Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
транс шпори.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
706.56 Кб
Скачать

55. Етапи, методи формування нової системи відносин власності у постсоціалістичних країнах.

Одним із головних напрямів реформування відносин власності у постсоціалістичних країнах стала приватизація, що була направлена на підвищення ефективності господарського механізму, прискорення структурної перебудови й розвитку економіки країни, поліпшення інвестиційного клімату в державі, створення класу ефективних власників.

У цілому фахівці виділяють два шляхи перетворень відносин власності у постсоціалістичних країнах.

1-ий з них є характерним для центральноєвропейських та прибалтійських країн, здійснюваний за західним зразком. Особливості: заснування великої кількості приватних малих і середніх підприємств, виникнення різноманітних форм “переплетеної”, або “рекомбінованої” власності, яка характеризується такими ознаками, як множинність різнорідних власників, невизначеність меж між суспільними і приватними формами власності і розвиток гібридних, перехресне володіння власністю, включаючи банківські структури і промислову власність. Так, у Чехії виникнення “переплетеної” власності стало можливим завдяки “малій” ваучерній приватизації. Формування “переплетеної” власності в Угорщині пов’язано з процесом спонтанної приватизації, у результаті якої великі державні підприємства переорганізовувались у групи нових компаній (часто –ТОВ). Польський довід свідчить про те, що основним способом приватизації державних підприємств, по закону, стала їхня ліквідація. Ліквідації також підлягали збиткові державні підприємства, діяльність яких не покращували оздоровчі заходи. Рішення про ліквідацію приймав власник майна – Державна скарбниця. Внаслідок ліквідації неефективних державних підприємств землі, будівлі, машини й обладнання, транспортні засоби були викуплені ефективно діючими підприємствами.

2-ий шлях стосується кланового способу роздержавлення власності, коли представники політичних чи змішаних політично-родинних кланів мали змогу розподілити на свою користь основні об’єкти колишньої суспільної власності. (характерний для пострадянських країн). У цьому випадку найпоширенішим методом так званої “номенклатурної” приватизації на теренах СНД стала трансформація державної власності в акціонерну, при якій більшість акцій належала державі. Фактично державний апарат, банки та адміністрація підприємств стали повноцінними господарями бувшої соціалістичної (народної) власності.

Альтернативою номенклатурній приватизації стала так звана “народна” приватизація, що передбачала придбання кожним громадянином певної частки державної власності через приватизаційний ваучер.

Українська і російська моделі приватизації були орієнтовані на вузьке коло наближених до влади осіб, характеризувалися прямим втручанням у розподіл власності всієї владної вертикалі. Як наслідок, найбільш цінні об’єкти національного багатства всієї країни були передані за безцінь майбутнім олігархам, особливо ефективно розвивалися державно-монополістична власність, олігархо-монополістична власність, регіонально- або галузево-монополістична, менеджерсько-монополістична власність, кримінально-монополістична власність. Разом з тим, роздержавлення не привело до формування ефективного власника і створення соціально орієнтованої ринкової економіки.

В цілому, у постсоціалістичних країнах відсутній певний і єдиний “еталон” відтворення економічної системи