративної реформи, реформування цілими блоками через заміну законів, кодексів та ін.) і поступове регулювання (шляхом заміни адміністративних процедур, збільшення контролю за виконанням рішень, запровадження критерію ефективності у перегляді регулювань тощо). В Україні обраний другий підхід. У процесі його реалізації державна політика підтримки і розвитку підприємництва повинна спиратись на загальні принципи, цілі і напрями, серед яких:

- формування нормативно-правової бази;

- удосконалення податкової та фінансово-кредитної політики (податкове регулювання здійснюється через надання державою пільгових інвестиційних кредитів, податкових пільг при здійсненні капіталовкладень у розвиток нової техніки й технології, НДДКР, у процесі освоєння відсталих регіонів, а також з метою стимулювання дрібного підприємництва тощо. В Україні реформування податкової системи має включати значне зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізацію витрат виробництва й адміністрування податкового законодавства, надання пільг в оподаткуванні малих підприємств, які б стимулювали їхній інвестиційний і інноваційний розвиток. Фінансово-кредитна підтримка – надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій тощо. В Україні фінансово-кредитну підтримку підприємництва слід здійснювати шляхом розбудови мережі фінансово-кредитних організацій, поліпшення умов для приватного фінансування розвитку малого й середнього бізнесу через мікрокредитування, лізинг, кредитні кооперативи, спілки взаємного кредитування і страхування інвестицій тощо);

- забезпечення інформацією;

- сприяння впровадженню технологій та інновацій (державне фінансування НДДКР, закупівля передових технологій і техніки, надання необхідних консультацій в процесі їх впровадження, стимулювання регіональних програм, всебічна підтримка венчурних підприємств тощо.) В Україні з цією метою доцільно надавати податкові пільги в разі упровадження малими підприємствами нових техніки та технологій, проведення ними наукових досліджень; розробити ефективний механізм передання частини виробничих площ, техніки збанкрутілих підприємств, частини державних замовлень малим підприємствам тощо;

- підготовка та перепідготовка кадрів (здійснюється шляхом навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців). В Україні кадрове забезпечення п-в здійснюється державою шляхом підготовки кадрів менеджменту в державних та недержавних ВНЗ, організації відповідних курсів підвищення кваліфікації, розробки навчальних планів, програм тощо. Однак система освіти неадекватно реагує на зміну попиту на робочу силу та не має належної фінансової підтримки.

Проаналізувавши потреби та реалії державної політики підтримки підприємництва можна зробити висновок, що вона має поєднувати заходи регуляторної політики, фінансово-кредитної підтримки, розвитку умов для приватного фінансування, реформування податкової системи, розвитку ринкової інфраструктури та вдосконалення інституційного середовища.