Наслідки роздрібненості:

• у ХІІІ ст. утворилося 12 самостійних князівств (земель). На початку ХІІ ст. їх стало 50, у XIV ст. – 250;

• піднесення ролі міст як складних соціально-економічних і політико-адміністративних організмів;

• розширення торгівлі між землями (князівствами), містами;

• нерівномірність розвитку князівств: ослаблення одних і вивищення інших;

• послаблення обороноздатності руських земель. Країна стала відносно легкою здобиччю агресивних сусідів.

Зверніть увагу на думку (сучасного українського) історика П.Толочко: Давньоруська держава “видозмінила свою форму, прийшла у відповідність до нових структур земельної власності”.

В умовах роздробленості існувала і набирала сили тенденція економічного і політичного об’єднання. Найповніше вона проявилася у 2-х Південно-Західних князівствах: Галицькому і Волинському. У 1199 році Волинський князь Роман Мстиславович об’єднав ці князівства. Утворилася Галицько-Волинська держава, яка ще 100 років після встановлення монголо-татарського іга з честю представляла східнослов’янську державність на міжнародній арені.

Князі: Роман (1199-1205); Данило (1230-1264); Лев І (1264-1301); Юрій І (1301-1308); Лев ІІ (1308-1323); Юрій ІІ Болеслав (1325-1340).

Основні напрямки політики Галицько-Волинської держави:

зовнішньої: 1) боротьба за зміцнення країни з хрестоносцями, Литвою та ятвягами, Угорщиною, монголо-татарами; 2) союз проти татаро-монголів з Папою Римським; 3) встановлення дружніх відносин з Польщею і Угорщиною.

внутрішньої: 1) боротьба з боярською опозицією; 2) зміцнення міст. Перенесення столиці у м.Холм; 3) проведення військової реформи; запровадження ополчення та важкоозброєної кінноти; 4) боротьба з Болохівською землею, яка перейшла у підпорядкування татар.

Галицько-Волинська держава, що виникла на землях Київської Русі, зберегла і примножила її культуру, звичаї та традиції. Наприкінці ХІІ – початку XIV ст. внаслідок посилення феодальних усобиць і татарських набігів єдність і могутність Галицько-Волинського князівства послаблюється. На руські землі все більше зазіхають польські, литовські, угорські феодали. Після смерті Юрія ІІ Болеслава у 1340 році Галицько-Волинське князівство перестало існувати.

Культура давньої русі

Культурою називають сукупність матеріальних і духовних надбань людства чи окремого народу.

Основою формування давньоруської культури була культура східних слов’ян (високе плужне землеробство, керамічне та емалеве виробництво, будівельні навики в споруджені міст), яка зазнала впливів хозарів і арабів, римлян і угорців, особливо візантійців. Домінуючою рисою розвитку культури був вплив християнської релігії, яка органічно синтезувала в собі витвори майстрів різних культурних сфер – архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури.

Про високий рівень культури свідчать:

• наявність у ще дохристиянський період власної писемності;

• розвиток шкільної освіти та її диференціація;

• створення бібліотек та книгописних майстерень;

• поширення наукових знань шляхом перекладу хронік візантійських авторів та створення оригінальних наукових творів;

• поява творів визначних мислителів: Никона, Нестора, Сельвестра, Ілларіона, Кирила Туровського, Клима Смолятича, Данила Заточника;

• виникнення власної медицини. Відомими лікарями були “Легець”, Агапіт, просвітур Дем’ян. Княжна Євпраксія написала трактат “Мазі”;

• створення літописання та різних жанрів літератури: “Повість минулих літ” Нестора, “Слово про закон і благодать” Ілларіона, “Повчання синам” В.Мономаха, “Слово о полку Ігоревім”, життя Бориса і Гліба, Феодосія Печерського і тощо.

Християнство зумовило поширення на Русі монументальної культової архітектури