89. Реальний мінімум споживання. Масштаби та рівень бідності. Бідність працюючого населення

Вартість реального мінімуму споживання розраховується виходячи з фактичної вартості харчування найбідніших 20% населення країни. Фактична вартість харчування в найбідніших домогосподарствах становить 70% мінімального споживчого бюджету (включаючи субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, твердого палива та скрапленого газу). Масштаби бідності – загальна кількість домогосподарств (населення), які визнаються бідними згідно з обраними критеріями. Рівень бідності – частка населення, яке визнається бідним відповідно до прийнятих критеріїв: , де Q – кількість населення, визнаного бідним, N – загальна кількість населення. Р₀ = 0, в країні бідність відсутня, Р₀ = 1, якщо у країні все населення отримує доходи нижче межі бідності. Глибина бідності визначається як відношення величини середнього дефіциту споживання до межі бідності. Специфіка проблем бідності в Україні визначається рядом істотних особливостей і хронічних зв’язків. 1) Бідність в Україні – закономірне явище, яке притаманне будь-якій країні. 2) Зубожіння досить широких верств суспільства впродовж 1 половини 90-х рр. відбувалося на тлі значного майнового розшарування і появи багатих прошарків. 3) На бідних перетворилися люди, які мають великий трудовий стаж. 4) За умов низького рівня доходів значна частина населення змушена займатися незареєстрованими видами діяльності, щоб якось вижити. Найбільш тривожним симптомом є висока частка бідних серед працюючого населення. Близько 80% усіх бідних становлять сім'ї, де хоча б 1 особа працює. Це зумовлено тим, що впродовж тривалого періоду в країні відбувався процес постійного знецінення робочої сили, що є типовою ознакою бідного суспільства. Існуюча пенсійна система не забезпечує залежність розміру пенсії від трудового внеску працівника, а також зацікавленості у формуванні пенсійного бюджету. Більше третини пенсіонерів продовжує працювати. Упродовж останніх років відбувається посилення регіональної диференціації доходів та рівня життя населення. Найвищі рівні бідності характерні для Пд-Сх. та Пн-Зх. областей, де низькі рівні самозайнятості, трудової міграції тощо.

90. Соціально орієнтована ринкова система

Концепція соціальної ринкової економіки була сформована німецькими економістами у 30-ті – 40-ві рр.. XX ст.. Сам термін «соціальна ринкова економіка» було вперше використано у 1946 р. А.Мюллером-Армак. Безпосередніми джерелами концепції соціального ринкового господарства є дві економічні школи: соціально - економічний неолібералізм О.Рюстова та В.Рьопке та фрайбурзька школа ордолібералізму, представниками якої були В.Ойкен та Ф.Бем.

Ще одним джерелом, що справило значний вплив на формування концепції соціальної ринкової економіки, її духовною основою стали принципи філософської антропології та християнського соціального вчення. Неоліберали звертали увагу до загальнолюдських цінностей. А.Мюллер-Армак відмічав, що головним критерієм економічного порядку не можуть бути такі цілі, як влада або право, більшість або свобода, демократія чи диктатура, а людяність. В основі економічного порядку необхідні моральні принципи, згідно яких не люди повинні пристосовуватися до економічної політики, а економічна політика повинна здійснюватися в інтересах людей.

Основна задача ордолібералізму полягала у створенні теоретичних основ нового і справедливого порядку, у якому б панували соціальна справедливість та рівновага. Основне поняття цієї теорії – «порядок», який визначається як «сукупність інститутів і норм, пов’язаних з економічними організаціями і типами економічної поведінки та регулюючих відносини між елементами народного господарства».

Методологічною основою концепції соціальної ринкової економіки, описаної В.Ойкеном у його працях «Основі національної економіки» (1940) та «Основні принципи економічної політики» (1950), є теорія порядку. Згідно з цією теорією будь-які господарські процеси протікають внутрі визначених форм порядку. Господарський порядок – це сукупність різних ідеальних типів, кожен з яких представляє собою абстракцію, яка створюється на основі емпіричних спостережень. Ойкен розрізняв два «ідеальні типи» господарських систем — центрально-кероване господарство та вільне ринкове господарство. Раціональний «господарський лад» він визначає як оптимальну комбінацію обох типів господарства. Економічний порядок являє таку суспільну економічну систему, яка базується на правових засадах держави, принципах вільної конкуренції; визначає пріоритети державної економічної політики, приватної власності. А.Мюллер-Армак поглибив теоретичні конструкції Фрайбурзької школи, зокрема запропонував ідею розробки політики порядку і політики процесу. Політичними ознаками політики порядку є те, що вона здійснюється законодавчою гілкою влади, розрахована на тривалий період часу і через відповідні економічні та політичні рішення здійснює суттєвий вплив на якісні показники економічного відтворення. Основні завдання політики порядку: 1) конкурентне законодав-во; 2) забезпечення і гарантування прав власності; 3) розбудова валютної зовн-ек. та соціальної системи. як доповнення до політики порядку розробляється і реалізується політика процесу, яка спрямована передусім на управління економічними процесами на коротко- та середньострокову перспективу. Дана політика реалізовується виконавчою гілкою влади і незалежна від ЦБ. Головними сферами впливу цієї політики є: 1) політика економічного зростання та економічної стабілізації; 2) грошово-кредитна та бюджетно-податкова політика. При цьому акцент робиться на досягнення соціальних стандартів, реалізацію справедливої соціальної політики. Соціальна політика будувалася за принципами фрейбурзької школи і була спрямована на підтримку економічного курсу держави. Вона виходила з ідеї, що соціальний добробут будується на міцній економіці, тому все, що перешкоджає розвитку економіки, навіть коли воно є соціально справедливим, не може братися до уваги.