27. Соціальна стратифікація суспільства в умовах розвитку економічної системи капіталізму

Стратифікація - поділ суспільства на групи, об’єднанні якоюсь спільною соціальною ознакою. В.Інозємцев будує свою концепцію стратифікації постіндустріального суспільства у зв’язку з появою нових класів: вищого – характеризується працею нового змісту та характеру, заснованою на знаннях (високотехнологічної галузі, творчого мислення, з постматеріалістичними цінностями), нижчого (робітничі професії, низький рівень кваліфікації, матеріальні цінності).

Критерії виділення класів за Шумпетером такі: схожість умов життя, соціального становища, самоусвідомлення.

Шумпетер виділяє ще й середній клас – «клас ділових людей», праця яких має творчий характер (він є домінуючий у постіндустріальному суспільстві).

Основні ознаки середнього класу:

- рівень матеріального добробуту та стандарти споживання,

- рівень освіти та кваліфікації (кваліфіковані та висококваліфіковані працівники)

- система мотивів до праці (домінування позаекономічних чинників),

- образ і стиль життя,

- особливості професійної етики, місце в системі власності (власник не тільки володіє майном, а й є суб’єкт соціального партнерства),

- самоідентифікація,

- здатність до самоорганізації і політичної діяльності,

- високий рівень впливу на прийняття рішень владою.

Д.Белл та О.Тоффлер вважають, що сучасна нова еліта є вже не елітою багатства, а статусу, оскільки зростає роль класу «носіїв знань», працівників інтелектуальної праці, технократичного класу, класу професіоналів – власників інтелектуального капіталу.

28.Теорія централізовано керованої економічної системи

Складовими елементами економічної системи є виробничі відносини, продуктивні сили та господарський механізм. Продуктивні сили є матеріальною основою ек. с-ми, тоді як виробничі відносини та господарський механізм характеризують її соціально-економічний аспект. Особливостями централізованої ек. с-ми були: 1)державна або загальнонародна власність на засоби виробництва, та відповідно і на результати від їх використання,

2)химерні відносини власності потребували відповідного механізму господарювання – головним стрижнем якого були плани які вважались основними інструментами реалізації в життя економічної політики КПРС. Ще однією особливістю цього механізму було поєднання централізовано-господарського механізму з господарською самостійністю економічно відокремлених підприємств.

3)грошовий обіг у звичному розумінні був відсутній, оскільки, напр. рух ресурсів ним не опосередковувався, так як ринок ресурсів, в т.ч. праці був відсутній

4)рух товарів і послуг був підпорядкований не бажанню задовольнити існуючі потреби споживачів та виробників, а потребі розподіляти їх відповідно до економічно необґрунтованих показників директивного плану

5)методологія визначення показників директивного плану здійснювалась примітивно шляхом додавання до попереднього показника політично вигідної цифри економічного зростання.

29. Монополія політ. Влади та тотальне одержавлення

Централізовано керована ек. сист. була однією з найбільш політизованих систем, які існували в історії людства. У політичн. сенсі Рад. Союз був країною «диктатури пролетаріату». Представником інтересів роб.класу вважалася комуніст. партія. Вона була монополістом політ. влади і здійснювала не лише політ., а й ек.керівництво. Хід соц.-ек.розвитку був предметом постійного контролю з боку КПРС. «Диктатура пролетаріату» → диктатуру правлячої партії → диктатурf 1особи. Монополія політичної влади зумовлює монополізм в економіці, ідеології, соц. .сфері. Форми прояву політ. монополії і тотал. одержавл. ек.:

1. Заідеологізованість ек. Всі ек. досягнення – це результат втілення ек. політики партії, безперечної переваги соціалізму;

2. Декларативність. Офіційні гасла, що відображали ек. політику партії, не підкріплювались життєвими реаліями. (Наприклад, обіцянки Сталіна щодо побудови в країні мат - техн. бази комунізму через 3 п'ятирічки; заклик Горбачова до побудови «соціалізму з людським обличчям»);

3. Дезорганізація. Управлінські рішення були не результатом науковообгрунтованої ек. політики, що баз. на використ. об’єктивних ек. законів, а наслідком реаліз. суб’єктивних дій партійної еліти (неритмічність вир-ва, штурмівщина);

4. Економіка функціонувала в ірраціональній системі координат. Гроші не були справжнім мірилом вартості, прибуток не був кінцевою метою суб’єктів господ;

5. Знеособлення людини. Перетворення головної продуктивної сили – людини у гвинтик механізму діяльності партії.

30. Соц-ек. передумови тотального одержавлення

В умовах командної ек. специфічна мета вир-ва досягалась через тотальне одержавлення ек. процесів, а задоволення сусп. потреб через централізоване державне планування народного господ-ва. Ці осн. риси рад. ек. обумовили такі її властивості як дефіцитність і надмірний рівень монополізації. Теорет. положення тотального одержавлення ек.: ліквідація приватної власності та становлення суспільної, державної власності на засоби вир-ва; обмеження товарно-грош.відносин, усунення ринку і конкуренції; утвердження сусп. характеру вир-ва, його планомірне регулювання; централізований розподіл продуктів сусп. праці з метою задоволення потреб сусп-ва; участь усіх працездатних членів сусп-ва в продуктивній праці.

Навесні 1918р. під впливом сукупності внутр. і зов­н. чинників у Радянській Росії отри­мали верховенство уявлення про швид­кий перехід до соціалізму і комунізму на основі максимально можливого одер­жавлення ек., широкого викорис­тання примусових методів, директив пролетарської держави і соціалістичної зрівнялівки, організації руху сусп. продукту у вигляді його нетоварного розподілу під жорстким дер­ж. контролем. Ця сукупність заходів та відповідна ідеологія дістали назву «політика воєнного кому­нізму». Метою її впровадження було переборення складних воєнно-політ. умов, розрухи та зубожіння в країні.

Воєнний комунізм передбачав:

у про­мисл. – прискорену націоналізацію великих, середніх і частину дрібних підприємств;

у с/г – введення продроз­кладки;

у сфері мобілізації трудових ре­курсів – трудову повинність і трудові армії;

у сфері трудових відносин – натуралізацію зарплати та зрівня­лівку;

у сфері управління – заборону приватної торгівлі, систему главкізму, централізованого керівництва.

За таких умов уся продукція підприємств надхо­дила у розпорядження центральних орга­нів і розподілялася без будь-якої оплати або майже безоплатно. У компартійному керівництві політика воєнного комунізму сприймалася як ідейно-теорет. концепція переходу до соціалізму і комунізму.