3. Теорії перехідної економіки: неокласична концепція загальної рівноваги л. Вальраса та в. Парето. Критерії оптимальності перехідних процесів.

Перехідна економіка – розділ економічної теорії, що вивчає процеси переходу економічної системи від одного рівноважного стану до іншого. Теорії перехідної економіки сягають неокласичної концепція загальної рівноваги Л. Вальраса, В. Парето та ін..

Основні обмеження даної теорії – статичність аналізу та абстрагованість.

Модель загальної рівноваги: рівність доходів від продажу та витрат на придбання товарів; перехідний стан трактується як перехід від одного рівноважного стану до іншого, а також стабільності рівноважних значень змінних (доходи, витрати, ціни); вихідний принцип моделі – раціональність поведінки індивідів.

У подальшому дана теорія загальної рівноваги зумовила формування нормативної економічної теорії добробуту, що базувалось на 2-х теоремах. 1). За певних умов конкурентні ринки призводять до розподілу ресурсів з певною особливістю: не існує такого перерозподілу ресурсів, а отже не можливі такі зміни у виробництві та споживанні, щоб підвищення добробуту одного суб’єкта господарювання відбулося за рахунок іншого (Парето-оптимальність) 2). Кожна точка на кривій утилітарних можливостей може досягатися конкурентною економікою за умови здійснення приватного розподілу ресурсів з умовами: гранична норма заміщення в споживанні – однакова для всіх споживачів, гранична норма технічного заміщення – однакова в усіх виробничих процесах, гранична норма трансформації будь-яких двох благ – дорівнює граничній нормі у споживанні цих благ.

Одним із визначальних моментів абстрагування неокласичної теорії є трактування часу. Сутність перехідного стану економічної системи, згідно неокласичної теорії, заснованої на моделі загальної рівноваги, полягає в переході від одного рівноважного стану до іншого, що переважає за критерієм Парето-оптимальності.

4. Теорії трансформації капіталізму.

Капіталізм – економічна система, яка базується на соціально-економічній відчуженості працівників від засобів виробництва та його результатів. Економічна теорія трансформації капіталізму виникла як дисципліна на поч. ХХ ст. ЇЇ основою стала теорія Маркса, за якою трансформація зумовлена нагромадженням внутрішніх протиріч між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою присвоєння результатів праці. Ідея ендогенної зумовленості трансформаційних процесів в економічних системах отримала розвиток у теоретичних концепціях кейнсіанців. Ринкова економічна система функціонує циклічно навіть за відсутності екзогенних (зовн.) впливів. У цілому, циклічність зумовлена невідповідністю попиту та пропозиції, що формується внаслідок трансформації політичних, соціальних, організаційно-економічних детермінант. Окремо можна виділити концепцію ордолібералів. В її основі – критика монополістичного капіталізму та відповідний пошук шляхів створення економічного порядку (конкурентний порядок, сильна держава, індивідуальна свобода). Інституціональні концепції виходять із базисного припущення про еволюційний розвиток економічної системи. Такі припущення ґрунтуються на аналізі чинників внутрішньої нестабільності ринкового господарства, що зумовлюють неефективність та несправедливість розподілу ресурсів і доходів між суб’єктами господарювання. Інституціоналісти розглядали такі питання трансформацій: стабільність інституційних характеристик; джерела трансформацій; діюча сила трансформацій; напрям трансформацій.

На пострадянському просторі проблеми трансформації капіталізму розглядалися з точки зору лібералізації та макроекономічної стабілізації, інституціональних перетворень, а також проблемам економічного зростання.