Методичні рекомендації

На початку відповіді на перше запитання слід коротко зупинитися на змінах в адміністративно-територіальному управлінні, які здійснила російська влада на українських землях, наголосити на те, що всі ці зміни здійснювались з єдиною метою – привести устрій українських земель, приєднаних внаслідок ліквідації Гетьманщини і Речі Посполитої, у відповідність до загальноросійського зразка.

Аналіз соціально-економічного розвитку українських земель у складі Російської імперії доцільно поділити на дві частини – до реформи 1861 р. та після реформи. Необхідно розкрити причини скасування кріпацтва та проведення інших реформ, спрямованих на модернізацію країни. Бажано стисло викласти зміст реформ, розкрити особливості проведення селянської реформи в Україні, розглянути зміни в соціально-економічній сфері, спричинені реформуванням. Логічним повинен стати висновок про вступ України в новий етап свого розвитку – капіталізм.

Друге питання слід розпочати з розгляду різних форм боротьби українського селянства проти феодально-кріпосницької системи. Далі варто зазначити, що у першій половині XIX ст. зростає опозиційність до самодержавної влади з боку ліберальної еліти країни, прикладами чого стала діяльність масонських лож і декабристів. Розглядаючи діяльність Південного товариства, доцільно проаналізувати “Руську правду” – політичну програму декабристів, написану П.Пестелем. Описуючи початок національно-культурного відродження в Наддніпрянській Україні, слід зупинитися на діяльності української інтелігенції зі збирання фольклору, виданні історичних та етнографічних досліджень, утвердженні української мови як літературної. Важливе місце у відповіді слід відвести висвітленню діяльності Кирило-Мефодіївського братства, аналізу його програмних документів, де були сформульовані основні постулати українського національного відродження, визначені форми й методи досягнення поставленої мети.

Відповідь на трете запитання цієї теми слід розпочати з аналізу соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель. Розгляд стану промисловості й сільського господарства має підвести до висновку про те, що економічна політика австрійського уряду на західноукраїнських землях мала відверто колоніальний характер. Вона була спрямована на те, щоб Галичина, Північна Буковина і Закарпаття й надалі залишалися економічно відсталими сировинними придатками до розвинутих західних промислових районів Австрії. Розглядаючи український національно-визвольний рух, значну увагу слід приділити діяльності гуртка “Руська трійця”. Необхідно також зазначити, що події революції 1848-1849рр. активізували національно-визвольну боротьбу українців, сприяли підвищенню рівня їхньої національної свідомості, що привело до створення першої власної політичної організації.

Тема 7 українські землі в період утведження і розвитку капіталізму та першої світової війни

Початок XX століття позначився в Україні подальшою концентрацією виробництва, поглибленням індустріалізації та бурхливим розвитком промисловості.

Особливості економічного розвитку Наддніпрянської України

Промисловість

• концентрація виробництва;

• утворення монополій;

• формування промислової спеціалізації регіонів;

• значний вплив іноземного капіталу;

• вищі, порівняно із загальноімперськими, темпи розвитку промисловості;

• перетворення Наддніпрянщини на один з головних промислових регіонів імперії.

Сільське господарство

• збереження своїх позицій великими поміщицькими латифундіями;

• майнова диференціація селянства, спричинена перетворенням землі на товар;

• майнове розшарування селянства мало характер різкої поляризації;

• посилення експлуатації народних мас;

• загострення проблеми аграрного перенаселення.

Донецько-Криворізький басейн перетворився на центр вугільно-металургійної промисловості Російської імперії. З 1870 по 1900 роки, коли видобуток вугілля зріс тут більш, як на 1000 %, цей район давав майже 70 % усього вугілля імперії.

У 1880-х роках, майже через десятиліття після вугільного буму, розпочався широкомасштабний видобуток залізної руди. Розвиток металургії, зосередженої в районі Кривого Рогу, був ще більш вражаючим, ніж вугільної промисловості. Зумовило його прокладення у 1885 році залізниці між Кривим Рогом та вугільними копальнями Донбасу. В металургії, що пускала перші паростки, уряд запропонував підприємцям такі стимули, якими мало хто міг знехтувати, а саме, гарантію купувати в них продукцію за дуже завищеними цінами. Західні вкладники, першими серед яких знову були французи, зреагували на це з ентузіазмом. До 1914 року в спорудження ливарень, які, з технічного погляду, належали до найкрупніших і найсучасніших у світі, вони вклали 180 млн. карбованців. Деякі з цих підприємств зростали такими темпами, що перетворювалися на багатолюдні міста. Наприклад, Юзівка, названа іменем валлійця Джона Хьюза, який заклав на цьому місці металургійний завод, стала важливим промисловим містом — сучасним Донецьком. З 1870 по 1900 рр. виробництво залізної руди в Україні зросло у 158 разів.

Політичне життя

У січні 1900р. у Харкові члени студентських громадських гуртків Д.Антонович, О.Русів, М.Порш та ін. заснували Революційну Українську Партію (РУП). Брошура адвоката М.Міхновського “Самостійна Україна” була її першим програмним документом. В газеті РУП “Праця”, яка виходила в 1904-1905рр. у Львові, пояснювалась причина виникнення партії: “Дві причини — брак літератури, присвяченої інтересам сільського пролетаріату і, крім того, брак якої-небудь соціалістичної літератури на українській мові — і викликали до життя РУП, котра поставила собі за мету агітацію і пропаганду серед сільського пролетаріату на Україні”.

Група радикалів, очолюваних М.Міхновським, у 1902 р. відкололась від РУП і заснувала Українську народну партію (УНП), яка виступала за побудову самостійної демократичної держави.

У 1903р. була створена Українська соціалістична партія (УСП) очолювана Б.Ярошевським.

У 1904р. розділилися думки щодо завдань партії і в національно-соціалістичних групах, які залишилися в РУП. Лівіша течія, наближена до меншовиків, вийшла з РУП і утворила окрему Українську соціал-демократичну партію (“Спілку”). В ній найбільш відомими були Карась, Антонович, Басок, Кавун, Кириченко.

Решта членів РУП під проводом М.Порша, Л.Юркевича, І.Мазепи, В.Винниченка в 1905р. перейшла на марксистські позиції і перейменувалась в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).

Восени 1904р, була створена перша в Україні ліберальна партія - Українська Демократична Партія (УДП). Очолили партію Тимченко, Чехівський та Чикаленко. Це була партія ліберальної інтелігенції, яка прагнула відчутних перетворень країни парламентським шляхом на основі загальнолюдських цінностей і акумулювала у своїх лавах еліту вітчизняних інтелектуалів початку XX ст. Політичним ідеалом кадетів була парламентсько-конституційна монархія англійського зразка, де панував принцип; “Король царює, але не править”. Партія налічувала близько 2 тис. однодумців.

В жовтні 1905р. з УДП вийшла радикальна група очолювана Б.Грінченком та утворила Українську радикальну партію (УРП). Наприкінці 1905р. УДП та УРП об’єдналися і створили Українську радикально-демократичну партію (УРДП), яка проіснувала до 1908р., до утворення Товариства українських поступовців (ТУП) на чолі з М.Грушевським.

Проте переважаючий вплив у Подніпров'ї мали російські партії. Серед них найбільший — РСДРП (Російська соціал-демократична робітнича партія), яка в 1903р. розкололась на більшовицьку і меншовицьку фракції.

На відміну від українських партій, в Галичині наддніпрянські партії, за винятком Української народної партії очолюваної М.Міхновським, стояли не на самостійницьких, а на федеративних позиціях.

Революція 1905-1907рр. прискорила процес формування політичних партій в Російській імперії. Хоч революція застала українські партії, як і всі партії в імперії, зненацька, вони розгорнули активну діяльність, щоб скористатися цим вибухом. Найенергійніше діяла “Спілка” — українська частина Російської соціал-демократичної партії, що підтримувала меншовиків. Особливо успішно вона мобілізовувала на страйки та демонстрації селян, масово залучаючи їх до своїх лав. Менших успіхів у розширенні своєї соціальної бази досягла Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), наступниця РУП. Твердження її прибічників, що кількість членів УСДРП під час революції сягнуло 3 тис., були, напевно, перебільшеними. Однак знаменним кроком в її діяльності і жестом доброї волі щодо єврейського Бунду стала організація кількох загонів у Полтаві та Лубнах для забезпечення порядку і захисту єврейських громад від погромів. Українські ліберали робили мало спроб вийти за межі інтелігенції. Проте з проведенням весною 1906р. виборів до Державної думи їхній вплив посилився. Особливо він став відчутним в період створення у І Державній Думі української парламентської фракції, яка мала на меті, зокрема, захист національних інтересів українців.

Таблиця 7.1 – Напрямки українського руху

Ліберально- демократичний		Соціалістичний		Націо-наліс-тичний
Українські політичні партії Наддніпрянщини на початку ХХ ст.
Українська демократич-на партія (1904)	Українська радикальна партія (1905)	Революційна українська партія (1900)	Українська соціалістич-на партія (1903)	Українсь-ка народ-на партія (1902)
Українська радикально-демократична партія (1905)	Товариство українських поступовців (міжпартій-ний блок) – 1908	Українська соціал-демократична партія (1904, “Спілка”)	Українська соціал-демократична робітни-ча партія (1905)