75. Цілі, функції та інструменти фіскальної політики в умовах системної трансформації економіки. Податкове законодавство України.

Фіскальна політика – це державне акумулювання цінностей (грошей, коштовностей та інших матеріальних і нематеріальних активів) для виконання державою своїх функцій. Об’єктивна необхідність фіскальної політики зумовлена кризовими явищами ринкової економіки, неспроможністю ринку забезпечувати гармонійне саморегулювання економіки.

Економічна сутність фіскальної політики розкривається в таких її функціях: стимулювальна, регулювальна, розподільна, контрольна, соціальна та інші, залежно від того якою є мета її проведення. Під сутністю фіскальної політики розуміють систему економічних відносин, що формуються стосовно втручання держави щодо оптимізації джерел формування й використання державного бюджету для забезпечення стабільного та динамічного економічного розвитку країни, виходячи з конкретної історико-економічної ситуації в країні.

До пріоритетних цілей фіскальної політики слід віднести вирішення питання зростання обсягів виробництва та забезпечення зайнятості населення, подолання економічних диспропорцій, запобігання небажаних змін сукупного попиту, боротьбу з інфляцією та різного роду кризовими явищами.

Основними інструментами фіскальної політики є:

- податки, які скорочують приватні витрати і внаслідок цього створюють можливість здійснення державних витрат;

- витрати державних коштів, які спонукають підприємства виробляти певні товари і послуги;

- трансфертні платежі, що забезпечують певний рівень доходів деяким верствам населення та підприємствам;

- державні запозичення, що вирішують проблему дефіцитності регулювання фінансових ресурсів у поточному періоді, але ускладнюють її у тривалому періоді.

Становлення податкової системи України почалося 25.06.1991 з прийняттям Закону «Про систему оподаткування». Закон визначає принципи побудови і призначення системи оподаткування , перелік податків та об’єктів оподаткування, джерела сплати, податкові ставки та квоти.

Формально податкове законодавство України правильно визначає структуру податкової системи, основні принципи оподаткування, але практична їх реалізація та визначення кількісних параметрів податкових ставок та платежів, бази оподаткування значною мірою є стримувальним чинником на шляху до соціально-ринкового господарства. Використання податків як фінансових регуляторів є дуже складною справою. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно змінити суть впливу податку: зробити його прямо протилежним до передбачуваного.

76. Інфляція та моделі фіскальної політики держави.

Світова практика налічує безліч моделей здійснення фіскальної політики залежно від цілей та політико-економічних умов господарювання. До базових засад, що визначають напрям та результативність фіскальної політики належать: рівень ВВП на д.н. та стабільність економіки, економічний порядок і рівень розвитку ринкової інфраструктури, співвідношення форм власності та їх питома вага, соціальна спрямованість, економічна культура й ментальність, відкритість економіки та її інтегрованість в міжнародну економіку тощо. Відповідно, виділяють американську (ліберальну), німецьку (неоліберальну), європейську, шведську, японську моделі господарювання і здійснення фіскальної політики.

Для перехідних економік виокремлюють наступні види фіскальної політики: дискреційну (свідоме маніпулювання податками та урядовими видатками з метою зміни національного обсягу виробництва, контролю над інфляцією і прискорення рівня економічного зростання), стимулювальну, стримувальну та стабілізаційну

Специфіка трансформаційної економіки України вимагає пошуку власної доктрини фіскальної політики стосовно теперішнього стану економіки.

Так, у 90-х рр. ХХ ст. постала проблема одночасного нашарування в економіці процесів спаду виробництва та інфляції. Боротьба зі спадом виробництва означала застосування стимулювальної фіскальної політики, що передбачає зростання сукупного попиту за рахунок збільшення видатків держави та зменшення податків. Отже можна зробити висновок, що для перехідної економіки України, де домінує стагфляція, необхідно шукати специфічні методи фіскальної політики. Одним із можливих варіантів може бути певне поєднання двох підходів.

З розвитком інфляції фіскальні проблеми все більше загострюються, бо реальні податкові надходження зменшуються. Проте існує і зворотний зв'язок впливу бюджетної політики на темпи інфляції.

*****Відповідно до теорії Кейнса фіскальна політика, орієнтована на боротьбу з безробіттям, передбачає зростання державниих видатків і скорочення податків. Фіскальна політика, орієнтована на зниження інфляції, потребує скорочення державних видатків при збільшенні податків.

До основних альтернатив кейнсіанській та неокейнсіанській концепцій слід віднести неокласичну теорію державного регулювання ринкової економіки, яка знайшла своє відображення у монетаризмі, теорії раціональних сподівань та теорії економіки пропозиції.

Монетаристи доводили, що фіскальна політика не має сильного впливу на економіку, крім тих випадків, коли впливає на поведінку грошей.

Характерним для теорії економіки пропозиції є твердження, що велика кількість державних трансфертів підриває стимули до праці.

Концепції монетаризму і теорії економіки пропозиції були покладені в основу неоконсервативної економічної політики, проведеної у США та Великобританії у 80-х рр. ХХ ст., метою якої було запровадження більш рівномірного оподаткування однакових за розміром доходів, зменшення податку на прибуток компанії, зниження прогресивності оподаткування.

Економісти інституціоналізму, кейнсіанського і неокейнсіанського напрямів, навпаки, відводять фіскальній політиці визначальну роль у регулюванні розвитку приватного підприємництва, а державі – у підтримці високого рівня ділової та інвестиційної активності та заходах попередження криз надвиробництва та руйнівної інфляції.

Що стосується України, то в сучасних умовах слід користуватися кейнсіанськими рецептами, адаптованими до реалій національної економіки. Монетаристські та неоконсервативні концепції є ефективними лише для врівноваженої економічної системи. Слід зауважити, що кейнсіанські рекомендації щодо економічної політики доцільно застосовувати лише під час спаду. Це зумовлено націленістю кейнсіанської політики на вирішення завдань короткострокового періоду та неефективністю функціонування в умовах стагфляції. А вибір кейнсіанських або неокласичних методів доцільно здійснювати на базі інституціоналізму, який дає можливість врахувати особливості економіки і поведінку суб’єктів господарювання.